…А ви могли би малювати словом? Зібрати у жменю літери й склаcти з них слова, а потім легкими штрихами створити етюд. Або, як художник накладає на полотно сміливі, яскраві мазки, виразними епітетами створити розлогу картину. Як це робить-творить поет і пісняр Сергій Сірий. Легкі рими рівними рядками лягають на папір, вимальовуючи чіткі та зримі образи. При цьому його муза безмежна і багатогранна. Немов осіння позолота з дерев, читача засипають поезії – без удаваного пафосу щирі й патріотичні, іронічні, еротичні, ліричні з краплинкою суму. А нещодавно Сергій Сірий просто вразив тернополян піснею про призабутих диваків-батярів.
То як же відомий літератор «опинився» у кнайпі пана Юзека та створив такий собі гімн батярів файного міста? – з цього й почалася наша розмова.

Як пан Юзек Стаха «оживив»
– Сергію, ти є автором слів до відомої пісні «Наш Тернопіль». І от нова присвята рідному місту – пісня «Нема ліпше Тернопóля!». По-батярськи жартівлива, бешкетна…
– Цікава передісторія виникнення цього твору. Починалася вона з того, що, блукаючи інтернетом, на клавіатурі випадково натиснув на клавішу з літерою «ґ» і вискочило слово «ґвара». Зацікавився, що ж це таке, відкрив сторінку й дізнався, що це батярська мова. «Якась така говірка кумедна та не зовсім зрозуміла», – подумав і зайнявся далі своїми справами. Аж раптом через пару днів мені зателефонував відомий журналіст, літературо- та культурознавець Михайло Маслій і сказав: «Слухай, Сергію, є чимало пісень про львівських батярів, але нічого немає про тернопільських. Добре було б написати». Я пообіцяв, що спробую, проте в думках крутилося: «І пробувати не буду. Не моє, не втну такого!».
Невдовзі пішов у гості до знайомих, а вони (тож треба!) саме слухали цикл батярських пісень Віктора Морозова. Послухав і я… Вийшовши із гостини, переконував себе: «Точно нічого про батярів не писатиму. Надто складно…». Разом з тим замислився, що не просто так усе зійшлося: інформація в Google, дзвінок Михайла, пісні Віктора Морозова про батярів… Тому, витримавши певну паузу, сів за комп’ютер та почав з’ясовувати, хто ж такі, оті батяри. Так, вони шибеники, відчайдухи, які за словом у кишеню не лізли, любили жінок, дотепно жартували, вміли забавлятися, а життя брали повними пригорщами. Але найбільше ці бешкетники сподобалися мені своєю великою любов’ю до міста, у якому мешкали. Отож, потроху почав освоювати ґвару. А от образи тернопільських батярів Стаха і Фика підказала дружина Галина. Багато років вона працювала пліч-о-пліч зі знаним в краї журналістом Володимиром Сушкевичем, і він розповідав їй, що в Тернополі свого часу жили згадані колоритні особистості. Також, думаю, старші тернополяни ще пам’ятають кнайпу «У пана Юзека», де любили відпочивати галасливі компанії. Вона була колись дуже популярною, як би нині сказали, розкрученою. От й вирішив у тексті пісні описати її. Отак помалу й виношував тему батярства. А одного дня, прокинувшись спозаранку, за якихось півгодини написав текст. Згодом він потрапив до відомого композитора, співака та перекладача серії романів про Гаррі Поттера Віктора Морозова – і народилася пісня «Нема ліпше Тернопóля!».

Містика, задзеркалля та рай навиворіт
– Що ж, де з’являється Гаррі Поттер, без містики не обходиться. А, якщо серйозно, ти віриш у містику?
– Існує філософське твердження, що випадковість – це неусвідомлена закономірність. До речі, у моєму житті траплялося багато усіляких «випадковостей». Торік я важко захворів. І от лежу в лікарні під крапельницею, поруч дружина. Раптом задзвенів мій мобільний, сповіщаючи про надходження SМS. Узяв телефон і одразу на екрані висвітились слова «Воскресаймо разом із Христом!». Показав SМS дружині… Якщо пригадуєте, то Пасху ми святкували тоді 12 квітня, а на календарі у розпалі вже був травень. Заінтригований, хотів довідатись, хто із таким запізненням надіслав вітання з Великоднем. Але дивина: у телефоні не виявилось ані самого повідомлення, ані номера телефону відправника.
А ось інша «випадковість». Десь наприкінці минулорічного літа переглядав свої твори, гортав й давніші поезії. Натрапив на віршик-пісеньку про цуценят. Перечитав й вирішив дещо переписати, підправити, доповнити. Придумав новий гарний приспів. Наспівав дружині та похвалив себе: «Правда, непогано вийшло». Файл із пісенним текстом залишив на робочому столі комп’ютера і… забув про нього. У листопаді, в день мого народження, до нас навідалася моя сестра. Зайшла мова й про нові пісні. Запропонував їй послухати пісеньку про цуценят. Увімкнув комп’ютер, проте потрібного файлу не знайшов! І тут я дізнався, що дружина в «Моїх документах» створила папку «Коронація слова», куди й перемістила файл, а мій пісенний твір відправила на адресу цього престижного міжнародного літературного конкурсу. Уже в червні цього року представник «Коронації слова» запросила мене в Київ на урочистості з відзначення переможців. Я поїхати не зміг – хворів. Поїхала дружина, вона й отримала замість мене відзнаку та диплом лауреата конкурсу, адже моя пісня «Бім і Кеті» була визнана кращим пісенним твором для дітей молодшого шкільного віку.
Але і це ще не все. Ми з Галиною не знали про день, час і на якому телеканалі транслюватимуть репортаж із вручення премій «Коронації слова-2016». Якось у вихідний дивилися телевізор. Я перемикав канали, шукаючи щось цікавеньке. І тут Галя зупиняє: «Зачекай, наче щось про «Коронацію» мелькнуло». Повернувся на попередній телеканал. Справді, показували церемонію вшанування переможців конкурсу. Бачу, що й моя дружина дає інтерв’ю і каже, що «висока нагорода «Коронації» – не просто перемога мого чоловіка, а ще й велика моральна підтримка для нього в нелегку хвилину боротьби за здоров’я». Ось такий несподіваний збіг обставин.
Між іншим, і наше подружнє життя також почалося дещо містично. Невдовзі після одруження отримали квартиру – і несподіванка: її номер відповідав номеру будинку моїх батьків, тоді як номер нашого будинку був тотожний номеру батьківської квартири.
– На продовження теми про містику, як не згадати твою, Сергію, містичну мелодраму «Йар навиворіт, або Кохання в чужому тілі», на сторінках якої живуть ангели, темні сили, мавки, домовик, польовик, полудениці, перелесники… Разом з головними героями поринаєш у захопливу мандрівку Тернополем, Житомиром, Манастирищиною, дізнаєшся про прадавні легенди й обряди…
– Саме віра у містичне й породила цей прозовий твір. Ним я хотів ствердити, що рай є у кожному з нас. І цей рай – кохання. Бо під час злиття двох тіл закохана пара отримує вільний вихід у Космос, тобто їхні душі торкаються раю. Такою великою є сила любовної енергетики! Події відбуваються і на небі, і на землі, і в паралельному світі. Герої книги проходять через численні випробування, аби відстояти своє право на любов. Задля цього величного почуття вони виявляють готовність на великі жертви. Книга була написана на одному подиху. Розвиток сюжету часто підказували сни. Я писав, не завжди знаючи, яким буде продовження, наче моєю рукою водив хтось сторонній і невидимий. Не минуло й місяця, як на столі лежав рукопис мелодрами, епіграфом до якої взяв свій короткий вірш: «Нащо жити, щоб вмерти?» – дошкуляв мені Сум. Тінь огидної Смерті зовсім поруч відчув. Як тоді зрозуміти: в чому сутність буття?.. «Ти живи, щоб любити!» – усміхнулось Життя».

Підступне павутиння
За сторіччя свого існування людство написало мільйони книг, однак зараз тонни людської мудрості потонули в інтернеті. А скількох вже молодих людей «всмоктали» соціальні мережі, знеособлюючи їх і певною мірою дурячи.
– Нещодавно в інтернет-мережі прочитав пораду на тему «Як стати письменником, не написавши жодної книжки?» Відповідь шокувала: просто назвіться письменником, якнайчастіше розміщуйте в неті різні коментарі з підписом «письменник» – і всі почнуть вважати вас ним. Але, на мою думку, цільним особистостям не потрібно видавати себе за когось: за письменників, акторів, політиків… За будь-яких обставин завжди і всюди людині варто залишатися собою, перебувати на своєму місці, не лізти зі шкіри, щоб щось комусь довести чи чимось когось ошелешити. Прикро, та показуха, хизування в соціальних мережах нині стають життєвою нормою – і ми поступово втрачаємо індивідуальність, безпосередність, щирість. У той же час аж ніяк не можна відкидати досягнень прогресу. Проте розвиток техніки, новітніх технологій мав би служити розвитку духовного, стати допоміжною ланкою у досягненні тієї чи іншої мети, а не підмінювати собою цю мету. Людині не слід відриватися від реального світу, втікаючи від нього у віртуальний.
Навіть читання книг в інтернеті, хоча це краще, аніж не читати нічого, не замінить саму книгу. Бо вона не втратила зв’язку з природою (папір же виготовляють із деревини). Я, беручи до рук те чи інше поетичне або прозове видання, ще не розкриваючи його, уже відчуваю певне хвилювання, у передчутті дотику до багатогранності самого життя…

Ліричний патріот і дитячий поет
– Дехто з митців свою творчість розділяє на різні віхи. Ти ж, Сергію, гармонійно поєднав у собі дитячого поета й тонкого лірика і сміливо поділився з читачами потаємно-еротичними рядками. Водночас твориш цикл прекрасних патріотичних пісень.
– Мені нудно працювати в одній площині. Я холерик за натурою і швидко захоплююсь. Маю багато уподобань. Мені цікаво писати і для малечі, бо діти відверті, не закомплексовані, їхні почуття та думки «не відредаговані» часом. Свою пісенну творчість й починав з дитячих пісень. Не обминаю і тем кохання, патріотизму…
Своїм сильним патріотичним пісенним твором вважаю «Молитву за Україну», першими виконавцями якої стали заслужений артист України Борис Репка та співачка Олена Волович. Незважаючи на те, що пісня дуже складна для виконання, вона швидко «пішла в народ». Нині у неї різні виконавці. Її транслюють по радіо і телебаченню не тільки до знаменних дат. Однак нещодавно був приємно вражений, почувши свою «Молитву», яка зазвучала дитячими голосами, може, трохи невпевненими, зате такими схвильованими. Виявилося, що співали її тернопільські дітки, які хворіють на дитячий церебральний параліч!
Знаковою стала й пісня «Серце плакало», музику до якої написав Сергій Степанів. За відгуками інтернет-спільноти, вона одна із кращих пісень, присвячених героям Небесної Сотні. До мене навіть з Іспанії телефонували наші співвітчизники і дякували за пісню.
А пам’ятаєте, у травні 2014-го сталася трагедія під Волновахою. Тоді сепаратисти вчинили криваву розправу над нашими військовими, які мирно відпочивали. Як відгук на смерть захисників Вітчизни, й народилася пісня «Я – убитий солдат», теж створена у тандемі із Сергієм Степанівим. Це пісня-біль, пісня-протест проти державної зради, проти чужоземної агресії. Потрібно усвідомлювати, що війна цілиться у кожного з нас, незалежно від того, де ми перебуваємо, – на передовій чи далеко від неї. Кулі, спрямовані у наших солдатів, летять і в наші серця та душі. Але український народ не вбити, не зламати! (До речі, Міністерством освіти і науки України пісня «Я – убитий солдат», відеокліп на яку в Ютубі оприлюднено під назвою «Героям війни на сході України присвячується» і який уже переглянули майже 183 тисячі користувачів інтернету, рекомендована для проведення «Уроків мужності» у навчально-освітніх закладах нашої держави – авт.).
Коли більш, ніж через півроку після згаданої трагедії під Волновахою в Парижі терористи напали на редакцію сатиричного журналу «Шарлі Ебдо» і вбили 12 її працівників, у Твіттері француз Жоакім Ронцин заявив: «Я – Шарлі». І світ підхопив цей меседж. Невдовзі з’явилось «Я – Волноваха», «Я – Маріуполь», але все ж першими, хто на знак протесту проти насильства, проти розв’язання конфліктів силою зброї сказав «Я – убитий солдат», уособлюючи себе з жертвами терору, були ми зі Сергієм Степанівим.
– І наостанок про пісні на духовну тематику.
– Я написав український текст знаменитого «Ameno», слова пісень «Божа ласка», «Бог – це любов», «На Різдво», «Різдво в серці», «Чарівне Різдво», «Різдвяна зірка», «Храм душі», вірш «Подякуй Богу». Для мене Всевишній – поняття чистоти, правди, світла і добра. Можна не ходити щодня до церкви, але мати Бога в серці. Погано те, що в наш час, на жаль, нерідко трапляється навпаки.
– Дякую за розмову. І нехай твоя муза залишається крилатою!

Жанна Попович, журналіст.

Напишіть відгук