1 серпня в Тернополі Галревком проголосив створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки
 |
|
| Одна з центральних вулиць Тернополя на початку XX століття. Столичне місто Галицької ССР мало коло 30 тисяч жителів, понад половину становили євреї | |
Кіннота Будьонного гнала на захід польську армію. А заразом і союзні їй військові частини УНР. Із 52 повітів Галичини ”червоні” захопили повністю 14, а чотири частково — приблизно третину території краю. Найвищий орган влади для нової радянської республіки — Галицький революційний комітет (Галревком) — створили в Харкові ще за тиждень до того. Очолив його український більшовик 32-річний Володимир Затонський.
26 липня більшовики здобули Тернопіль. А за шість днів, 1 серпня, в цьому місті Галревком проголосив створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Серед перших декретів нової влади — про націоналізацію землі та 8-годинний робочий день. Офіційними мовами радянської Галичини утвердили українську, польську та ідиш.
”Повідомте якнайдокладніше, що робите для того, щоби підняти галицьких селян, — телеграфував із Москви Ленін Затонському. — Озброєння послано вам! Чи достатньо? Нещадно громіть панів та куркулів, аби батраки, а також маси селян відчули круту зміну на свою користь”. У відповідь голова Галревкому звітував, що вже ”були випадки відкритої боротьби безкінних із куркулями”.
|
На ГалЧеКа висіла велика червона вивіска з назвою комісії. А обабіч неї були намальовані око й вухо: мовляв, тут усе бачать і все чують |
|
Але далі цього не пішло, бо селяни не розуміли, чому нова влада, замість запровадити лад і спокій, агітує до якоїсь боротьби. На тлі польського війська, що відступило, червоноармійці були вбогими й обдертими. Тож галичан неабияк дивувало, що блискуче польське військо відступає перед такою злидотою. Урешті-решт галицькі селяни здебільшого зайняли вичікувально-нейтральну позицію. Так що звіт УНРівської канцелярії був дещо песимістичним.
Для боротьби з контрреволюцією та бандитизмом у новій радянській республіці з’явилася Галицька надзвичайна комісія — аналог російської ЧК. Її називали ГалЧеКа, або Ганка. Розташувалася в будівлі, де колись був тернопільський суд. Над вхідними дверима висіла велика червона вивіска з назвою комісії. А обабіч неї були намальовані око й вухо: мовляв, ГалЧеКа все бачить і все чує.
При створенні органів влади на місцях Галревком зазнавав кадрового голоду: Комуністична партія Східної Галичини налічувала лише 478 членів і кандидатів у них. Тому працювати в радянських установах на засадах трудової повинності запрягли місцеву інтелігенцію. Ці свіжоспечені радянські урядовці мали ходити й на суботники. Очевидець згадував, як у Теребовлі — тепер райцентр на Тернопільщині — ”кожної суботи мусили всі канцелярійні робітники замітати березовими мітлами вулиці міста, співаючи при тому різних пісень, як доказ, що вони ущасливлені новою владою”.
 |
|
| Колишній голова Галревкому й уряду Галицької СРР Володимир Затонський із сином Дмитром на відпочинку. 1928 рік. Був секретарем ЦК КП(б)У, редактором газети ”Комуніст”, наркомом освіти УРСР. Під час сталінських ”чисток” його розстріляли 29 липня 1938 року | |
Національне крило в КПСГ було проти цього плану, виступало за приєднання до Радянської України. 10 серпня Затонський сповіщав до Москви, що ”в Галичині абсолютно ніхто не цікавиться питанням про її самостійність і т. п. (правда, що ми знаходимося в сугубо українських районах). Якось усі впевнені, що Галичина просто приєднається до Радянської України, вважають це цілком природним”.
Галревком конфіскував поміщицькі та монастирські землі, та розподіляти їх поміж безземельних селян не поспішав. Для початку дозволив їм зібрати врожай з панських земель, але половину треба було віддати як податок. Селян зобов’язали здавати продукти до державних магазинів за фіксованими цінами й заборонили торгувати на базарі. У відповідь ті поховали продукти — Галицькій СРР загрожувала харчова криза. На початку осені Галревком уже подумував щодо запровадження у ГалСРР звичної для решти Совдепії ”продразвйорстки”. Але не встиг: розпочався контрнаступ польсько-українських військ.
Останнє враження від влади ”червоних” у Галичині — масово реквізували коней і вози у селян при відступі. 21 вересня 1920 року останні більшовицькі частини відступили за Збруч, а вже 23-го Затонський розпустив Галревком.
|
Галицькі червоноармійці стали київськими міліціонерами Більшовизм у Галичині почав ширитися відтоді, як на початку 1918-го стали повертися з Росії полонені вояки австро-угорської армії. У полоні багато хто з них піддався більшовицькій пропаганді. Восени 1919 року ЦК КП(б)У ухвалило створити оргбюро Комуністичної партії Східної Галичини (із 1923-го — Комуністична партія Західної України) на чолі з колишнім полоненим — більшовиком-галичанином Василем Порайком. Перша більшовицька організація з полонених українців-галичан постала в Туркестані в другій половині 1918-го. Наступного року 18 ”галичан-туркестанців” дісталися України. Згодом вони стали найвідданішими соратниками Затонського. Він навіть звітував Леніну, яким ”надзвичайно цінним матеріалом для радянського будівництва є галичани із Сибіру і Туркестану”. 16 серпня 1920-го Галревком оголосив ”мобілізацію галичан, незалежно від їх національної приналежності, які проживають на території України та Росії, в такому самому віці, який мобілізували уряди обох тих республік… Галичани, які живуть на території України, відправляються безпосередньо в розпорядження військового відділу Галревкому”. Згодом, 7 вересня, у Москві ухвалили формувати з галичан спеціальні частини. Проте до жовтня 1920-го, коли війна закінчилася, цей план не встигли реалізувати. У 1921–1922 роках більшість солдатів Галицького червоноармійського полку демобілізувалися й повернулися додому. Близько сотні ”червоних галичан”, що залишилися, передано до складу київської міліції. |
||||||
2010-07-29
