Минулий рік, з яким ми нещодавно попрощалися, був досить непростим для сфери української вищої освіти. Як і все суспільство, її накрила криза, підсилена загальновідомими політичними подіями. Проте, як виявилось, аж ніяк не для всіх вона стала проблемою, яку не можна вирішити. Наче потужний океанський лайнер, об борт якого розбиваються найбільші шторми, проходить через усі перипетії наших реалій один із найкращих вузів України — Тернопільський національний економічний університет. І в тому, що навіть у такий складний час навчальний заклад не тільки не здає позицій, а й продовжує нарощувати здобутки, є велика заслуга його «капітана», ректора Сергія Ілліча Юрія. У сьогоднішньому інтерв’ю він розповідає «УМ» про засади успіхів свого вишу та ділиться думками щодо актуальних проблем української освіти.

?

«Усе треба продумувати, щоб не проводити потім експерименти на людях»

— Сергію Іллічу, подією номер один першого десятиліття ХХI століття для української освіти безперечно стало введення незалежного тестування. Якими бачаться результати особисто вам?

— Прогресивність такого кроку сумнівів не викликає. Однак на шляху розвитку ми чомусь рухаємось не по прямій висхідній, а кидаємось із боку в бік, широко застосовуючи метод спроб та помилок. Зараз, приміром, уже ясно, що паралельно треба було запровадити при вступі і врахування середнього балу атестата. Але хіба не можна було наперед усе добре продумати, щоб не проводити експериментів на живих людях? Можна, звичайно, трактувати це як вдосконалення в ході процесу. Але, як на мене, у таких справах відповідальні відомства повинні з самого початку продумувати все до дрібниць і фіксувати в положеннях та параграфах.

Далі. Змінилась сама філософія вступу до вищих навчальних закладів. Бо якщо донедавна вузи відбирали собі абітурієнтів, то тепер абітурієнти вибирають вуз. Я вважаю неприйнятним, коли молоді люди паралельно подають документи в цілу купу абсолютно різнопланових вузів. Тобто можна зрозуміти, якщо в десяток економічних у різних містах України — значить, дитина хоче стати таки економістом. Але якщо одночасно і в економічний, і в юридичний, і в медичний, і взагалі в усі можливі, то це — просто нонсенс! Це нівелює саме поняття вибору молодою людиною майбутньої професії і свого шляху в житті, моральність цього вибору. Виходить, що ні сам абітурієнт, ні батьки не знають, чого хочуть. А в результаті може вийти так, що дитина вступить туди, куди якраз найменше хотіла, тож відповідними будуть і бажання вчитись, і наступне ставлення до майбутньої професії та здатність реалізуватись у ній. Усе це також потрібно було передбачити і врегулювати, ввівши певні обмеження.

«Україна за Болонською угодою «бігом побігла», інші ж країни рухалися поступово»

— Кілька років тому, коли Україна стояла на порозі входження до широковідомої Болонської коаліції (попередньо, у 1999–му, в італійській Болоньї міністри освіти 29 європейських країн підписали «Декларацію про Європейський простір для вищої освіти». — Авт.), ви висловлювали одне серйозне застереження. Щодо того, щоб, поспішаючи в європейський простір, ми разом з водою не вихлюпнули з купелі й дитя — тобто не втратили все те позитивне, що самі надбали за десятиліття. Що скажете з цього приводу сьогодні?

— Вуз, який очолюю, одним із перших в Україні взяв участь в експерименті з впровадження у навчальний процес основних принципів Болонської декларації, і на сьогодні у нас уже добре адаптована кредитно–модульна система організації навчального процесу.У 2007 році ТНЕУ вступив до Європейської асоціації університетів, а наступного — приєднався до Великої хартії університетів. Тісно співпрацюємо з провідними навчальними закладами багатьох європейських країн. Важливим аспектом світового визнання навчального закладу стало членство ряду науковців університету в Європейській асоціації міжнародної освіти. Берем участь у спільних європейських проектах разом з університетами Франкфурта–на–Майні (Німеччина), Роттердама (Нідерланди), Ліона (Франція), La Zapienza (Рим), Mak Gill (Канада) й іншими. Щороку майже 100 студентів ТНЕУ проходять короткотермінове навчання у закордонних вищих навчальних закладах, налагоджено обмін викладачами.

Можна називати ще багато фактів на підтвердження того, що наш університет успішно увійшов у Болонський процес. Якщо ж говорити про цей процес у цілому, то в Україні вийшло так: підписали відповідні юридичні документи — і «бігом побігли», ввівши, приміром, рейтингово–модульну систему адмініструванням. Німеччина ж, Австрія і Франція не «побігли» — вони почали рухатись поступово. Побачивши, що вони не поспішають, і ми стишили хід. Бачите, життя — воно значно багатогранніше за будь–яку систему. У нас є непогані надбання ще старої школи. Хто не мав змоги вчитись на стаціонарі — йшов на заочне. Хтось за індивідуальним графіком навчається. То навіщо відрізати, як ножем, усе позитивне? Тим паче що проблеми є скрізь. Зараз от у Німеччині студенти страйкують — не те щоб проти Болонської угоди, але проти обумовленої в ній заборони працювати паралельно з навчанням. Зараз у них це дозволено, що дуже всіх влаштовує. А от у Великобританії це категорично забороняється. І якщо наші студенти їдуть вчитись у Шотландію (маємо відповідну угоду), то найперша умова партнерів — щоб вони там у жодному випадку не працювали. Тобто в кожній країні свої реалії, які не завжди збігаються. Так само як не весь тамтешній досвід є корисним і прийнятним для нас. Тому потрібно шукати оптимальний компроміс. А щодо економічних вузів, то в майбутньому мені бачиться створення їх міжнародного консорціуму. І ми вже працюємо в цьому напрямі. ТНЕУ, приміром, має гарні тісні зв’язки з Дрезденським технічним університетом, де є економічний факультет. З ними підписано угоду про обмін студентами та паралельне одержання ними двох дипломів. Бо чому наші дипломи не можуть визнаватися у Німеччині чи у якійсь іншій європейській країні?

«Як казали древні: доходи шукайте у видатках»

— Минулий рік був нелегким, бо економічна криза позначилася на всіх. Однак у мене складається враження, що ваш університет вона обійшла стороною…

— Сміливо можу стверджувати, що вуз зараз не відчуває жодних фінансових проблем. У нас нема жодної копійки заборгованостей із зарплат чи стипендій, мені ніхто не може закинути, що немає сучасного технічного оснащення чи не відремонтовані належним чином аудиторії та гуртожитки. Більше того — ми продовжуємо успішно розвивати свою матеріальну базу, яку я вважаю надзвичайно важливою для якості навчального процесу. Думаю, усім приємно зайти і в наші євростудії, і до залу захисту дисертацій! І облаштовані вони на найвищому рівні не для того, щоб похизуватися, а щоб там панувала атмосфера, гідна храму науки.

До вересня я поставив собі за мету 100–процентне забезпечення студентів гуртожитком. Зараз воно на рівні 81 відсотка, але один новий багатоповерховий гуртожиток буде зданий ось–ось, а другий — до 1–го вересня. А ще ми зараз проектуємо для університетського містечка палац спорту з басейном. І вже майже готовий палац спорту при нашому інституті в райцентрі Чортків. Розпочали також роботу з розвитку нашого наукового підрозділу «Наука» (це колишній радгосп). Заклали великий сад, а з весни займемось вирощуванням насіння трав та ріпаку під Тернополем. Це солідна науково–практична база для аграрного факультету і джерело прибутків у майбутньому. Це також допоможе забезпечити смачне і водночас дешеве харчування у студентських їдальнях.

На все перераховане пішли солідні кошти, але вони того варті. Запитаєте, де ми їх знаходимо? Як ще древні казали — доходи шукайте у видатках, тобто передусім слід навчитися розумно розподіляти наявні кошти (на щастя, я за своєю природою фінансист). Окрім бюджетних, це гроші, які вуз сам заробляє, — оплата за навчання, міжнародні гранти, платне проведення перепідготовки та підвищення кваліфікації державних спеціалістів. Є й інші джерела. Не так давно ось відкрили наш інститут в Єревані та за окремою програмою — «магістерку» в Греції.

«Між студентами й викладачами зараз дещо інші стосунки»

— Сергію Іллічу, в інтерв’ю одній із місцевих газет ви якось сказали, що заохочуєте в студентах вільнодумство. Це як зрозуміти?

— Намагаюся прищепити їм громадянську активність — щоб брали активну участь у вирішенні всіх проблем, щоб про все мали свою думку і вміли щиро й відкрито її висловлювати. Сьогодні, до речі, стосунки між студентами й викладачами дещо інші, ніж це було колись. Перші тримають у тонусі других, не даючи розслаблятись і стимулюючи до самовдосконалення. Бо якщо в аудиторії, приміром, 20–30 чоловік сидять з власними ноутбуками і взагалі мають змогу оперативно знайти в інтернеті будь–яку інформацію, то вже не вийде начитувати їм застарілий матеріал. Або викладач ітиме в ногу з часом, або вимушений буде зійти з дистанції. І це цілком нормально! Щодо викладацького складу планка у нас піднята високо, адже вирішальною мірою від нього залежать якість знань і рівень майбутніх спеціалістів. Уже 5 років діє спеціальна лабораторія нових форм навчання, де за допомогою соціологічних досліджень вивчають думку студентів щодо кожного окремого викладача. А особисто я регулярно проводжу зі студентами зустрічі в системі онлайн, під час яких є можливість відверто обговорити всі проблеми, включно з якістю викладання предметів. Тож якщо починають надходити тривожні сигнали з обох цих джерел, я попереджую викладача про можливість розриву контракту. А на контрактній системі у нас не лише викладачі, а й усі, хто обслуговує навчальний процес.

Звичайно, планку можна опустити, але якщо нині так зробити, то вже через кілька років можуть сказати, що в Тернопільський економічний вступати нічого, бо знання там дають не такі, як треба. Сьогодні про наш університет зовсім інша думка. І за результатами минулорічної акредитації на рівні міністерства нам видали ліцензію на 10 років — значить, у нас впевнені. Позитивні висновки зробила і міжнародна акредитаційна комісія, яку ми самі запросили. Я не хочу сказати, що в університеті зовсім немає недоліків, але ми постійно і дуже наполегливо над ними працюємо.

Світлана Мичко, http://umoloda.kiev.ua

ДОСЬЄ

Юрій Сергій Ілліч. Доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, дійсний член (академік) Академії економічних наук України.

Народився 30 січня 1950 року в селі Шишківці Новоселицького району Чернівецької області. Закінчив Чернівецький фінансовий технікум, відтак Тернопільський фінансово–економічний інститут. Працював викладачем, старшим викладачем, доцентом кафедри грошового обігу і кредиту, завідувачем кафедри фінансів, директором Інституту фінансів, деканом фінансово–економічного факультету Тернопільської академії народного господарства. У 1996 році захистив докторську дисертацію «Спільне підприємництво в Україні: фінансовий аспект розвитку». З 2002–го і до сьогодні — ректор вузу. Автор близько 200 наукових праць. Керівник і розробник 10 наукових тем державного значення. З 2008 року — завідувач кафедри міжнародних фінансів Україно–німецького економічного факультету. Підготував 26 кандидатів та 5 докторів наук. Брав участь у роботі групи фахівців із підготовки Бюджетного кодексу України.