іце-прем’єр-міністр з соціальної політики Сергій Тігіпко заявив, що Україна розвивається такими темпами і економіка показує таку гарну динаміку, що незабаром проблема безробіття для України зникне, а виникне інша проблема — проблема імпорту робочої сили. Директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко взяв участь у програмі «Радіо Свобода», присвяченій цій темі.
— Яка тенденція рівня безробіття зараз в Україні?
Все залежить від того, що вважати безробіттям. Якщо говорити про офіційне зареєстроване в Україні безробіття, то воно й так низьке і, очевидно, буде й скорочуватися. Але це підхід суто формальний і абсолютно не відображає суті справи.
— Тобто, якщо ти став на облік центру зайнятості, то ти — безробітний, тебе зафіксували, а якщо ти нікуди не йдеш, а якось там собі здобуваєш необхідне для життя, то й ніхто не знає, чи ти безробітний чи ні?
Навіть якщо ти не здобуваєш необхідне для життя, людину просто можуть зняти за те, що вона тимчасову якусь роботу мала, зокрема праця влітку може бути вигіднішою, ніж отримання допомоги від держави, тому не можна взагалі говорити, що офіційна цифра безробітних хоч щось відображає. Але, з іншого боку, щодо імпорту робочої сили, то підстави для цього, очевидно, будуть. Правда, заслуги уряду тут жодної. Ми можемо згадати 2007 рік і першу половину 2008 року — це докризовий стан, коли дійсно на будівництві багато де працювали іноземці, вони працювали дешевше, іноді навіть краще, ніж наші. І, головне, будівельників не вистачало. Тут мова йде про невідповідність попиту і пропозиції на ринку праці.
Якщо віце-прем’єр говорить про те, що будемо імпортувати робочу силу, то це може опосередковано свідчити про те, що держава або не дуже збирається цим займатися, або не знає, як правильно зробити, які, скажімо, зміни потрібні, перш за все, в системі освіти, зокрема профтехосвіти, для того, щоби пропозиція на ринку праці, пропозиція робочої сили більше відповідала потребам попиту на цьому ринку.
— Якщо українські безробітні мають якийсь певний фах, але цей фах, наприклад, не має великого попиту серед роботодавців. Наскільки є дієвою система перекваліфікації, яка дає можливість людям отримувати іншу роботу?
Наскільки я знаю з власного досвіду, з враження шведських колег, які активно співпрацюють з Українською службою зайнятості, певний ефект є. Інша справа, що, скажімо, є бажання у служби зайнятості, у тому числі й на найвищому рівні працювати відповідно до європейського досвіду. Але, на жаль, можливості дуже обмежені, тому певний ефект є, але він досить незначний все-таки.
— Пан Тігіпко у своїй промові, зокрема, озвучив таку тезу, що у нас в ряді регіонів є серйозні проблеми з робочою силою, зокрема на шахтах Луганська. Якщо є люди, які шукають роботу, чому вони не можуть поїхати в Луганськ і там працевлаштуватися? Чи просто це не популярна професія у нашій країні, може, люди не хочуть працювати у шахтах?
Скажімо прямо. Я думаю, що легше було б залучати людей з інших регіонів в шахти, скажімо, Луганської області, якби на наших шахтах дотримувався європейського рівня безпеки праці. Якщо взяти в середньому, то у нас приблизно кожного дня гине шахтар. Тобто, насправді це робота, яка пов’язана з ризиком для життя, з серйозним ризиком. Це не можна назвати тією роботою, яка може когось привабити. І це вина, звичайно, власників, якщо шахти приватизовані, то держави, яка не забезпечує і, складається таке враження, що не дуже збирається забезпечувати відповідну безпеку роботи. Це дуже небезпечна професія, але небезпека має врівноважуватися рівнем оплати. Якби рівень оплати був достатньо високим, то, мабуть, цієї проблеми не було б.
Я вважаю, що ці гроші краще було б вкладати в новітні системи безпеки праці, тому що я особисто думаю, що людське життя все-таки безцінне. Те, що я погодився, що, можливо, доведеться залучати імпортну робочу силу, то це абсолютно не значить, що кудись зникнуть наші безробітні. Вони будуть залишатися. Друге. Насправді, якщо проаналізувати стратегію уряду, яку він не озвучує насправді, то складається таке враження, що імпорт робочої сили абсолютно нормально вкладається в плани уряду, тому що Податковий кодекс дійсно був розроблений з урахуванням інтересів лише великого бізнесу. Ті пропозиції, які зараз публічно доступні з нового Трудового кодексу, теж свідчать про те, що будуть погіршуватися умови найманих працівників.
З цього можна зробити висновок, що уряд буде й надалі вживати різних заходів для здешевлення робочої сили, тому що уряд фактично підтримує великий бізнес, який зацікавлений у дешевій робочій силі. І от з огляду на це імпорт більш дешевої, ніж українська, робочої сили дуже гармонійно вплітається у таку стратегію уряду. Але українські безробітні нікуди не зникнуть, і українські наймані працівники будуть лише менше отримувати.
— Що вказує досвід інших країн? Як на економіку країни впливає імпорт робочої сили, якщо всередині є своє безробіття? Можливо, це справді приведе до якихось великих економічних зрушень?
Все залежить від менеджменту. Є Японія, де вкрай непопулярним є взагалі залучення іноземців до країни, і є США.
— Чому Японія?
Це звичаї. Взагалі суспільство досить негативно налаштоване до чужинців.
— Тобто, Японія і спочатку японці?
Так. Ну, і японці відповідно до цього ставляться. Є абсолютно інший досвід: ті ж США — традиційно країна іммігрантів. Все залежить від менеджменту. На жаль, ні колишня, ні нинішня влада не демонструють, на мій погляд, такого вміння і прагнення зробити економічний прорив. Достатньо порівняти Україну з Польщею, з якою ми починали в одну напрямку. Тому мені здається, що імпорт робочої сили буде використовуватися лише для бізнесу, для того, щоби підвищити прибутки бізнесу, який близький до влади, це перш за все металургійний, хімічний, дуже великі підприємства…
— Наприклад, будівництво доріг.
Так. І це навряд чи буде означати, що не буде безробітних українців. Водночас дуже багато українців будуть з низькими рівнями доходів, не матимуть роботи, на яку вони претендують.