Я представляю четверту хвилю імміграції з України, більша частина представників якої має добру освіту і професійну підготовку. Відсутність можливості для самоутвердження і достойного життя у своєму краї, політична і економічна нестабільність, відсутність житла, криміналізація часто призводять до пошуків кращого життя. Є й інша причина – переїзди з однієї країни до іншої стають нормою цивілізованого життя. І хоча дехто їде з відчаю, частина хоче заробити на майбутнє собі і на навчання дітей, а потім повернутись додому.
Через ряд причин емігранти, які займали в Україні певний соціальний статус (вчителі, лікарі, інженери, науковці та ін.) найчастіше починають своє нове життя з простої, чорнової роботи, часом працюючи по 10-12 годин. Дістаючи найнижчу платню, найпершим завданням для більшості з них є вижити, прогодувати свою сім’ю, а крім того, ще й підтримати родину в Україні. Тяжко працюючи на економіку розвинених країн, заробітчани останньої хвилі пересилають своїм рідним близько 19 мільярдів євро на рік, чим водночас підживлюють економіку своєї країни.
Останній хвилі еміграції характерне й те, що на заробітки виїжджає не вся сім’я, дуже часто їде жінка або чоловік. Нерідко виїжджають обоє, залишаючи своїх дітей на догляд стареньких дідусів і бабусь. Мабуть, зрозуміти таке життя може тільки той, хто його скуштував. За статистичними даними близько 3,5 мільйона дітей в Україні є соціальними сиротами.
“Я знаю, що і мама сумує за мною, дзвонить щотижня. Та це тільки телефонні розмови. А я вже скучив за її ласкавими карими очима, усміхненим обличчям…Та це тільки мої мрії, які не швидко збудуться. Он і бабуся стогне, побивається. Підупало здоров’я, паморочиться в голові. Сьогодні ж буду дзвонити мамі, нехай скоріше приїздить, а то може не застати бабусю живою. А наступного ранку машина швидкої допомоги стояла біля нашої хати. Не витримало бабусине серце, змучилось щоденними переживаннями. НАРЕШТІ Я ПОБАЧУ СВОЇХ БАТЬКІВ!!!” – так написав у своєму творі Юрко Кешкетний із с. Чорноголови на Закарпатті, для якого горе в сім’ї перетворилось на щастя побачити маму і тата, бо ж на похорон вони приїдуть обов’язково.
Статистика свідчить: 25 відсотків такої еміграції – це незворотні, і сумним аспектом тут є те, що жінки залишають дітей, що є за межами законів природи і людського розуму. Залишають від безвиході, з бажанням заробити дитині на освіту, на квартиру, на гідні умови життя, заради кращого майбутнього. На жаль, часто такі бажання обертаються трагедією: дитина втрачає духовний зв’язок з матір’ю, а відчуття покинутості накладає на неї важкий психологічний відбиток на ціле життя. Починається внутрішній протест, який нерідко приводить “безбатченка” на лаву підсудних.
Мені довелося багато подорожувати країнами Європи, то ж я зустрічала багато наших жінок – талановитих, гарних, розумних, сильних (може, занадто сильних), що взяли на себе чоловічу функцію – забезпечувати сім’ю. В розмовах звучало одне: коли б на Батьківщині можна було працювати – повернулися б негайно.
Українська жінка… Споконвіку славилася вона вродою, розумом, мужністю й відвагою – рисами, які роблять наш народ вічним, великим і нездоланним.
Чому новоприбулі не спішать долучатися до роботи в давно заснованих громадських організаціях? Відповідь неоднозначна: це і брак часу (адаптація, навчання, виховання дітей забирає левову частку вільного часу) і, безумовно, різність інтересів з людьми, які прибули до Канади в 40-60-ті роки минулого століття. Наша організація “Четверта хвиля” була створена з метою об’єднати саме новоприбулих, емігрантів, в яких одні й ті самі проблеми, допомогти їм самореалізуватися.
На відміну від емігрантів, які приїхали до Європи, ми, що емігрували до Північно-американського континенту, мали вже збудовану попередніми хвилями українську інфраструктуру, якою могли користуватися: українські суботні школи, садочки, банки, крамниці, церкви. Це звичайно допомогло нам швидше і легше адаптуватися в країні, за що ми надзвичайно вдячні нашим попередникам.
Співпрацю з іншими організаціями я бачу в роботі різних організацій над окремим проектом. Членами нашої організації ведеться тісна співпраця з різними українськими організаціями в спільних проектах, береться активна участь у заходах, які проводять українські організації. Наша організація щойно набирає обертів, у наших планах багато цікавих і потрібних українській громаді заходів, ми готові до співпраці і відкриті для всіх, хто має цікаві задуми і бажання працювати.
Анна Кісіль, Голова Міжнародної Громадської Організації “Четверта хвиля”