12 березня 2011 року о 14:00 у місті Збараж на майдані Івана Франка депутати міської ради вступили у звітність своєї роботи перед громадою міста.
«Модератором заходу стала депутат облради від «Свободи» Наталя Мандзюк. Першій надали слово секретареві міської ради Оксані Пелих. Вона розповіла присутнім, що міський голова Михайло Бочаров не дає працювати ні депутатам, ні їй особисто. Секретар не має доступу до паперових і електронних носіїв документації, протоколів, рішень сесій попереднього скликання. Пелих зробила припущення, що мер має що приховувати від своїх працівників та від громади міста в цілому. У свої перші робочі дні пані Оксана ходила на роботу та з роботи у супроводі депутатів задля своєї безпеки, через те, що був різного роду «тиск» з боку міського голови.
Перші дні співпраці з депутатами почались з погроз, стверджував Юрій Наумович. За його словами, було пошкоджено його приватні приміщення, зокрема, зірвана сигналізація та поламані двері, депутату Андрію Русину завдано тілесних ушкоджень.
Також говорилося, що бюджет міста не підписаний лише через міського голову. Проект бюджету був поданий і розроблений начальником фінансового-господарського відділу Опалюк М.Я. і депутати затвердили його ще 31 січня 2011 року. При цьому дитячі садочки можуть залишитися без харчування та без освітлення приміщень, а їхні працівники та працівники міської ради – без заробітної плати. Депутати прийняли 85 рішень за увесь період своєї роботи, при цьому міський голова підписав всього 30. Чим це зумовлено? Міський голова не виконує рішення суду і саме через це Державна виконавча служба заблокувала рахунки міської ради. Виникає запитання: яка з правоохоронних інстанцій може вплинути на міського голову, щоб той почав злагоджено співпрацювати з депутатами, підписувати прийняті ними важливі для громади рішення та виконувати рішення суду?
Депутати торкнулись і питання ціни на водопостачання та водовідведення у місті. Ціна на водопостачання та водовідведення у Києві близько 5 грн./куб (газета «Українська правда» від 04. 11. 10р., підняття ціни планується з квітня 2011 року), у Збаражі (за новими тарифами) близько 8 грн./куб. Фактично не діючий виконком установив космічні тарифи, і тому з наших кранів найблищим часом потече посріблена вода. Хоча жителям селища цукрового заводу така розкіш як вода не зовсім доступна, адже її там більше немає, ніж є, через якісь незрозумілі поломки у системі.
Депутати доповіли про ситуацію щодо харчування у дитячих садочках, тобто ціни на продукти. За їхніми словами, продукти повинні закуплятися у підприємця О.Бочарова (сина пана мера) із подвійною націнкою (наприклад, в іншому магазині сосиски коштують 22 грн./кг., а у магазині вище сказаного підприємця – 36 грн./кг. Відчувається різниця?). Коли завідуюча дитячого садочка №2 «Дзвіночок» Піпаш С. В. звернулась до сесії з даним питанням, то на наступний день їй було повідомлено те, що її вихованці залишаться без хлібобулочних виробів, адже підприємець О.Бочаров їх постачати не буде. Діти без хліба не залишись, тому що знайшлись підприємці, які вирішили цю проблему.
Депутати роз’яснили громаді конфлікт, який трапився у міській раді 4 березня 2011 року. Саме пан мер з директором Збаразького ринку завдали моральних та фізичних ушкоджень 18-річному хлопцеві, закривши двері у кабінет, що знаходився на другому поверсі приміщення міської ради, у робочий час. Депутати були змушені відчини двері, при цьому дещо пошкодивши їх, та вирвати хлопця з рук мера. Життя та здоров’я хлопця-напівсироти з багатодітної сім’ї набагато важливіше за двері. Проте деякі присутні на зборах жителі міста мали інше бачення. Вони стверджували, що депутати не мали права виривати дверей, бо двері дуже дорого коштують, а здоров’я хлопця відійшло десь на останній план.
Під час звіту депутатів, привселюдно на майдані, трапився ще один конфлікт. Жителька Збаража пані Виклюк дуже рвалась до мікрофона виступити на захист міського голови, вириваючи мікрофон вже у закликаного до слова депутата. Молодий хлопець, представник організаторів, став їй на заваді, і вона вдарила його по голові. До слова запрошувались всі бажаючі, потрібно було лише підійти до організаторів зборів, повідомити про це і представитись.
Який приклад подає нам, молодим людям, старше покоління? Ми бачимо, яким шляхом вирішуються проблеми і який сплеск емоцій може бути у шанованих людей міста.
На захист пана мера виступала пані Марія, говорячи, що він дуже багато зробив для міста, зокрема, що все місто освітлене. А насправді? Повертаючись взимку додому з роботи кожен другий житель міста боявся йти навіть по центральній вулиці, а про малі прилеглі вулички взагалі ніхто й не говорить. Так, перед виборами світло горіло, а після виборів, напевно, одночасно перегоріли всі лампочки.
З хорошої сторони представила міського голову директор школи-інтернату. На даний час він спонсорує різного роду поїздки, дає автобуси для перевезення дітей і, взагалі, піклується дітьми, які навчаються у школі-інтернаті та обділені батьківською любов’ю. Так, це великий здобуток для пана мера. Проте є інша сторона медалі. У Збаражі проживає (якщо це так можна назвати) всім добре відома сім’я Станіш, про проблему яких громаді міста розповіла Л.Я.П’єх. Вже близько 25 років вони проживають у аварійному будинку (бараці), у сім’ї – двоє своїх дорослих дітей та двоє круглих сиріт дітей (племінників пані Надії Станіш), яких вони взяли під свою опіку. В черзі на квартиру вищезгадана сім’я стоїть вже досить тривалий час. Квартири у будинку, який збудований для виселення мешканців з аварійних будинків, місцева влада частину роздала жителям, які стояли на черзі, а частину – жителям, які окрім того мають житло, проживають в нормальних умовах та вже більше 10 років перебувають за межами держави. При цьому квартиру сім’ї Станіш не виділили, мотивуючи це тим, що це є незаконно. Сім’я Станіш зверталась у всі можливі інстанції з надією, що їм все таки хтось допоможе, а натомість у відповідь отримували звичайні відписки. То чи зі всіма людьми, дітьми пан мер поступає по совісті, по доброму?
Представники з районних та обласних партійних організацій також не стояли осторонь. Вони закликали до співпраці громади та депутатів, радили депутатам міської ради проводити відкриті, привселюдні сесійні засідання для того, щоб люди бачили, як поводять себе депутати, а як поводить себе міський голова, які питання вирішуються і як проходить голосування.
За декілька днів до депутатської звітності збирались голоси на адресу прихильності пана мера, із приблизно 10 тисяч голосуючого населення міста підписались 894 жителі Збаража (хоча, крім міських жителів, під тиском водіїв перевізника О.Бочарова підписувались і сільські жителі – все одно ніхто перевіряти не буде), а це навіть не повних 10%. То як можна стверджувати, що ВСЯ громада ЗА пана мера?
Депутати щиро, відверто, без усіляких ухилень, без таємниць відкрились, відзвітувались перед громадою, зробили все для того, щоб громада зрозуміла і в майбутньому допомагала їм у їхній нелегкій роботі. Депутат, незалежно, яку партійну організацію він представляє, чи то «Свободу», чи то «Партію Регіонів», чи то «Батьківщину», чи «Фронт Змін» – це не тільки механізм, рука, яка піднімається при голосуванні за те чи інше питання – це особистість яку, Ви – громада, свідомо самостійно обрали, і особистість, яка прагне зробити все для того, щоб нам, жителям славного міста Збараж, жилось краще і щоб нам належало те, що має по праву належати!
Ну що ж, пане мер! Обранці народу, міські депутати, перед громадою відзвітувались. Можливо, і Вам є що відповісти чи розповісти громаді?».