«Область зацікавлена в реалізації проектів, спрямованих на вирішення питань оснащення наших медичних закладів, надання допомоги людям з особливими потребами», – таку думку висловив сьогодні Валентин Хоптян, під час зустрічі із представниками благодійного фонду «Гуманітарна допомога міста Білефельд».Як відомо, представники цього фонду нібито схиляли наших дітей у відпочинкових таборах до нетрадиційного віросповідування. Хоч і християнського
Свого часу, в пресі Тернопільщини вже друкувались матеріали, які говорили про “роботу”! представників фонду
Спілкуючись з керівником фонду Пітером Регером голова облдержадміністрації подякував йому за ті доброчинні ініціативи, які благодійна установа втілює у життя на території Тернопільщини, пише сайт ОДА. Дивно, чи то губернатор не поінформували, чи він свідомо так чинить?
Валентин Хоптян висловив сподівання, що така співпраця буде продовжуватися й надалі. Інтернет-спільнота Тернополя, яка сповідує традиційні християнські цінності шокована такою заявою губернатора.
Пітер Регер поінформував керівника області про наміри посприяти Копичинецькій лікарні в отриманні рентгенологічного обладнання та апарату ультразвукової діагностики.
А ось, що пишу про діяльність цього фонду інші джерела:
«Кожний проповідник, який влізає насильницким способом до храму вашої душі це злодій і розбійник!» священик УГКЦ о.Дмитро Григорак
Невеличка купка людей, що називає себе менонітами -місіонерами, майже дев’ятнадцять років намагаються утвердитися на Теребовлянщині, як офіційна релігійна громада.
На початку дев’яностих – у бурхливий пострадянський час, в Україні, як реп’ях на чорноземі, махрово розцвіли релігійні секти. Криклива орда різноконфесійних авантюристів, зминив на подіумі модних шоу – екстрасенсів, нишпорили голодними вовками від села до міста: засівали «добру звістку».
Улітку 1993 року, як сніг на голову, з’явилися на Теребовлянщині – у селі Ілавче, німецька парочка: громадяни Пітер Регер і Дитріх Тьовс.
– Ми представляємо організацію «Гуманітарна допомога м. Білефельд». Ми вас будемо любити та допомагати. А саме: затарівать зношеним одягом, списаною технікою та простроченими ліками-продуктами – заявили гості. Сказано – зроблено: не встигло село зрозуміти хто й звідки -як вже на околиці замаячіли навантажені тири-фури.
Німець – людина від природи серйозна і розважлива. Роль такого собі різдвяного Санти Клауса – веселого добряги, що роздає навколо подарунки, важко погодити з національною скнарістю й прагматизмом.
Але незабаром усе прояснилося, коли з вуст благодійників потік біблійний мед…
– Халилуйя! Місіонери… Меноніты…. – нові слова шокували аборигенів, які но тільки ладили повернуту із небуття батьківську греко-католицьку віру.
Округою пішла поголоска , що оці добрі люди заплатили великі гроші за кордонне лікування їхньої односельчанки . Ось тепер вони приїхали в цю родину.
– Наше село стане духовним побратимом віруючих менонітів німецьких міст Білефельд, Мінден і Франкенталь – гордо розповідала всім господарка будинку, яку було призначено директором місцевого благодійного фонду.
Меноніти слів на вітер не кидають: в 2006 році налагодили місцеву дільничну лікарню. Приміщення, устаткування, обслуговування, лікування – платять добрі німецькі брати.
Потягнулися по області до різних установ, контейнери з гуманитаркой, пригнані авто, техніка та прилади.
Чудо – та й годі! Привозять, роздают, посміхаються: «Беріть будь ласка… все бекоштовно… усе – в ім’я Бога Живого!»
Українець – людина щира, довірлива, але обережна – життя навчило. Вона добре знає, що безплатне сало – лише у пасці!
Стали люди придивлятися так прислухатися до євродобріїв – а ті все посміхаються, молитися разом до себе заманюють. Де – хто, купившись на таки блага, почав відвідувати
надомні зборы – молитви. Але соромязливо відчували, що все там якось стрьомно, не по нашому – чуже. Досить наявно проглядала лукаве роздвоєння.: коли подарунки роблять – ніби добрі люди, посміхаються , ну точно – райське ягня. Однак, тільки потрапив у загальний кагал – змінюється все навпаки. Про Божу любов і дружбу розповідають, а наші українські ікони зривають зі стін і на підлогу… Злостяться, кричать, загрожують! Місцеві церкви очима спалюють, бісовщиною прозивають, а священики для них – слуги сатани…
Походять деякій час до них люди, та й не витримують – тікають геть. Деякі ще тримаються там малим числом, але лише за подачки. Бог у таких – справа десята….
Найбільш меноніти люблять наших дітей, особливо з бідних родин та сиріт. Шукають підступний привід: як їх до себе затягти? Наша молодь – мов – «їхне сектанске майбутнє».
Для цього надумали вони щоліта в місцевому дитячому оздоровчому таборі «Промінь» влаштовувати справжне гетто, щоб з ранку до вечора вбивати в дитячі голівки сектанскі постулати.
Як вони це роблять? Вербування – зомбивання місцевих дітей, відбувається приїжджими волотерами з Німеччини. Хто ці добрі вчителі? Може вони педагоги – вихователі або психологи? Ось вам дудки – звичайні фанатики, що ламають тендітні дитячі душі.
Стали діти скаржитися батькам, тоді місцеві священики підняли тривогу. Це вже ні жарти – пригріли змія на грудях!
Святі отці пишуть скарги у владу. Отут й з’ясовується, що менонітська місионерсько-релігійна діяльність – самовольщина! Повне порушення законів, насильство й самоправність. Законослухняні європейці, проповідники слова Божого, «високі духовні місіонери» – й хай їм грець – злочинці!
І це – логічно. Як висловлюється священик Дмитро Григорак: «Кожний проповідник, який влізає насильницьким способом до храму вашої душі це злодій і розбійник!
Розкусили їх селяни, справедливо зажадали від влади захисту від цього довготерплячого лиха. Потрібно віддати належне людям – поки менонітів не женуть із села геть, оминають злощасне місце.
З величезною потугою, після тривалих паперових дуелей, зупинили нарешті, дитячі літні шабаші в таборі «Промінь».
А що секта? Затято сидять – сопуть у дві дзюрки. Ходять чутки, що секта викупила будиночок у Теребовлі – планують будувати молитовню. Цікаво, на що сподіваються їхні організатори? У районному центрі – непереборна фортеця українських традиційних релігійних конфесій. Хиба стати гонимими страждальцями за віру? А може все значно простіше: незабаром у державі відмінять мораторій на купівлю-продаж орної землі.
Секта – удала організація для посереднього нею володіння. Та й раби вже в наявності…
Земля для менонітів – головний «бізнес». Але, так можна залишитися лише, як кажуть – з носом!
ВОЛОДИМИР МОВЧУН