Сотні українських журналістів можуть підтвердити, що Олег Тягнибок завжди йде їм назустріч, даючи коментарі чи відповіді на їхні запитання навіть без попередніх домовленостей, дуже часто – телефоном або й через соціальні мережі. Та все ж левова частка інформації про дії «Свободи» звучить сьогодні не з уст її речників, а з рупорів запеклих супротивників. Не дивно, якщо це – замовні пасквілі, політтехнологічні міфи, перебрехані факти. Проте прикро, коли цьому завзято потурають особи, чиїм покликанням є – доносити до людей правду. А надто – коли деякі журналісти, замість об’єктивної аналітики, опускаються до прямих образ і навіть хамства.
Нещодавно Олегові Тягнибоку телефонує журналістка Олександра Тамкова, представляється кореспонденткою газети «Експрес». Від самого початку розмови у її тоні чується роздратування, котре наростає по мірі того, як лідер «Свободи» відповідає на її запитання. Точніше, на подані у питальній формі вже готові звинувачення. Відповіді співбесідника їй явно не подобаються – либонь, не збігаються із замисленим сценарієм (це невдоволення, як видно, виливається у її статті). Розуміючи, що телефоном конструктивної розмови не вийде, Олег Тягнибок скеровує журналістку до пресової служби. Але до прес-служби «Свободи» від пані Тамкової так і не надходять ані запити про інтерв’ю, ані запитання, які вона «риторично» ставить у своїй статті під назвою «За спиною Януковича. Президентський намісник Михайло Цимбалюк веде кулуарні і продуктивні переговори з лідером «Свободи» Олегом Тягнибоком» («Експрес», 16.06.2011). У статті – не тільки голослівні висновки, а й вільна інтерпретація частини телефонної розмови з Олегом Тягнибоком. Із тону та змісту озвучених запитань стає зрозуміло: насправді журналістку не цікавить ні дійсна суть бесіди Тягнибока із Цимбалюком, ні вислід їхньої зустрічі. У пасквілі міститься готова відповідь – нібито лідер «Свободи» пообіцяв Цимбалюкові, що «забуде» про його відставку… взамін на якісь преференції під час виборів. У якості «доказу» цієї висмоктаної з пальця версії пані Тамкова наводить твердження: «Після 15 травня жоден представник «Свободи» жодного разу навіть не згадав прізвища губернатора».
З’ясувати фальшивість цього «доказу» неважко. Ось лише кілька цитат із центральних ЗМІ для тих, хто вміє користуватися Ґуґлом:
* «Тиждень», 8 червня: «Не знаю, чи це важливо, що він (Віктор Янукович – Ред.) відправив, чи не відправив (Михайла Цимбалюка у відставку – Ред.)… Сам факт, що Цимбалюк написав заяву, тим самим він ще раз підтвердив свою вину у тому кровопролитті, яке відбулося у Львові. Для нас це важливо. А решту – хай це оцінює президент та громадськість», – зазначила Сех (http://www.ut.net.ua/News/24251).
* «Газета по-українськи», №1228 за 27 травня 2011, Рубрика Львів: «Ми просто прийшли у його кабінет, поклали на стіл папір і ручку. По голові ніхто не бив, пальці в двері не запихав. Чому ми вимагали відставки? Цимбалюк брехав. У всіх виступах заявляв, що не допустить 9 травня провокацій. Про те саме запевняв нас особисто. Коли почалися бійки біля Пагорба Слави, йому телефонували депутати, голова облради. Він не брав слухавки. Порядний офіцер (Цимбалюк є генерал-майором міліції. — “ГПУ”), коли не дотримує слова, приставляє до скроні пістолет». Ірина Сех (http://gazeta.ua/articles/lviv-newspaper/384192).
Як бачимо, твердження, що «після 15 травня жоден представник «Свободи» жодного разу навіть не згадав прізвища губернатора» – м’яко кажучи, голослівне. Головний і єдиний «доказ» О. Тамкової, (на підставі якого вона так палко, чи не на цілу шпальту, виводить «теорію змови») цілком спростовують навіть ці цитати. Попри те, окремої уваги вартують самі «запитання» журналістки.
«Чи не було би чесніше зустрічатися із опонентами за круглими столами?», – моралізує добродійка Тамкова.
Прес-служба ВО «Свобода» відповідає: Українці вже не раз бачили «меморандуми», «універсали» і тому подібні «ширки» та ПРиБЮТи. І щоразу шило вилазило з мішка – усі змови неодмінно втілювалися у видимі кроки: протиприродні коаліції, спільні одіозні голосування, спроби перекроїти Конституцію… Але ніхто ніколи не бачив подібних фактів угодовства з боку «Свободи». І, сміємо запевнити, не побачить: ані вступів у провладні коаліції в жодних радах, ані зграй «тушок», ані віроломних голосувань. Більше того, сьогодні в Україні опозиційні режиму Януковича більшості діють лише у тих облрадах, де домінує «Свобода». Це – очевидний факт. «Свобода» довела свою волю єднати за круглим столом опозиційні сили. Але ніколи – на відміну від багатьох інших – не йшла на угоди із силами відверто антиукраїнськими. І не збирається. Ні кулуарно, ні публічно. Тому форма стола – кругла чи квадратна – не має тут жодного значення.
А щодо чесності – хочемо поставити авторці пасквілю зустрічне запитання – чи не було би краще берегти фахову честь і перевіряти інформацію, яку поширюєш? Нагадаємо шосту точку Кодексу професійної етики українського журналіста: «Журналіст дорожить власним авторитетом та репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, під псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди». Адже неважко, як бачимо, упевнитися, що своєї позиції щодо Цимбалюка (чи інших винуватців червоного демаршу) «Свобода» не змінювала. Так само легко дізнатися, що двох свободівців – депутатів Самбірської районної ради братів Ковалівих – досі ув’язнено. А інших чільних активістів – заступників голови об’єднання, лідерів місцевих організацій, голів фракцій – продовжують щодня тягати на допити.
Щодо повчань про те, що морально було би, мовляв, зробити заяву для преси після «переговорів віч-на-віч». Відкриємо «страшну таємницю»: «переговори віч-на-віч» ведуть навіть лідери країн. Буває навіть – «без краваток» і без преси. І нерідко – тоді, коли між державами складні відносини. Скажімо, Ющенко чи Тимошенко не раз говорили у Москві з лідерами не вельми дружньої країни. Хіба сам по собі той факт є приводом для інсинуацій? І школярі знають, що навіть супротивники на війні, буває, провадять перемовини. Як бандерівці з ковпаківцями, наприклад (заяв для німецької преси теж не робили). Олег Тягнибок як Голова впливової сили, також має різні зустрічі. Не раз – більше десятка на день. Зокрема – з різними чиновниками, з якими може з`ясовувати питання політичного чи соціально-економічного характеру. Коли вбачаємо у цьому потребу, – поширюємо заяви для преси. Але не пригадаємо, щоби їх колись цитувала газета «Експрес».
Якщо вже вести мову про мораль, то чому журналістка оминає незручні слова Тягнибока? Ті, де він наголошує, що з подачі «Свободи» Львівська облрада висловила недовіру заступникові начальника ГУ МВСУ у Львівській області М. Курочці та вимагала його відставки? Чомусь про нього авторка статті «чесно» і «морально» вирішує не згадувати. Чи не тому, що в соціальних мережах Олег Тягнибок виклав інформацію та фото машини зовнішнього спостереження (державний номер ВС0954ВН), яка постійно чергує біля його дому? І чи не звідти, бува, й підкинули в газету «конфіденційну інформацію» про «кулуарні переговори»? Журналістка упускає частину інтерв’ю, бо це розбиває всю «теорію змови»?
Щодо самого змісту «таємної» розмови. Якби журналістка коректно запитала і дійсно бажала чути відповідь, то її би почула. Лідер «Свободи» зажадав пояснень про свавілля міліції, про арешти і багатогодинні допити депутатів, вимагав припинити тиск на підприємців, які підтримують «Свободу», а також наполягав зупинити провокації 22 червня. Ось і весь «таємний» зміст.
І третє запитання журналістки-«прокурора» – «Чи справді наша політична сила є в опозиції?».
Хто має очі, той бачить – Всеукраїнське об’єднання «Свобода» було і є в національній опозиції до панівної верхівки. Як за президентства Ющенка, так і за правління Януковича. Бо для націоналістів мала різниця, який олігархічний клан утримує владу і визискує українців. Тим більше тепер «Свобода» лишається послідовною опозиційною силою, котра прямо протистоїть вже явно антиукраїнському режимові. І доводить це реальними діями. Бо хто ще постійно підіймає живі акції непокори, організовує пікети, багатотисячні марші проти соціального та національного гніту режиму Януковича? Чиї ще депутати твердо відстоюють волю громади у місцевих радах, провадять відкриті громадські обговорення кожного важливого питання? Хто ще викриває контрабандні схеми на митниці, зловживання і корупцію чиновників? Хто чинить спротив червоним демаршам і реваншу сталінізму? Чиїх іще активістів по всій Україні так масово піддають міліцейським репресіям?..
Але такої суспільно важливої інформації на шпальтах газети, слово якої «має вагу», вдень з вогнем не знайдеш. Либонь, тільки тому, що інформація ця стосується ненависної «Свободи» – сили, яка здобула найбільшу довіру в українців Галичини. Видно, багатьом цей факт став кісткою у горлі.
P.S. Навряд чи наш лист до редакції надрукують без купюр і довільних трактувань на дорогій третій сторінці четвергового номера (так, як заочне «інтерв’ю» О. Тамкової). Не певні, навіть, що взагалі згадають. Але це якраз і буде тестом на журналістські стандарти. Принаймні, маємо надію, редакція замислиться, кому більше шкодять шиті білими нитками пасквілі – «Свободі» чи репутації часопису.
Прес-служба Всеукраїнського об’єднання «Свобода»