Журналістика в Україні – професія контрастів. Одні приймають з нагоди професійного свята нагороди від президента. Інші протестують проти посилення проявів цензури та критикують зниження професійного рівня журналістики.
Свобода слова в Україні сьогодні обмежена, а незалежним журналістам працювати стає дедалі важче, переконаний провідний політичний оглядач видання «Дзеркало Тижня» Сергій Рахманін. За словами журналіста, особливо скрутна ситуація у друкованих ЗМІ. «Після вступу в силу нового податкового законодавства видавати газети в Україні стало практично неможливо. 52 відсотки на гонорар – цього не потягне жодна газета, яка не має донора. А газета, яка має донора, – суб’єктивна за визначенням», – сказав журналіст, виступаючи напередодні на українсько-німецькій конференції «Київський діалог».
На думку Рахманіна, українська журналістика стає дедалі менш професійною. На цю проблему звертає увагу і медіа-експерт Вікторія Сюмар. «Нема журналістів. Їх останніми роками стає дедалі менше. Це пов’язано зокрема з тим, що немає медіа-ринку. Коли є ринок, то журналіст є великою цінністю. Скажімо, телеканали завжди будуть боротися за зірку-журналіста, якщо вони думають про прибуток. А якщо вони думають не про прибуток, а про забезпечення лояльності до влади, то їм журналісти-зірки непотрібні. Їм навпаки треба прибрати таких журналістів, набрати студентів і сказати їм: «Хочете бути в телевізорі – тоді робіть, що вам скажуть», – констатує Сюмар.
За її словами, падіння фахового рівня журналістики почалося ще в часи президентства Віктора Ющенка, хоча системної цензури тоді й не було. Після зміни влади ситуація стала скрутнішою, а журналісти, які виступили проти цензури, сьогодні вже не працюють на телебаченні. «Це все закінчилося тим, що у тележурналістиці сьогодні немає особистостей. І сьогодні прес-секретар президента мені скаржиться: «нема з ким працювати, ніхто нормальних запитань не може поставити». На це я лише відповідаю – «ви самі до цього доклалися. Не давали їм працювати або переманювали у PR. Тепер пожинаєте, що посіяли», – розповідає Вікторія Сюмар.
«Будуть газети і телеканали, а журналістики не буде»
Сергій Рахманін (праворуч) та Валерій Іванов на “Київському діалозі” Яким би не був рівень освіти журналістів, майбутніх фахівців формує перший практичний досвід, вважає президент Академії української преси Валерій Іванов. «Коли молода людина у 19 років приходить на практику в редакцію, вона хоче навчитися готувати якісні сюжети чи писати цікаві статті. А її посилають готувати сюжети, за які заплачені гроші замовником. Інакше з практики можуть узагалі вигнати. Так і формується молоде покоління журналістів – їх просто ламають ще до того, як вони закінчили університет», – каже Іванов.
Сергій Рахманін застерігає, що вже незабаром Україна може залишитися без журналістики, якщо журналісти разом не відстоять свою професію. «Усе це може призвести до того, що журналістику як яскраве, неординарне явище в Україні ми можемо втратити. У нас існуватимуть газети, телеканали, будуть люди, які час від часу писатимуть досить непогані статті чи робитимуть гарні сюжети. Але журналістики в нас уже не буде», – каже Рахманін.
Для українського телебачення опозиції не існує
Про кризу української журналістики свідчить не лише якість матеріалів, але й інформаційне наповнення ефіру або газетних шпальт. «Моніторинг, який проводиться соціологами на замовлення Академії української преси, зокрема, свідчить, що ЗМІ ігнорують такі важливі теми проблеми, як права людини. Також мало уваги приділяється діяльності українських партій – у лютому цього року їм було присвячено лише два відсотки інформаційних повідомлень. Потім цей відсоток трохи зріс, але залишається незначним. Але ж у демократичних суспільствах саме партії мають вирішальний вплив на напрямок розвитку держави. В авторитарних державах у повідомленнях ЗМІ домінують силові структури. В Україні саме така ситуація», – констатує Анатолій Іванов.
Про цензуру в Україні, на думку Іванова, свідчить і статистика представлення у ЗМІ влади і опозиції. 76 відсотків інформаційних повідомлень на телебаченні, за актуальними даними АУП, присвячені діяльності уряду, президента і його соратників. Лише 16 відсотків повідомлень про політичне життя країни подавали точку зору опозиції. При чому опозиція, як правило, висвітлюється у негативному контексті. «Особливо кричуща ситуація – на Першому національному. Там бувають місяці, коли про опозицію взагалі не згадують. Якщо дивитися канал, який утримується коштом платників податків, то складається враження, що опозиції в країні взагалі не існує», – підсумовує Валерій Іванов.
Низький рівень дискусії і брак сатири
Вікторія Сюмар та Томас Урбан Як аргумент на користь відсутності цензури в Україні українська влада часто наводить існування політичних ток-шоу на провідних телеканалах, у тому числі й на “Першому національному”. Утім, Вікторія Сюмар переконана, що рівень дискусії на цих передачах свідомо занижується. «Там щоразу сидять одні й ті самі люди, які лише тим і займаються, що сваряться один з одним. Вони не дають відповіді на запитання «як жити далі?», – каже Сюмар.
Через низький рівень висвітлення політичного і економічного життя України інтелігенція відвертається від центральних ЗМІ. «Альтернативні» і незалежні видання, такі як «Джеркало Тижня» або «Українська правда» знайшли свою нішу, але «законсервувалися» в ній, зауважив німецький журналіст, кореспондент Süddeutsche Zeitung Томас Урбан, виступаючи на «Київському діалозі». «Складається враження, що ці видання пишуть для невеличкої еліти у Києві. Я порадив би цим виданням користуватися завойованою довірою для того, аби більше пояснювати суть політичних і економічних проблем України, користуючись при цьому доступними підходами, які зацікавлять політикою простих людей. Адже я не стану читати «Дзеркало тижня», якщо в мене немає глибоких знань у певній сфері. Я порадив би «елітним» виданням бути більш доступними, йти на зустріч читачам», – сказав Урбан.
В інтерв’ю Deutsche Welle журналіст висловив також побажання, аби в Україні розвивався такий жанр як політична сатира. «Сатира зазвичай розквітає саме тоді, коли у країні є серйозні проблеми. Сатира розквітає тоді, коли владна еліта відвертається від людей. Але в мене є сумніви, що українська влада миритиметься з гострою політичною сатирою. Вона не виглядає настільки впевненою у собі, аби толерувати це. Адже коли люди сміються з влади, це набагато небезпечніше для неї, ніж будь-які політичні заяви опонентів», – зауважив Урбан, повідомляє http://www.dw-world.de