Завершився нарешті “дерибан” частот для цифрового мовлення. Називати цей ганебний розподіл частот конкурсом язик не повертається. У конкурсах існують певні критерії та правила, нарешті існує змагальність між конкурсантами. Тут нічого подібного не було. Національна рада з питань телебачення та радіомовлення просто роздала цифрові частоти декільком провладним олігархічним групам і собі. Рада також ніби-то між іншим зробила крок до повного знищення незалежного регіонального мовлення.
Отже, хто отримав частоти. На загальнонаціональному рівні 8 частот отримала група “Інтер”, яка ніби-то належить Хорошковському, 3 частоти отримала “Україна” Ахметова, ще 3 частоти – нові компанії Едуарда Прутніка (за даними “Телекритики”) по одній частоті отримали Національний Банк на чолі з Арбузовим, компанія Бориса Колесникова і компанія “Тоніс”, яка за даними преси вже належить сину Януковича. Було ще декілька маловідомих компаній, які поки що незрозуміло кому належать. Група Пінчука єдина, хто зберіг статус кво. Вони отримали місця у мультиплексах для всіх своїх існуючих загальнонаціональних телеканалів. З олігархів найбільше втратив Коломойський – він отримав лише дві загальнонаціональні частоти для “1+1” і “ТЕТ”. Канал “2+2” не отримав нічого, як і канал “Сіті”. Нам відмовили, не пояснивши причин і віддавши перевагу неіснуючим компаніям з незрозумілою приналежністю. Це і є цензура.
На регіональному рівні взагалі абсурдна картина. Новостворені, зареєстровані в Києві компанії “Партнер-ТВ”, “ТВ Вибір”, “Новий формат ТВ”, “Аріадна ТВ” та “Лідер ТВ”, у багатьох з яких один нікому не відомий власник, чомусь виграли частоти у всіх регіонах. Ці компанії ніколи раніше не працювали і точно не є регіональними. Вірніше, “регіональними” у партійному розуміні, скоріше за все, вони є, але в ефірі не мовить жоден з них. Поталанило одеситам. Частково. Там дозволили працювати двом компаніям Ківалова і одній – близькій до Костусєва, але вони, принаймі, місцеві. В Луганську хоча б у чомусь щастя “привалило” Володимиру Ландіку. Його компанія отримала частоти, як і компанія близька до Валерія Галенка. Всі вони належать регіоналам, але тим не менше давно працюють в ефірі і їхнє ліцензування є хоча б виправданим.
У Дніпропетровську відмовили і компанії Коломойського “9 канал” і компанії колишнього голови Нацради Бориса Холода “Співдружність”, хоча ці компанії з історією та досвідом. В Івано-Франківську залишились без ліцензій і відома “3 студія” і телекомпанія “Вежа”, у Києві не видали ліцензію каналу “Сіті”. У Львові – жоден з міських каналів ані “Міст”, ані ТРК “Люкс” ліцензій не отримали, в Рівному теж жодна місцева приватна телекомпанія не отримала ліцензії, в тому числі відома “Рівне-1”. У Тернополі без ліцензії залишилося “ТВ-4”. У Харкові – “Сімон”, “Фора”, “Фаворит”, “Право АТВК”, “АТН”. У Чернівцях – “ТВА”.
Це лише частина відомих телекомпаній, більшість з яких ровесники незалежної України. Я багато років знаю і керівників цих компаній і журналістів, які там працюють. Це справжні фахівці, які телебаченню присвячують життя. Але менше лірики. Я знаю також, досить давно члена Нацради Оксану Головатенко. По-людськи я їй симпатизую. І саме тому мені боляче і прикро, що вона змогла порушити будь-які правила совісті і моралі, голосуючи за знищення місцевого мовлення, щоб надати частоти своєму громадському чоловікові Юрію Каплуненко і його компанії “ЄС Продакшен груп” (UBR). Адже ця компанія не є регіональною, хоча “перемогла” в 11 обласних центрах на 18 серпня ніякі власники в цій компанії не змінювались. Витяг з державного реєстру я додаю нижче.
Мені б дуже хотілося, щоб члени Нацради, які брали участь в цих голосуваннях, скасували свої ганебні рішення у тій частині, яка була не чесною, аморальною та протизаконною. Я не вірю, що вони хочуть аби їхні діти жили в країні, де чиновники так приймають рішення.
Перед цим “конкурсом” я публікував статті і в “Дзеркалі тижня” і тут на блозі писав про всі політичні та економічні небезпеки, які він в собі несе. Я закликав прийти подивитися на це неподобство парламентарів та громадських діячів. Депутатів в Нацраді я не бачив жодного. Для багатьох моїх колег популярне нині гасло про “не нашу війну” розповсюджувалося і на цей “дерибан”. Вони сподівалися, мабуть, що у чиновників теперішньої адміністрації є совість, що їх, таких компромісних і неопозиційних, або навіть провладних, як Ігор Шкіря з його “Першим діловим” каналом точно не образять. Не потрібно бути наївними. З’їсте це лайно зараз – будете жити у ньому все життя. ТВі активно висвітлював ці події у новинах. Ми готові надати можливість висловити свою точку зору всім зацікавленим у правді.
Микола Княжицький Журналіст, генеральний директор телеканалу “ТВі”