«Золотий вересень» 1939-го – очима жителів галицького села 7 вересня у багатьох галицьких родинчорним днем. У 1939-му він поклав початок репресіям радянської влади у Західній Україні. З тих пір слово «визволителі» отримало тут протилежний зміст – окупанти. Чому? – можуть розповісти жителі села Перегноєва, що за якихось 50 км від Львова.

Ми – на старому сільському цвинтарі, біля могили колишнього студента Львівської політехніки Богдана Височанського. На кам’яному хресті портрет 18-річного парубка з русявим в’юнким волоссям, зачесаним назад. Загинув він 17 вересня 1939 року. Історію передчасної смерті переповів нам уродженець цього села, 71-річний львів’янин Роман Джала.

Того дня у Перегноїв входила на конях Червона армія. Селяни стрічали її радісно – брати ж бо! Хлопці-дівчата, діти, всі повбирані у вишиванки, з квітами вийшли назустріч воякам на так звану границю, поблизу хреста на честь знесення панщини. Гостей привітали і разом пішли у село. Спинилися біля першої великої хати, проборства, де мешкав священик. Тут був розкішний сад, який тієї осені зародив особливо щедро. Зголоднілі солдати одразу кинулися туди. На самому подвір’ї росла груша-спасівка з великими жовтобокими плодами. Хтось давай дряпатися за ними по гілляках, а один червоноармієць кричить: «Шчас сніму!». Скинув з плеча гвинтівку і вистрілив у грушку на самому вершку. На постріл прибіг командир: «Кто стрєлял?». Боячись покарання, переляканий винуватець каже: «Поп стрєлял!». Одразу з усіх боків солдати почали гамселити зі своєї зброї по проборству. Зрешетили його геть чисто, одна куля застрягла в образі Матері Божої…

Потім старший каже: «Давай сюда попа!». Священика на той час вдома не було. В хаті лише перебував племінник його дружини, львівський студент Богдан Височанський, сирота. Він приїхав до тітки на канікули, допомагав розмальовувати церкву. Сидів на бамбетлі і читав книгу. З нею розгубленого хлопця виторочили надвір. Поставили під сарай і – розстріляли…

Настрашені люди порозбігалися, хто куди. Від радості, яка проймала їх ще кілька хвилин тому, не залишилося і сліду.

– Свідком цієї масакри, – каже Роман Джала, – був один львівський маляр, який упорядковував у селі храм. Роботи в той день не було, тож у святковому костюмі пішов стрічати визволителів. Після щойно пережитого прибіг на обійстя, де мій брат Володимир штукатурив пічку, запхав руки у тазик з глиною і давай обмазувати себе з ніг до голови. Видно, боявся свого інтелігентного вигляду, не хотів повторити долю невинного студента…

Ховала Богдана Височанського дрібка людей – решта боялися. Нині за його могилою доглядає церковний комітет. Щороку на Великдень святкову відправу у Перегноєві починають саме з цього місця…

Роман Джала пригадує нам ще одну жахливу сільську історію, пов’язану з «визволителями». Це було вже взимку 1947-го. У Перегноєві гуляли весілля. Рідні молодят зібралися біля хати, щоб благословити молодят перед шлюбом. Якраз у той момент попри подвір’я на санях везли п’яного до чортиків оперуповноваженого. Посоловілими очима він зиркнув на весільних гостей: «Что, бандеровцы собрались?». Витягнув з-під поли гранату і жбурнув між них. Хтось з людей швиденько підхопив її і відкинув у рів – від вибуху оперуповноваженому відірвало кисть руки…

– «Совітів» люди дуже боялися, – каже Роман Джала. – Намагалися взагалі не розмовляти з ними. У Перегноєві був писарем Лук’ян Джала, проти його волі енкаведисти змушували цього добродія писати доноси, депеші на людей у район. Він так собі узяв те до голови, що незабаром помер… Коли через півтора року у село прийшли німці, всі перехрестилися. Були раді, що нарешті закінчився той червоний терор. А коли у 1944-му повернулися більшовики, ніхто їх з квітами зустрічати більше не виходив, повідомляє http://www.wz.lviv.ua

Напишіть відгук