Під час чергового засідання Тернопільського прес-клубу на тему: «Торгівля людьми: руйнування суспільних міфів та стереотипів» йшлося про різновиди можливих загроз українським заробітчанам за кордоном.
Тернопільський міський жіночий клуб «Відродження нації» ” працює у сфері протидії торгівлі людьми та надання допомоги постраждалим з 2000 року. Це актуально для всіх верств населення, але донедавна основна увага при роботі з потерпілими приділялася жінкам. Реалії ж виявились такими, що значна частина чоловіків так само страждає на закордонних заробітках від фізичного, психологічного чи економічного насильства. Вирішенню саме цієї проблеми була присвячена реалізація нового проекту «Відродження нації».
Гості прес-клубу Зоряна Філюк та Оксана Шлюсар – представники ГО ТМЖК «Відродження нації» розповіли цікаві історії та основні ази як убезпечити себе від пройдисвітів.
Пані Оксана та Зоряна розповіли історію нашого земляка
Василь тривалий час не міг знайти роботу. Дружина і діти спочатку підтримували, але їх терпіння з часом вичерпалося. Почалися сварки, докори. Василь був з тих чоловіків, що звик дбати про свою сім‘ю. Тому, не зважаючи на серйозні проблеми зі здоров’ям, вирішив їхати на заробітки. Через оголошення в газеті він знайшов посередника, який пообіцяв влаштувати на фабрику у Польщі. Пообіцяв хороший заробіток. Оскільки у Василя не було коштів для відкриття візи і на квитки до Польщі, посередник пообіцяв проплатити ці витрати без відсотків. Про все домовились.
З групою чоловіків і жінок, посередник привіз Василя в Краків до власника швейної фабрики, що спеціалізувалася по виготовленні чохлів для авто. Василь був перший раз за кордоном, він не міг зорієнтуватися де він знаходиться і не знав ні вулиці, ні адреси, Територія була досить далеко за містом. Господар забрав в усіх документи, мотивуючи необхідністю швидкого оформлення на роботу. Його та ще чотирьох людей поселили в вагончику на території фабрики, Усіх попередили, що відноситись до роботи треба добросовісно і не робити браку, Контролери кожного дня слідкуватимуть за роботою і повідомляти власнику, хто і як працює і кому скільки платити. Василь швидко освоїв ази шиття, шити він умів з дитинства, але йому часто робили зауваження і нічого поки що не оплачували, Василь розумів, що спочатку він мусить відпрацювати витрачені посередником кошти на квитки та візу. За територію фабрики нікого не випускали. Погане харчування і постійна напруга на роботі, довгі години сидіння за швейною машиною в погано освітлюваному приміщенні, психологічний тиск «контролерів» та приниження, – усі ці речі зіграли з Василем погану гру. Звичайно, коли Василь заявив, що хоче піти звідси і поміняти роботу і попросив про оплату праці, – нічого крім побоїв чоловік не отримав. Василь зрозумів, що скільки б він не працював, – усе одно буде винен, причому борг його постійно зростатиме. Чоловік зрозумів, що він потрапив в западню. Василь не мав зв’язку з рідними і турбувався і про дружину, і про дітей, і про себе. А також почав продумувати можливі варіанти втечі. За якийсь час фабрика почала зупинятися через нестачу замовлень. Прийшов день, коли Василю віддали паспорт і мінімум, щоб повернутися додому. Василь не міг забути пережите, зневірився. Одного разу, під час розмови з другом він прохопився словом про свої горе-заробітки. Через кілька днів, друг, прочитавши в районній газеті про організацію, яка допомагає чоловікам, що опинилися в складних обставинах, зателефонував до туди і повідомив про негаразди Василя. Спеціаліст порекомендував щоб Василь особисто відвідав їх. Втративши віру в хороших людей Василь спочатку не наважувався звернутися за допомогою і навіть образився на друга. Але згодом, почувши інформацію про це організацію по радію, він все-таки вирішив спробувати. Не говорячи про це рідним, Василь вирішив поїхати і розповісти свою історію. Йому надали психологічну підтримку, допомогли потрапити на консультацію до лікаря, скерували в центр зайнятості, запропонувавши отримати затребувану на ринку праці професію. Василь відвідав реабілітаційний центр МОМ. Він поправив здоров’я і перекваліфіковується з надією на подальше працевлаштування. Завдяки спільній роботі з психологом, покращились стосунки удома з дружиною і дітьми.
(Ім’я та деякі деталі історії змінені з етичних міркувань)