Однак лікарі-наркологи переконані, що реально людей, котрі страждають на цю недугу, разів у п’ять більше. Підтвердженням цього можна вважати дедалі частіші повідомлення у місцевих ЗМІ про кримінальні злочини на ´рунті пиятики. Ось лише кілька їх з торішньої сумної хроніки.
У селі Базар Чортківського району на весіллі зчепилися два родичі, унаслідок чого один із ножовим пораненням потрапив до лікарні. У Білій того ж району чоловік сп’яну зарізав дружину. У Лідихові Кременецького району два п’яні ревнивці побилися за даму серця, використовуючи «у дискусії» гостру косу. В Тернополі осиротіла семирічна дівчинка — її матір після спільного застілля до смерті побив співмешканець…
На жаль, не обійшлося без п’яних «розбірок» і в нинішні новорічно-різдвяні свята. Як наслідок, зазнали травм мешканці сіл Заліщицького, Теребовлянського, Тернопільського районів і обласного центру. На щастя, водіїв «під градусом», повідомила облдержавтоінспекція, помітно поменшало. Мабуть, великі штрафи таки «пригальмували» потяг до чарки.
А що стримувало людей у часи, коли, розповідають, однієї пляшки горілки вистачало на ціле весілля? Мова не про антиалкогольну кампанію 80-х років минулого століття, яка скоро захлинулася, бо трималася лише на адмініструванні. Йдеться про давніші часи і ґрунтовніші засади боротьби проти споювання народу.
Коли у Галичині після скасування панщини 1848 року почало поширюватися пияцтво (селянам пани частково платили за роботу горілкою), рішучий опір цьому вчинила церква. Тогочасний митрополит Йосип Сембратович навіть домігся від австрійського уряду низки заборон щодо вживання алкоголю. Духовенство створювало в містах та селах «Братства тверезості», члени яких присягалися обходитися у житті без оковитої. До «отверезіння» нації також долучилося товариство «Просвіта».
Про ту наполегливу боротьбу нині нагадують відновлені «Хрести тверезості», яких у селах Тернопільщини більше 40. Встановлювали їх селяни переважно в 70-х роках ХIХ століття, викарбовуючи на камені різні написи: «На пам’ять святої тверезості», «Хрест переможе пияцтво», «Оружіє на диявола»… На додачу біля корчем нерідко закопували пляшки з горілкою. Як правило, були це велелюдні акції. Наприклад, у 1875 році в селі Луб’янки Збаразького району зібралося 5 тисяч чоловік, а в Курівцях Зборівського — 7 тисяч.
Тверезе село — заможне село. Це переконливо довели розрахунки, оприлюднені навесні 1929 року в львівському журналі «Нива»: «Кожне українське село видає на алкоголь 40 000 золотих в рік. За ті гроші… можна купити 20 000 моргів поля» (морг дорівнював 0,56 га. — Авт.). Знання про згубність алкоголю поширювали читальні «Просвіти», культурно-освітні та спортивні молодіжні організації — «Рідна школа», «Сокіл», «Луг», «Пласт», «Січ» (у 1939-му більшовицький режим затаврував їх як «буржуазно-націоналістичні» й заборонив).
У 1930 році майже всі українські газети краю опублікували заклик до рідного народу, підписаний митрополитом Андрієм Шептицьким, єпископами та авторитетними діячами культури й освіти. Наведу ключові слова: «Настав час схаменутися та глянути у вічі сумній дійсності. Треба вже раз пізнати цю невмолиму правду, що сила одиниці та всього народу лежить у тверезости, що коли хочемо діждатися кращої будучини, то мусимо виповісти безпощадну боротьбу алкогольним напиткам і їх розсадникам — корчмам».
Власне, відтоді, переповідають старші люди, зокрема на Тернопіллі, весілля стали обходитись без чаркування «до упаду». А настрій гостей від того не падав — усі веселилися, співали, танцювали…
Нині «зелений змій» намагається вповзти ледь не в кожну сім’ю, загрожуючи здоров’ю цілої нації. Алкоголізм, кажуть, це хвороба тіла, розуму і душі. Тіло й розум лікує медик, а душу — священик. Тому на парафіях стали заводити «Золоті книги тверезості», й люди доброї волі свідомо, без примусу зрікаються спиртного заради зцілення конкретної залежної від горілки особи.
На жаль, алкоголізм «молодшає». Зокрема, мені розповіли, що за результатами опитування, проведеного в одній із сільських шкіл Бучацького району, в 7 —10 класах немає жодного (!) школяра, який би не вживав алкоголю. Причому більшість із них стверджувала, що першу чарку спиртного отримала з рук… батьків.
До речі, ця тривожна тенденція помічена й раніше. Не без упливу просвітян і духовенства низка місцевих рад на Тернопільщині прийняла рішення про обмеження продажу алкогольних напоїв у певний час, жорсткішим став контроль, щоб випивку не продавали дітям. Однак нині все голосніше висловлюють своє невдоволення цим власники новітніх «корчем», які донедавна торгували спиртним навіть цілодобово. Мовляв, почав їхній бізнес підупадати, отже, поменшали надходження до місцевих бюджетів. А це «негативно позначається на соціально-культурному розвитку населених пунктів».
Виходить, щастя, у «п’яних» грошах — вони ледь не єдиний рушій прогресу? Чи погодяться з цим депутати місцевих рад і знову дадуть «зелене світло» ненаситному «зеленому змієві»? Хочеться вірити, що тверезий глузд ще не вивітрився, повідомляють “Сільські вісті”