Наскільки важливо вдало підібрати актора під сценічний образ – у цьому вчора переконались глядачі на прем’єрі вистави «Украдене щастя», що відбулась на сцені тернопільського драмтеатру.
Наперед зазначимо, що друга дія «Украденого щастя» пройшла значно цікавіше за рахунок своєї динамічності, що змогла привернути увагу глядача, і враження від вистави не зіпсулось. Фінальна сцена надзвичайно вдало продумана режисером-постановником Олегом Мосійчуком, загострила уяву глядача, хотілось вигукнути – все так і було!
Та питання залишилось очевидним: невже не знайшлось на роль головної героїні акторки з більш «фатальними» рисами зовнішності, пластики? Не заперечуємо, що для Олега Петровича дружина, безумовно, ідеал жіночої краси, вдачі та гармонії. Проте загальна ідея картини все таки трохи змінила своє русло. Анна у виконанні Ярослави Мосійчук нагадувала скриньку із дорогоцінним скарбом, за котрий боролись два чоловіки, оскільки глядачі не побачили ні пристрасті, ні жагучого кохання, жодної інтимної сцени, жодного жесту, що свідчив би про палку жагучу натуру гуцульського єства. На фоні загальних сцен головна героїня зливалась із загальним гуртом «жіночок-балакух». Тільки по червоній свитці можна було здогадатись, де головна «найцінніша скринька».
Справжнім відкриттям прем’єри можна назвати Миколу Бажана в ролі Михайла Гурмана. Високий, рішучий, уособлення справжнього сильного чоловіка, що не звик поступатись своїми інтересами, він ідеально вписався у роль. Проте, знову ж таки, гра Анни порушує той зв’язок, котрий намагався показати Михайло. Контакт, що повинен був виникнути між шаленими коханцями, вийшов не зовсім «правдивим». Не змогла розвернутись на всю свою сутність драма стосунків. Гра головних акторів обмежилась батьківськими обіймами та страждальними поглядами.
Головні чоловічі ролі виконані переконливіше. У «мінуси» образів можна віднести хіба поганий грим у Миколи Задорожнього і невдало підібраний капелюх у Михайла Гурмана. Журналісти, які були на репетиції, могли бачити акторів Віталія Лугового та Миколу Ткачова у ролі Миколи. Чому вийшов на прем’єру Луговий, котрий виглядав слабше Ткачова, питання до режисера. Як кажуть, його бачення, його право. Сам же Олег Мосійчук найкраще проявив себе в постановці епізодів-спалахів. Німа сцена смерті батька Анни, напевно, найсильніша у виставі, якщо не брати до уваги фінального убивства Михайла Гурмана зі «сльозьми-коралями». Саме захопливий початок зумів знівелювати 40 «вбивчих» хвилин владою, яка обікрала акторів по зарплаті. Як не соромно владоможцям виходити на сцену після цього? Четвертий рік триває наруга! Лише від міської ради відзначені актори отримали до грамот «конверти з купюрами». Всі решта роздали «папірці за заслуги».
Мусимо відзначити й те, що завдяки вдалим декораціям, особливо яскраво сприймався «другий план» вистави – спогади Анни, відправа у церкві, «гуцульські краєвиди». А ось домішки давніх українських слів в тексти акторів не сприймались органічно. Можливо, через хвилювання виконавців ролей.
Спілкуючись з тернопільськими театралами, довелось неодноразово почути, що роль Анни мала б грати молодша актриса, «ровесниця Гурмана». Щоб було «за що» боротись. Можливо, це змогла б втілити Таня Панькевич, яка у декретній відпустці, чи Вікторія Шараскіна, яка лишень вийшла з декрету і «влилась» напередодні прем’єри в масовку «Украденого щастя». Кажуть, Віка дуже органічно сприйматиметься у постановці В’ячеслава Жили «Три сестри». Якщо, звісно, її затвердить режисер. Адже ролі там уже розподілені. У Жили гратиме Світлана Прокопова, яка могла б неперевершено доповнити «Украдене щастя». Можливо, щоб «не спалити талант», Прокопову поступово вводять у «прими» театру. А театральні старожили схильні вважати, що за такого чоловічого складу, найліпше закохану Анну зіграла б Наталя Маліманова. Шкода, що актриса виїхала за океан.
Театральні гурмани шкодують, що після тернопільської вистави глядач вийшов із зали без запитань, бо любовний трикутник як такий не відбувся. А кортить же порозмислити за «чаркою кави» хто винен і що робити?
Марія Сеник, Борис Машлянка