Наблиижаючись до дати 14 травня – дня народження Слави Стецько, завжди пригадую собі, як день її 80-ліття збігся із святкуванням Дня Матері. У багатьох із нас образ пані Слави якраз і асоціювався з образом Матері, люблячої матері в родині та невтомної одухотвореної Матері – Берегині для всієї України. Тому так органічно поєднувалися привітання усміхненій пані Славі від численних гостей з днем народження та Днем Матері у ту вісімдесяту її весну. А вона, серед цих гостей, друзів, вірних побратимів, моря квіткових букетів, теплих привітань, незважаючи на вік, чулася, як завжди, молодою духом та наповнювала оточуючих своєю невичерпною енергією та життєрадісністю.
У цьому році їй було б дев’яносто два, та її вже дев’ять років немає серед нас. Той досить теплий березневий день подарував пані Славі останні життєві сонячні проміння і попрощався з нею назавжди. Довгих-довгих сорок п’ять років вірна і віддана Україні патріотка в серці та революціонерка за духом АннаЄвгенія Музика – Слава Стецько перебувала у вимушеній еміграції в Мюнхені, хоч її серце, справи та мрії були прикуті до України.Та волею долі саме мюнхенське небо бачили востаннє її очі. Багато хто був свідком, як вона відмовлялась їхати з Києва на обстеження до Мюнхену, як високо цінувала українську медицину, як довіряла майстерності українських лікарів, але врешті піддалася нашим вмовлянням перейти ще одне обстеження. Та було вже надто, надто пізно, щоб можна було сподіватися на порятунок життя.
Це була та сама мюнхенська лікарня, в якій в далекому 86-му останні слова вдячності, любові та прощання промовив її рідний чоловік – Ярослав Стецько. Може, пані Слава, відмовляючись від закордонного лікування, передчувала щось?
…В українській церкві на Шонштрасе, 55 в Мюнхені зібралася невелика громада українців, яких вдалося оповістити про сумну подію. Будній день, пообідній час, поминальна відправа, прощальні слова отця, труну винесли на подвір’я і раптом полинула пісня:
Чуєш: «Кру-кру-кру!
В чужині умру.
Заки море перелечу,
Крилонька зітру…»
І полетіла пташкою в Україну, на Батьківщину, щоб спочити в рідній землі, яку любила понад усе. Тут на неї чекав останній дім – церква Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі. В цій невеликій церкві на Дніпровських схилах пані Слава протягом дев’яти років після повернення в Україну спільно з іншими молилася щонеділі та в свята, освячувала пасхальні святкові страви на Великдень, а тепер у ній прощалася навіки з Україною, і Україна прощалася зі своєю Славою. Та на згадку про пані Славу ця маленька церковця залишила пам’ятний знак, що увічнив це непересічне життя – білосніжний мармуровий барельєф Слави Стецько на одній із пілястр церкви – ідея настоятеля храму отця Ігора Онишкевича. Чи був цей задум простий для здійснення? Спілкуюся з отцем про сміливу та трохи ризиковану ідею: «Як вам, отче Ігоре, прийшла така думка, щоби встановити меморіальну дошку на спомин про пані Славу на церкві?» «Дуже просто прийшла думка, я бачив весь час Славу Стецько в церкві. Вона була в першу чергу жінкою-християнкою. Була політиком, та в церкві ставала як рівна з рівними, і для мене була велика честь, щоб вона продовжувала тут бути. Я думав, якщо вона мала силу в житті так чинити, то і з неба буде продовжувати допомагати Україні. Я розумів, що це не просто здійснити, але ваша підтримка (родини) та людей і діяння Святого Духа довершили справу».
Чудовий задум! Та це правда, що кожна ідея мусить мати виконавців. Реалізувати задумане отцем Ігорем взявся скульптор Борис Довгань. На меморіальній дошці – викарбувані слова: «Тут молилася за Україну і звідси пішла до Господа Слава Стецько». Народний депутат України п’ятого скликання, голова Київської обласної організації Конгресу Українських Націоналістів Андрій Лопушанський узяв на себе всі витрати по виготовленню та встановленню меморіальної дошки. Він виявився одним із тих людей, що не втрачають бажання та відвагу по-справжньому продовжувати шанувати тих, кого вже немає серед живих. На відкритті та освяченні меморіальної дошки А.Лопушанський говорив про величезний внесок Слави Стецько у розбудову Української держави, її заслуги перед Україною та Конгресом Українських Націоналістів. Він, зокрема, зазначив, яке незабутнє враження на нього справила Слава Стецько вже під час їхнього знайомства. «Її доброзичливість, непідкупна увага і повага до співрозмовника, шляхетна поведінка мимоволі спонукали до думки, що саме такою і має бути справжня національна еліта України», – наголосив пан Лопушанський.
Тепер кожен, хто приходить на молитву до храму на Аскольдовій могилі, може побачити на пілястрі церкви, якщо піти праворуч, світлий мармуровий барельєф Жінки, яка дуже любила Бога, Україну, людей і своїм життям та прикладом заохочувала так жити інших – Слави Стецько.
Вона дивиться на нас своїм добрим розуміючим поглядом Матері, і ми впевнені, що там, на небесах, вона молиться за Україну.
Леся БРАЦЮНЬ
«Нація і держава», № 19, 10 травня 2012 року