Арсеній Яценюк – яскравий претендент на роль головного опозиціонера країни. Молодого та енергійного політика часто ще називають „кіндер-сюрпризом” –його дії спрогнозувати вкрай важко. Працюючи спікером парламенту, пан Арсеній стверджував, що має всі шанси для того, аби стати Президентом України.
Народився наш герой у Чернівцях. Після закінчення школи, у 1996 вступив на юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича на спеціальність«правознавство». Пізніше у 2001 році здобув другу вищу освіту зі спеціальності «облік та аудит» в Чернівецькому торгівельно-економічному інституті Київського національного торговельно-економічного університету, тому, вочевидь, гроші рахувати Арсеній Петрович точно навчився.
Трудовий шлях розпочав у важкі 90-ті, торгуючи разом із друзями автомобілями на чернівецьких ринках.
Пізніше, будучи студентом юридичного факультету, створив юридичну компанію «Юрек-Лтд» та працював на посаді її президента з 1992 по 1997 рік. Спеціалізувалась юридична установа на приватизації державного майна. Дивно, адже сьогодні Арсеній Петрович активно „бореться” із розкраданням народного, а в недалекому минулому і сам доклав руку до створення олігархічної ланки нашого суспільства. Подейкують, співзасновником організації був син тодішнього губернатора Чернівців Івана Гнатишина.
Велику роль у житті Яценюка відіграло знайомство з головою правління АКБ «Аваль» Федором Шпигою. Будучи на роботі у цій банковій структурі, кар’єрна драбина Арсенія Петровича за три роки неймовірно зросла: від рядового працівника до заступника голови ради правління. Цікаво, що ж допомогло йому досягти такого успіху за короткий термін?
У 2001 році Яценюк вирішив стати держслужбовцем. Що спонукало його піти з високоплачуваної роботи у банку – невідомо. Можливо, це бажання запалити і свою зірочку в українській політиці. Тож на початку нового тисячоліття Аресеній Петрович поїхав у Крим виконувати обов’язки Міністра економіки Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Далі розпочався чи не найцікавіший період життя нашого героя.
У 2003 році Сергій Тігіпко, будучи головою Національного банку України, запросив Арсенія Яценюка трудитись першим заступником голови НБУ. Напередодні виборчої кампанії 2004 року Тігіпко приєднався до „біло-синіх”. Яценюк же став виконуючим обов’язків голови НБУ.
Особливо відзначився Арсеній Петрович, коли на піку Помаранчевої революції підписав постанову НБУ «Про заборону достроково знімати депозитні банківські вклади». Після призначення головою НБУ Стельмаха, Яценюк подав у відставку.
Також місце мало і розпорядження про надання кредиту на 50 мільйонів гривень банку «Мрія», який тобі був підконтрольний Петру Порошенку.
Після перемоги «помаранчевого месії» Віктора Ющенка, сформувалася нова державна машина і місце для „улюбленця долі”, звичайно, знайшлось. На цей раз – у теплих краях, в Одесі, де Яценюк був призначений заступником голови Одеської облдержадміністрації Василя Цушка. Націй посаді він пропацював з березня до вересня 2005 року.
Не встиг він пригрітись на сонячних берегах Одеси, як в кінці року отримав посаду міністра в уряді Юрія Єханурова. Після того як ВРУ повністю вигнала уряд Єханурова на вулицю, Яценюк „пригрівся” в Адміністрації Президента України. Працював першим заступником голови апарату Балоги. Але і тут йому чомусь не сиділося і пан Арсеній знову потрапив в уряд на посаду Міністра закордонних справ.
Після звичної на той час політичної кризи Ющенка, Верховна Рада України була розпущена. Тому Арсеній Петрович спробував провести у парлемент блок «Наша Україна – Народна Самооборона» під високим номером «3» у списку. Після формування більшості, Арсенія Петровича обрано спікером парламенту. Якщо аналізувати час його роботи на чолі вищого законодавчого органу, то цей період не запам’ятався нічим окрім скандалів. Помаранчевий табір не зміг конструктивно працювати. І від Арсенія Петровича часто звучали звинувачення у бік союзників. Також мав місце конфлікт між спікером та керівником спецпідрозділу ДАІ «Кобра». Високопосадовець, як стверджує Яценюк, показав йому середній палець. Наш герой не на жарт розлютився і обіцяв покарати міліціонера. Втім той стверджував, що нічого подібного не було, а подібні заяви –помилка.
Після розвалу «помаранчевої коаліції» зірка Яценюка у високій політиці таки запалала. Він створив політичну партію, більш схожу на проект, одноосібно очоливши її. Арсеній Петрович навіть подався у тур містами України, розповідаючи про «якісно нову політику». Втім виступи Яценюка запам’ятовувалися тільки популістичними фразами, які за собою нічого не мають.
Арсеній Яценюк, будучи амбітним політиком, завжди стверджував, що саме він може врятувати Україну. Тому і виборча кампанія у 2010 році замайоріла біг-бордами з гаслами «Арсеній. Врятувати країну». Така, здавалось би, висока мета, мені більш нагадала лексику іноземця „я хотіти врятувати…” Кольори реклами мали воєнне забарвлення хакі. Здобувши у «президентському марафоні» 4 місце та отримавши 6,96 % голосів виборців, засів на дно. Хоча цей відсоток міг зіграти велику роль для Юлії Тимошенко, котра програла з мізерним відривом Віктору Януковичу. Судити, чому Арсеній Петрович не підтримав Леді Ю, важко. Можливо, він та його команда не хотіли бачити цю жінку на найвищому посту держави.
Після того як Юлія Володимирівна опинилася у Качанівській колонії, місце лідера української опозиці стало вакантне. Арсеній Петрович, не гаючи часу, почав інтеграцію своєї політичної партії у ВО «Батьківщина». Те що «Фронт змін» „розчинеться” в іншій політичній силі, Арсеній Петрович втратою не вважав. Відчувши владу на пару з Турчиновим, наш герой розпочав свою гру. Насамперед він створив монополію в опозиції, при цьому торгуючись за місця у майбутньому парламенті.
Гасло цього об’єднання звучить приблизно так : «Хто не з нами, той працює на Януковича». Він ставив у не зручне становище досить велику кількість партій, які не хотіли «лягати» під Яценюка. Серед цих політиків опинились Тягнибок з побратимами, Микола Катеринчук з «Європейською партією» та Віталій Кличко, рейтинг якого на десяток відсотків більший. Останній відверто каже про те, що Яценюк звик все ділити „у кабінетах”.
Думки про Яценюка як лідера опозиції розділились. Багато експертів називають його зручним для чинної влади. Навіть регіонал Чечетор назвав Яценюка достойним наступником престолу Тимошенко. Чому б такий яскравий представник чинної нині влади сипав компліменти на бік опозиціонера?
Відповідно до статусу лідера опозиції Яценюк забезпечив себе охороною з шести(!) чоловік та двома(!) позашляховиками Range Rover, ціна кожного приблизно 120000 $. Його прес-служба назвала це нормальним прикладом життя лідера політичної сили. Офіс Яценюка розташований у престижному бізнес- центрі на Подолі, що в Києві. Ціна оренди квадратного метра у цій частині столиці є однією із найдорожчих. Біля свого офісу Арсеній Петрович часто проводить зустрічі з відомими олігархами, які забезпечують його і таке не бідне життя. Частим гостем тут буває наш земляк Дмитро Фірташ. Про що домовляються оліграх та опозиціонер, можемо тільки здогадуватись.
Найбільшим провалом Яценюка на чолі опозиції можна назвати прийняття «мовного закону». Пустослівний Яценюк після першого читання заявив “Ми не дамо можливості прийняти цей закон у другому читанні. Цей бій нами не виграний, але за нами буде перемога у війні”.
Вочевидь, не все пішло за планом. Але і боротьбу Яценюка під трибуною ВРУ ми ніколи не бачили. Як то кажуть «писки він нікому не товк», не царська це справа. Але після того як зроблена чорна робота, Аресеній Петрович з’являється і загальними фразами веде промову про перемогу з ним на чолі.
Після другого читання законопроекту ініціативу в свої руки взяли В’ячеслав Кириленко, Іван Стойко(!), Ксенія Ляпіна та Андрій Пару бій, оголосивши про голодування на знак протесту. І тут лідер відтягнув все покривало опозиції на себе, не визнаючи, що війну, він таки програв.
Також цікавим фактом можна назвати розмову Яценюка з невідомою особою по мобільному телефоні, яку біля стін Українського дому зафільмувала журналістка інтернет видання «Українська правда»:
“Я не можу це зробити особисто, тому, що якщо я зроблю це особисто, то мушу до вас в партію вступити. Мені можна бамбук курить. Це по суті неправильно! Мене не зрозуміє ніхто!..”
До кого так проситься Аресеній Петрович в партію невідомо. Ця розмова, можливо, і стала причиною розпуску «мовного майдану».
Бій, який розпочала опозиція, не довів до перемоги над владою, все залишилось у стані невизначеності. Більшість людей таки не зрозуміла Арсенія Петровича у цьому рішенні.
Можливо, нашій країні потрібно шукати альтернативних політиків,які ще не були біля державного „корита” …
Андрій Копачівський