Маленький Рукомиш — село на сорок хат у Бучацькому районі— минулого тижня став ньюсмейкером центральних телеканалів і практично усіх інтернет-видань. Не хочу зловтішатися з того, що міністр упіймав там облизня, як про це писали, хоча рівень недовіри до діючої люди дуже показовий. Щиро вірю, що прийнятного компромісу таки буде досягнуто, адже на карті — імідж України у Франції. І разом з тим не можу не пишатися своїми земляками. Ніхто не закцентував на тому, що ці люди поставили високоурядовців перед фактом: із думкою громади треба рахуватися. Власне, про це й казали рукомишці міністрові, коли апелював до їхнього патріотизму: перш, ніж укладати міжнародні угоди, потрібно було порадитися з людьми, адже фігура святого Онуфрія — власність громади. Спадок Пінзеля був би набагато більшим, якби колись райвиконком не розпоряджався його творами без будь-яких документально зафіксованих умов. Таким чином із Бучача зникло чимало його безсмертних творінь. Деякі з них досі не знайдені.
Тепер люди свідомі настільки, що навіть молодики з автоматами не можуть забрати раритети, якщо на це нема згоди громади. І це дуже тішить. Громадянське суспільство починається із таких-от маленьких рукомишів.