В понеділок Віктор Федорович “порадував” громадськість масштабними змінами в кабміні. Вражає його рішення поєднати податкову і митників, та створити Міністерство доходів і зборів, так би мовити “міністерство бабла”. Де факту це створення органу який буде краще тероризувати незалежні від регіоналів підприємства, ніж було до цього.
Дуже “креативною” є кадрова політика. Більшість міністерств очолюють персони яких важко назвати самостійними політичними гравцями. Основний критерій їх відбору це особиста відданість президенту Януковичу. Про їх професійну придатність без заспокійливого краще не писати.
Це свідомо зроблено для того, щоб централізувати всю владу в адміністрації президента. І є продовженням відкатної хвилі від демократії до авторитаризму, що є справжнім курсом Януковича. Якщо минулий уряд імітував роботу на “покращення”, то цей на це навряд чи буде здатний. Загалом всі карти розкриті, ми маємо владу яка чхала на своїх громадян, і використовує інститут держави для власного збагачення та безкарності. Найжахливішим є те, що вона перестає це приховувати.
Сьогодні вони ще імітують що в нас є незалежні суди і правоохоронна система, а що буде завтра? Білорусь по українськи? Відомо тільки одне – блакитні не зупиняться, тиск держави на суспільство та бізнес лише посилюватиметься. І що єдине, що їх матиме змогу зупинити, це стихійні народні протести.
Повернемося до управлінців. Свою посаду зберіг одіозний фашист, Дмитро Табачник, який відомий своїми ксенофобськими висловлюваннями про громадян України які живуть в Галичині. Наведу одне з них: “Галичане – это лакеи, едва научившиеся мыть руки, которые практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане”. Якщо в цьому вислові замінити слово галичани на жиди, вам це нікого не нагадуватиме?.
Саме цей “достойник” продовжуватиме очолювати освіту. Можна пригадати міфічні заяви регіоналів про відкритість влади та діалог з громадськістю. Який до біса діалог і відкритість, коли після студентських протестів проти Табачника, скандалу навколо закупівель підручників, що коштували декілька разів більше ринкової вартості, хворобливих заяв Дмитра, які були більш актуальні для гітлерівської Німеччини. Цю людину знов призначають міністром. Це не діалог, це безальтернативний монолог.
Іншою топ новиною стало призначення Королевської Міністром соціальної політики. Королевську можна порівняти з прокладкою подвійного використання. Спочатку, коли у влади були “критичні дні” на виборах і була потрібна технічна партія яка забере частину голосів в опозиціонерів, та людина, яка в чомусь по риториці буде схоже на Тимошенко, вони використали Наташу. Вона відпрацювала свої гроші, відтягнувши більше відсотка в опозиції. І зараз, коли купа проблема в соціальній сфері, коли на неї не вистачає грошей з дефіцитного бюджету, що спричинено непрофесійністю та варварським управлінням блакитних. Знов з’являться Наташа. І знов вона на своєму місці, вона потрібна щоб “увібрати” в себе негатив, який буде збільшуватись, чим довше регіонали при владі. Вона “хлопчик для биття”, щоб відтягнути частину народної ненависті від Януковича до себе.
Квінтесенцією регіональскої системи управління є обрання прем’єром Азарова. Не можна не згадати про нього, характеризуючи режим Януковича. Навіть в початковій школі діти говорять кращою українською мовою. А це якийсь “Толкієн”, який говорить новою, ним самим придуманою мовою. Зневажаючи цим російську і українську мови. Він відірваний від українців ще більше ніж від реальності. Беручи до уваги все вище написане не будемо зупинятися на його “талантах”.
Більш актуальними є запитання, скільки українці будуть терпіти цю вакханалію донецьких. І коли настане час, скидати їх зі своїх плечей в Чорне море. Враховуючи що погіршення нашого життя відбувається перманентно та з певним прискоренням. То критична межа неминуча.
Щиро, Степан Барна