Україна – єдина демократична держава в центрі Європи, де всупереч Конституції всі голосування відбуваються недемократично. Голосування чужими картками в сесійній залі Верховної Ради є прямим наслідком махлярства на виборах. В обох випадках відповідальність лягає на правлячу партію, яка має більшість і приймає рішення. Але вона вже давно ні за що не відповідає. Після виборів у сесійну залу заходять ті ж шахраї, які ще вчора вправно тасували бюлетені на своїх округах. Стаханівський рух кнопкодавства та зневага до Основного Закону стали звичним парламентським явищем. Донецький “стаханат” зухвало укорінився в депутатській штольні під куполом.
Всесвітня історія не знає жодного представницького органу демократії і навіть диктаторського режиму, в якому одна особа голосувала б за десять відсутніх. Народні збори – еклесія у Стародавній Греції, Народне зібрання – коміції у Стародавньому Римі, Народні збори Руси-України – віче, Законодавчі збори та Національний Конвент Франції (навіть у часи революційного терору!), Українська Центральна Рада – в жодному з цих різних, як історично, так й географічно, органах ніхто не голосував за іншу особу. Навіть комуністи й фашисти на з’їздах РСДРП, ВКП(б) і КПСС та на засіданнях Рейхстагу не насмілились так зневажити власний народ.
Від скликання до скликання Верховна Рада України постійно деградує. Вона пройшла таку негативну еволюцію, що для повернення на початкову фазу їй не вистачить періоду перетворення мавпи в людину. З цього провалля Рада може вийти тільки з іншими людьми. Головна надія на новообрану опозиційну трійку – об’єднана опозиція “Батьківщина”, ВО”Свобода” і партія “УДАР”. Але опозиція сама має показати приклад виконання норми Конституції про особисте голосування. Це позитивно вплине на ситуацію у парламенті, оскільки, на думку політолога В. Фесенка, невиконання прямої конституційної норми про особисте голосування народними депутатами працює проти репутації Верховної Ради, зменшує довіру до неї. Якщо кожен буде голосувати сам за себе, тоді буде моральне право вимагати цього й від парламентської більшості.
Принцип особистого голосування не дотримується з часу прийняття Конституції. Масовий захід бізнесу у Верховну Раду ІІІ-го скликання докорінно змінив моральність українського парламентаризму. Депутати перших двох скликань навіть не могли уявити, що в сесійній залі за них може голосувати сусід. Це ж стосувалося й місцевих рад. Попри те, що саме на Тернопільщині народився
Народний Рух України, з трьох західних областей тільки нашій в 1990 році відразу не вдалося обрати свого голову, тож обласну раду очолив перший секретар обкому КПУ Острожинський. Ситуація – далі нікуди. У січні 1991 року відбулася чергова спроба змінити голову ради, однак рухівських голосів разом із ”співчуваючими” було впритул. Саме напередодні голосування гостра форма радикуліту вклала мене нерухомо до ліжка. Тож, щоб не втратити голос, мене, – тоді депутата обласної ради, – рухівці привезли машиною і лежачого буквально внесли до сесійної зали. Перевагою в один голос головою облради було обрано рухівця.
Голосування одного за іншого негативно вражає, як українців, так і міжнародну спільноту. Ще більше приголомшує покірність, з якою ми роками терпимо це хамство. Але перш, ніж змусити депутатів голосувати, треба заставити їх приходити на роботу. Блаженніший Любомир (Гузар) з цього приводу зауважив: “Голову Верховної Ради якось запитали, чому не приймуть закон, який би заборонив таке голосування. Той відповів, що тоді парламент узагалі не приймав би жодних законів, бо парламентарі не ходять до залу… А ми ж людям платимо, щоб вони туди ходили. Це їхня робота“. Як після цього пояснити простій людині, що порушення трудової дисципліни є неприпустимим? Дві третини парламенту не ходить на роботу. Чи можна уявити, щоб дві третини трудової України не ходила на роботу й отримувала гроші за перманентний прогул? Думаю, наша економіка вже не працювала б. Вибіркове голосування, вибіркове переслідування, вибіркове правосуддя… Усі повинні бути рівні перед законом, а депутати, як законодавці, – й поготів. Не з’явився на роботу без поважних причин більше трьох годин – відповідно до Кодексу законів про працю маєш бути звільненим за прогул. Мало віриться, що бізнесмени покинуть свої справи й протиратимуть штани в Раді. Але треба починати. Бо, як казали древні, хто почав, той наполовину закінчив роботу”.
Кнопкодавство – це той злочин, з яким суспільство повинне боротися усіма доступними методами. Не можна дозволити порушувати Конституцію та ще й у присутності народного депутата. Відповідно до ст. 79 Конституції України народний депутат складає присягу, якою ”зобов’язується усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу…, додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників”. Голосуючи за свого кандидата на виборах, ми не тільки віддаємо йому довіру, а й доручаємо свою долю. Кожен народний депутат – оберіг Конституції. Відповідно до Основного Закону нашої держави голосування на засіданнях Верховної Ради здійснюється народним депутатом особисто. Нерідко на дражливі питання: ”Чому ви голосували за Харківські угоди чи проти державного статусу української мови?..”
народні депутати від Партії регіонів, як правило, відмахуються на кшталт: ”Я за це не голосував. Мене тоді не було в сесійній залі”. Як же так, що депутата нема, а картка голосує? Відомо, що неписані закони сильніші писаних. Порушення, яке свого часу не було зупинене, стало непереборною нормою. Цікаво, які аргументи наводили б народні депутати, якби їх картка проголосувала, наприклад, за розстріл мирної демонстрації, в якій могли бути його діти чи близькі родичі, або за передачу Лівобережної України до складу Російської Федерації? Ті, хто безвідповідально доручає днювальному по парламенту чиюсь долю і, може, навіть життя, скоюють серйозний злочин, який в усіх країнах карається кримінальною відповідальністю. Чи понесе відповідальність народний депутат, якщо голосування карткою без його участі стане причиною непоправного лиха, можливої загибелі мільйонів людей, невиправданої участі у воєнних діях, окупації, порушенні суверенітету і цілісності України?.. Не гріх нагадати превентивні слова гострозорого режимника Лаврентія Берії: ”У каждой ошибки есть конкретная фамилия, имя и отчество”. Народні депутати не мають права голосувати за інших. Ми ж на виборах не голосуємо за сусіда…
Після виборів опозиція стала незаперечним лідером інформаційних та суспільних симпатій. На неї знову з’явився соціальний запит. Сьогодні вона має колосальні морально-психологічні переваги над владою і біда опозиції, якщо та не проявить рішучості у відстоюванні Конституції усіма доступними способами включно з фізичним блокуванням голосування чужою карткою. Особисте голосування – це питання номер один. Температуру цього питання слід підняти так високо, щоб було неможливо його не вирішити. “Тим паче, – вважає політолог Олександр Палій, – що така постановка дозволить послабити парламентську більшість, яку намагається сформувати Партія регіонів. Опозиції треба довести, що вона якісно інша. Потрібно почати дуже жорстко відстоювати повагу до закону”. Якщо регіонали й назбирають необхідну кількість для формування більшості, то при особистому голосуванні досягнути фізичної присутності депутатів буде неможливо. За умови нестійкої більшості кожен голос принциповий, і якщо депутати бачитимуть, як на важливих засіданнях інші голосують чужими картками за відсутніх, – це може призвести до звинувачень у нелегітимності тих чи інших голосувань. До того ж, персональне голосування стане першою спробою відокремити владу та бізнес. Завдання непросте. Але часом треба скакати вище голови, щоб здивувати суперника.
Віктор ЛИТВИНЧУК,
академік Академії будівництва України, член Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих
Віктор Литвинчук: “Нам не слід руйнувати Лук’янівку і на її місці влаштовувати данс-майданчик”
***
Віктор Литвинчук: “У імператорів не буває майбутнього. У них є тільки нетривале теперішнє”
***
Віктор Литвинчук: “Найгіршу владу і найгірших людей, обирають порядні люди, які не голосують”
***