Про Велику українську енциклопедію, політизацію історії та Табачника

Поділитися

На початку нового 2013 року глава держави підписав Указ  «Про Велику українську енциклопедію». У документі зазначено: «З метою збереження, систематизації і поширення наукових знань про розвиток людської цивілізації та внесок України у світову історію і культуру постановляю підтримати пропозицію Національної академії наук України щодо підготовки та видання протягом 2013–2020 років Великої української енциклопедії».
Насамперед хотів би зупинитися на кількох моментах, зокрема ми вже мали Постанова Кабінету України від 10 червня 2002 р. «Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року», де в Програмі серед заходів передбачалося перевидання багатотомної енциклопедії «Історія міст і сіл України». Тобто Постанова залишилася лише декларацію, проект так і не був реалізований. Лише одна Тернопільська область за фінансового сприяння Тернопільської обласної ради та облдержадміністрації завершувала підготовку 3-х томного видання, куди увійшли усі населенні пункти краю, навіть ті, котрих вже давно нема на карті області, а також хутори, але через відсутність фінасування, даний проект робоча група так і не завершила, хоча вже два томи і більша частина третього тому заверстані. До речі, Тернопільщина також єдина в Україні, котра завдяки сприянню обласних органів влади та групи ентузіастів має власний 4-томний «Тернопільський Енциклопедичний Словник».

Тобто Постанова, чи точніше Указ ще не означає, що проект «Великої української енциклопедії» вдасться реалізувати. Вже минув майже місяць від часу підписання Указу. Поки що ми не побачили ні концепції видання, ні складу редакційної колегії і робочої групи, зрештою, поки що навіть нема приміщення де б раеалізовався проект і де працювала б робоча група. Лише суперечки та сумніви на кшталт, чи видання має бути друкованим, чи електронним, чи не буде воно ідеологічно заангажоване і т. д.

Потреба видати систематизовані відомості про Україну, її минувшину  та сьогодення назріла давно. Адже подібне видання Українська Радянська Енциклопедія безнадійно застаріле. Творення енциклопедії – копітка, складна й інтенсивна праця, але таке видання доконче потрібне, воно вартує зусиль інтелектуального загалу й, безперечно, коштів. Саме питання щодо пошуку коштів нині є найбільш актуальним, тим більше, що видатки на культуру та освіту постійно скорочуються, і взагалі, чи вдастья акумулювати всі наукові установи, творчі спілки, щоби вони в унісон працювали над енциклопедією. Без зумніву, за 7 років видати якісну фахову енциклопедію не реально і якщо видання має бути всеохопним як «втиснути» всю інформацію у 30 томів, як визначити, котрі гасла (статті) важливіші?
Серед галузей наук найважче звичайно, буде уникнути ідеологічних забарвлень в історії. Постійне втручання політиків в історію зробило її найбільш вразливою. Тому, справедливо, відразу після підписання Указу у багатьох науковців виникли певні побоювання щодо об’єктивності видання і щоби воно не стало калькою «Большой российской энциклопедии». Уявляю, який галас здійснить опозиція, коли буде опубліковано склад редколегії видання, серед членів якої, ми побачимо Дмитра Табачника, якого як міністра освіти і науки, молоді та спорту України, без сумніву, введуть у редколегію, і якого сприймають як діяча проросійської спрямованості та називають українофобом. Тобто в ході початкової підготовки Великої української енциклопедії скандалів не уникнути. Уявіть заголовки газетних статей, для прикладу «Українську енциклопедію писатиме Табачник» і т. д.

У нас повинна бути своя енциклопедія з іншою концепцією ніж у російського видання, адже в Україні вже є багато напрацювань, зокрема «Енциклопедія сучасної України», котрі можуть стати своєрідною базою для підготовки мега-енциклопедії. Велика українська енциклопедія має стати енциклопедією нового типу і вирізнятися з-поміж подібних видань неупередженістю. Тому потрібно уникати ідеологічно забарвлених оцінок явищ, подій, постатей, подавати матеріали на об’єктивній, реалістичній основі.

Видання також має сприяти створенню позитивного іміджу України у світі, як такої яка має власну історію, самобутню культуру та традиції.

Однозначно, що Енциклопедія має видаватися на папері і її мають безкоштовно отримати усі біліотеки починаючи від сільських чи шкільних і сподіваюся видання не буде покриватися пилюкою. Також Велика українська енциклопедія має розповсюджуватися у вільному продажі у вигляді книг та на компакт-дисках. Таким чином, держава хоч трішки зможе покрити видатки.

Загалом ідея благородна. Думаю, вона має всі шанси для втілення. Основне, щоб редакція не влазала в суперечки, а головний редактор, зумів у багатьох питаннях брати відповідальність на себе. Лише таким чином, проект зможе бути реалізованим.

 

Віктор Уніят,

керівник Тернопільського представництва

Інституту української політики.

Бабусі “порвали” YouTube піснею про “лісапед” і кума (відео)

Хто продав землю автопідприємства Тернопільської облради?