Село Лосятин, що у Тернопільській області, як усі решта сіл, пройшло через колгоспи і відчуло, що таке безробіття, і як на родючій українській землі треба тяжко гарувати, щоб заробити копійчину. Лосятинські трудолюби пакували валізи і їхали світ за очі до багатих синьйорів, щоб вивчити в Україні своїх дітей та онуків.
І так БУЛО до того часу, поки у Лосятині не з’явився господар, точніше, господиня — голова сільської ради Надія Залевська. Недаремно у народі кажуть: “Яка сільрада, така й громада”. Уже друге скликання, а саме шість років поспіль, пані Надія керує сільською громадою.
Оскільки на території сільської ради нема ніякого виробництва, Надія Залевська подала ідею створити кооператив. Люди у селі завжди вирощували полуницю і малину. Врожаєм торгували на дорозі. Пані Надія запропонувала: все вирощене у себе можна здати в кооператив і продати гуртом. Це ж зовсім інша річ, ніж приїде хтось один і купить за безцінь ягоди, щоб нажитися на людській праці.
Знайшла інвестора. У червні минулого року було відкрито перший в Україні партнерський проект з вирощування та переробки полуниці «Розвиток полуничних кооперативів». Дехто сумнівався у серйозності цього проекту, а дехто відверто кепкував.
Минув рік, і у червні 2013 року вперше відзначили свято полуниці. У місцевому полуничному кооперативі цього року мають намір зібрати 150 тонн ягід, оскільки минулого року полуницею засадили 10 гектарів поля.
Коли ми приїхали на свято першого врожаю у Лосятин, перед відремонтованим сільським клубом зібралися дорослі лосятинці у святковому вбранні і дітки у національних строях. Поважним гостям, які прибули з Франції і України, місцевий оркестр заграв файного україн-ського марша і кожному з них вручили по короваю на вишиваних рушниках.
Якщо цього року зберуть такий врожай, як запланували, то наступного засадять 21 гектар і експортуватимуть ягоди. Робочих місць додасться. Цього року роботу у кооперативі отримали 65 осіб.
Коли ми приїхали на поле, я не могла відвести очей від цієї краси. Між рядами полуниць, які садять за спеціальною технологією, — широкий простір. Міжряддя вистелено соломою. Це для того, щоб достигла важка полуниця не забруднювалася від землі. Та й селянам можна стати навколішки біля полуничних кущів, і коліна будуть чисті. Нам дали по пластиковому лоточку, щоб змогли самі нарвати і скуштувати ягід з першого врожаю.
Наївшись досхочу ягід, іду “в народ”. Жіночки схилилися над кущами. Назбиравши ящик, несуть на вагу. Скільки платять за кілограм, так мені ніхто і не сказав. “100 гривень за день можна заробити”, – сказала жіночка, хитро усміхнувшись.
Щоб полуниця не псувалася швидко, її після зважування везуть у морозильну камеру. Камера може “наганяти” і до мінус 30 градусів. Наразі холодильник “виставлений” на температуру плюс 2-4 градуси. Після того, як полуницю охолодять у камері, перевантажують у спеціальний термоавтомобіль і везуть на переробку. Тоді втрати полуниці мінімальні.
Наступного року у лосятинському кооперативі планують дати роботу 500 селянам. Кожен зможе заробити за сезон близько 3800 гривень, пише Високий замок