Петра Івановича в селі прозивають Кушнір. Бо його дід був кушніром, майстерно вичиняв шкіри тварин. Прізвисько до внука приліпилося, а от має він талант до іншого ремесла – ковальського. Батько був на ти з технікою, і син від нього не відстає. А тут ще й тесть Серафим Антонюк 40 років відпрацював механізатором.
– Я за фахом також тракторист, працював у колгоспі, – розповідає Петро. – Господарство у дев’яностих роках стало занепадати. Тож перейшов на іншу роботу – заготовляв молоко від населення. Згодом взагалі вирішив працювати на себе. Від безвиході почав складати техніку. У мене металолом не пропадає.
І господар показує свій сільськогосподарський реманент. Трактор, який назвав ОКА, – оригінальний кушнірів апарат, який склав з багатьох частин. Наприклад, двигуна встановив з болгарської «Кари», задній міст – з «Газона», передній – саморобний, кабіна – з бурякового комбайна, капот – з «молдавана» – Т-70 (гусеничний трактор). Бак використав із «Запорожця». Кермо переробив від ГАЗ-53…
– Що може цей тракторець?
– Сіє, оре, є саморобна сівалка. Їздить ОКА на солярці, використовує пального значно менше, ніж звичайні заводські трактори. Маю причепа, плуга дво- і чотирикорпусного. Тобто весь сільськогосподарський реманент, який зробив сам або ж вдосконалив той, який, здавалося б, годився тільки на металолом, – розповідає Петро Поперечний.
– Допомагаєте зятеві вдосконалювати техніку? – звертаюся до Серафима Яковича.
– Ні, він сам сочиняє… Першим тракторцем був не ОКА, а «Муравчик», якого він зробив з моторолера, мотоцикла та деталей «Запорожця». Тракторець маленький, але їде під будь-який горбок – має 16 передач вперед, чотири – назад. Може мчати 90 кілометрів за годину, а може повзти, як черепаха (дивлячись, що везеш). Придатний для перевезення буряків, моркви, картоплі. І навіть вуликів, – каже Серафим Антонюк. – Ось така диво-техніка мого зятя… Є чим обробляти наші чотири гектари землі.
До батька приглядаються вже й двоє синів Петра Поперечного. Вони не проти проїхатися на саморобних тракторцях. Господарюють всі разом і на пасіці. Петро Іванович вміє виготовляти вулики. Найкращі, переконаний, даданівські лежаки. З них найбільший зиск. У планах соснівського майстра багато задумів. Але, каже, не вистачає часу: один сусід попросить причепа полагодити, інший – огорожу. Допомагає всім. Бо як же в селі без взаємовиручки?
Тернопільська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО