До мене дійшла правдива інформація про черговий крок нашого “славного” уряду й держави на шляху до “пакращення” рівня життя простого українського народу. Саме – трудового народу, а не еліти та олігархів.
Маю на увазі той факт, що держава в особі Національного банку України почала вираховувати з українських людей 15%, а то й більше, від суми грошових надходжень, які вони отримують від своїх рідних та близьких, що працюють за кордоном. У такий спосіб азаровський уряд намагається більше наповнити державну казну України.
Але я глибоко переконаний, що ці гроші не підуть на вирішення соціальних проблем українців, чи інші благородні цілі.
Я хочу нагадати пану Азарову та його свиті, що заробітчани, які працюють та заробляють гроші в інших країнах, уже сплатили цим країнам щомісячно державний податок. Адже ці країни дали їм роботу, тому вони, заробітчани – підтримують матеріально бюджети цих країн. У свою чергу, ці країни також проводять позитивну соціальну політику по відношенню до працюючих емігрантів.
А яку допомогу чи роботу дала їм Україна?!.. Адже вони змушені були – не від доброго життя! – податися в чужі краї в пошуках кращого життя та роботи, щоб допомагати своїм сім’ям та рідним.
А тепер керманичі нашої держави надумали “погріти руки” на цих тяжко зароблених грошах.
За що заробітчани чи їхні сім’ї повинні віддавати цих 15%-17%? Та чи справедливо таке, щоб з одного й того ж заробітку двічі вираховувати податок?
Коли заробітчани пересилають свої заощадження рідним на Україну, то вони вже матеріально допомагають державі. Адже прислані гроші осідають у країні, а це добре. Чи, може нашій рідній Україні не вистачає грошей для спорудження ще одного Межигір’я? Чи шикарних закордонних поїздок наших високопосадовців та нардепів, чи ще на щось подібне?
А чи знає пан Азаров та президент Янукович зі своїми командами, скільки гробів із тілами заробітчан за останніх 10-12 років прийшло в Україну? Нехай вони наведуть довідки з посольств України в тих країнах, де працюють українці, чи в Міністерстві закордонних справ України – та замисляться над тим, скільки українських дітей стали сиротами…
Гроші за кордоном нашим співвітчизникам даються ой як нелегко. Задарма в чужих країнах їм ніхто не платить. Інколи умови праці за кордоном доводять людей до відчаю. Я тут не голослівний, я знаю конкретні приклади. Але вони зараз зайві.
Раніше, років 10-15 тому назад по заробітчанських країнах “гуляв” український рекет. А тепер наша держава виступає в ролі “рекетира”.
Я пригадую, що в ті часи, коли набирали все більшої кількості виїзди українців за кордон у пошуках кращої роботи та кращого заробітку, тодішній президент Леонід Кучма в ЗМІ говорив про цих людей як самих поганих людей суспільства, самих “не-патріотів” своєї країни. А, зокрема, жінки вважалися повіями, особами “легкої поведінки”.
До чого недалекоглядною була ця людина, яка “кидала камінь у свій город”. Адже якщо в країні, якою ти керуєш, склалася така ситуація в плані безробіття, то треба думати про серйозні кардинальні зміни й рішення такої проблеми для всього народу. Для того й президент, який повинен розумно управляти державою.
Ми вже більше 20 років думаємо й надіємося, що життя буде краще, а бажаного покращення в реальності не видно. Наші високопосадовці їздять у закордонні відрядження здебільшого для розваг, а не для того, щоб подивитися як інші живуть у світі; щось розумно перейняти; задуматись як правильно витратити кошти в державі та в реальності поліпшити життя людей у країні.
Багато держав нам готові протягнути руку допомоги. Але багато з них сумнівається, що ця допомога буде реалізована правильно.
Ми багато знаємо – а ще більше не знаємо – негативних прикладів діяльності високопосадовців нашої держави. Яка безмірна тяга до збагачення в деяких із них. Вони вже матеріально забезпечили свої родини до сьомого покоління. І ще їм мало.
Скільки людині потрібно для нормального життя?..
Наша країна – країна контрастів. Багато простого народу живе за межею бідності – я маю на увазі людей, які хочуть працювати, але не мають на це можливості. При цьому невелика, значно менша група людей не може впоратись з нечесно нажитим капіталом.
Я ніколи не повірю в те, що протягом свідомого дорослого трудового життя можна чесно заробити казкові мільйони. Простий українець здавна важко працював і не жив приспівуючи. Історія знає про те, що нашому брату вже доводилось й океан долати в пошуках кращої долі.
Я певен у тому, що коли держава “утрясе трудове питання”, то більшість заробітчан повернуться в Україну – і працюватимуть, і житимуть на своїй землі.
Тому задумайтесь, панове урядовці, нардепи та президент країни: перш, ніж забирати в людей зароблене чесною важкою працею, потрібно створити умови в державі.
Для цього ви стоїте у керма цієї держави.