Однак що це є насправді — прояв розбещеності чи дійсно служба заради мистецтва, зараз спробуємо з’ясувати.
Загальновідомо, що у художників, як правило, є власний список постійних професійних натурників. Хоча, як виявляється, нерідко комусь позує власна дружина, кума чи сусідка. Цікаво, чим узагалі керуються люди мистецтва при виборі прототипу майбутнього шедевра? «Нам, залежно від мети, потрібна різна натура, — говорить Люда Петровська, художник і викладач Дитячої школи мистецтв, — але ми не беремо людей із вулиці, до себе в майстерню я, наприклад, можу запросити свою подругу. Ми, художники, зазвичай працюємо з тими, кого добре знаємо, адже є ризик натрапити на наркомана чи ще когось…»
«Той перепитав: «Тобі ноги треба?», — і починає знімати штани…»
Виявляється, гонитви як такої за певними пропорціями не існує, як правило, на кожен товар є свій покупець. Більше того, в кожного художника — своє суб’єктивне бачення моделей, власне, як краси загалом. Взагалі, натурники — це переважно танцівники, балерини, що рано ідуть на пенсію (а тіло мають треноване), і звісно ж, професійні спортсмени. Однак бувають і звичайні люди, такі, що мають терпіння. Причина цього досить прозаїчна — висидіти перед художником 4–6 годин не кожному вдається.
Що ж до однієї з головних рис, якими має володіти натурник, то це, безумовно, пластичність. Митці кажуть, що вона більше притаманна жінкам.
Митці розповiдають, що іноді люди самі приходять до них iз метою заробити на позуванні. Але бути натурником — дуже виснажлива праця і не кожен тренований це витримає. Скульптор Олексiй Чубарєв розповів, що якось виконував одне приватне замовлення, басейн у стилі грецьких бань. Тоді він замовив собі професійного натурника, колишнього культуриста, про що потім дуже пошкодував:
— Я так намучився з ним, по–всякому його крутив, а все ніяк, м’язистий — вони всі такі… А в нього ще прізвисько таке було «Партак», і коли із сусідньої майстерні забіг наш скульптор, я, геть розчарований, запитав, чи може він посидіти. Той перепитав: «Тобі ноги треба?» — і починає знімати штани… Він відразу ж зробив так, як було потрібно.
Але натура потрібна не всім. Є митці, що свідомо не працюють iз нею, оскільки в них існує свій власний образ. Яскравим прикладом цього є, наприклад, роботи відомого скульптора Аліси Забой, про якi сама автор грайливо каже так: «Це все я. От себе обмацала, подивилася на відчуття і зорієнтувалася, — сміючись розповiдає вона. — Анатомія у всіх однакова». Пані Аліса пояснює, що насправді натура для художника — це просто підказка, коли потрібен певний елемент. Що ж до її особистого досвіду, то вона працює, намагаючись вийти на певну хвилю чи певнi емоції, адже під час них відчуття тіла абсолютно різні, а творчість — уже синтез всього цього…
Абсолютно згодний iз колегою і скульптор Віктор Кравцевич. «У нас такий професор був, Іван Васильвич Макогон, який прожив більше 90 років, і ще сто міг би прожити, якби його наша медицина не вгробила, — жартома додає він».
Цей професор був переконаний, що все залежить від самого художника, адже натура може бути прекрасна, а от художник в ній нічого не побачив, тому й не доніс. Або геть навпаки, як у славетного французького скульптора Родена: одна з всесвітньо відомих його робіт насправді змальована з представника найнижчого прошарку суспільства, а сьогодні це шедевр, який виставляють в усьому світі.
«Коли вона роздягалася, всі казали, що хочуть її лiпити…»
Чомусь люди думають, що всі натурники однакові чи хоча б схожі. Це далеко не так. У професіоналів настільки набите око, що навіть по каталогах готових робіт вони безпомилково можуть назвати натурницю чи натурника мало не на ім’я. Так, вони бачили і малювали чимало, тому знайти щось справді нове, таке, аби їх по–справжньому захопило і надихнуло, дуже важко.
— Є просто унікальні натурники, такі, знаєте, яких як не виліпиш чи не намалюєш, а вони завжди ідентифікуються, — киває колезі Івану Глухенькому Олексій Чубарєв. — Пригадуєш ту, що завжди з авоськами прибігала? Така в неї ще велика шапка волосся була, маленькі груди, худенький тонкий торс, а низ такий важкий–важкий? Знаєте, її тіло розділене так, ніби це геть дві різні людини. Коли вона роздягалася, всі казали, що хочуть її ліпити.
Натура — задоволення не з дешевих. Чимало державних вузів, виходячи з цього, мають певні фінансові проблеми, а чимало приватних, як з’ясовується, економлять свідомо, зводячи навчальний план щодо зображення людини практично до мінімуму…
— Так, натура і справді коштує дуже дорого, — коментує Андрій Чебикін, президент Національної академії мистецтв України, ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, — це практично середня чиста зарплата профессора. Якщо без будь–яких надбавок, то 27 гривень за годину. При цьому зарплата натурника — 23 гривні. Непогано, так?
Узагалі, знайти людей на натурницьку роботу не так просто. Окрім обов’язкових терпіння та пластичності, існують додаткові вимоги й обмеження. Наприклад, їм заборонено засмагати і, поки триває робота, будь–як змінювати свій зовнішній вигляд: голитися, стригтися, вони зобов’язані також слідкувати за своїм раціоном, аби раптом не погладшати чи не покритися якимись алергічними висипами, чи й зовсім не прийти на позування тощо.
Вважається, найкраща і найчисленніша натура в Україні — в арсеналі саме Національної академії.
— Київський державний художній інститут, а нині НАОМА, входив у трійку найпотужніших закладів, поряд iз Московським та Ленінградським, — коментує Чебикін, — ми і зараз стоїмо на класичних позиціях, тримаючи ще той рівень. І, звичайно ж, оголена постать — основа академічної школи.
У захваті від рівня академії і нинішнє студентство.
— Там і справді дуже потужна база. Коли я тільки ходила на підготовчі курси до викладача з Академії мистецтв, — розповідає Настя Костаржицька, нині студентка одного профільного столичного вузу, — то абітурієнтам він завжди замовляв звідти надзвичайно прекрасну натуру зі складними рисами обличчя. А одного разу привів звичайного безхатченка, якого зустрів на вулиці. Людина, що мала на вигляд близько 50 років, була надзвичайно колоритної зовнішності: стрижка під макітру, довгі вуса. Хоча його й одягли ошатно, але ж запах… Він нас дуже сильно вразив, адже розмовляв чистою українською мовою, мав дві вищі освіти. Пізніше розповідали, що його взяли натурником уже на постійній основі.
Для натури пенсійного віку не існує
Питання, кого ж студенти малюють більш охоче, неоднозначне. Як правило, це залежить від особистих переконань і вподобань, певного завдання від викладача. Та чомусь неофіційно вважається, що чоловіча натура, особливо старшого віку, є складнішою у порівнянні з жіночою.
Щодо віку, то, до прикладу, на штатну роботу можуть узяти лише повнолітніх натурників. А от безпосередньо пенсійного віку, як виявилося, у натури немає. Чимало художників розповідають про найстаршого натурника в Україні, це Олександр Малуха 1918–го чи навіть 1917 року народження. Його художники між собою називають «дядею Сашею» і кажуть, що він усе життя, щойно прийшовши з армії, маючи прекрасну атлетичну фігуру, був професійним натурником, навіть і після 80 рокiв. Щодо жінок, то сьогодні в академії є й такі натурниці, яким за 70. І якщо у своїй більшості жінки всі позують оголеними (а от чоловіки переважно у плавках), то старших уже зображують, як правило, одягненими у різні народні костюми.
Офіційно, згідно з навчальними програмами, натурники починають позувати лише після 15 жовтня, коли вмикається опалення, а половину травня, літні місяці та вересень натурницька еліта художніх навчальних закладів перебуває в неоплачуваній відпустці.
До речі, в мережі iнтернет є чимало приватних оголошень щодо послуг натурниць. Середня ціна за три години позування майстрові в майстерні — десь 500 гривень (а для створення портрета, як пишуть на форумах, потрібно годин 20). От i рахуйте.
Натомість студенти кажуть, що коли збирають грошi на натуру, адже держава не завжди все виплачує, то більше 15 гривень iз людини за чотири години малювання не давали ніколи.
Валентина ОЛІЙНИК, Україна молода
КУРЙОЗИ ПРОФЕСІЇ
Про… професiйний обов’язок мiлiцiї i натурництво у ВНЗ
Андрій Чебикiн, президент Національної академії мистецтв України:
«У суспільстві вважають, що в натурники ідуть найрозбещеніші і взагалі це невідомо що, але насправді це не так. Це дійсно свята справа, це служба заради мистецтва… Був у нас випадок з одним міліціонером, на той час підполковником чи полковником. Його добре знали, бо їхнє управління було там, де зараз поліклініка вчених. Якось, а в нас саме вечірній малюнок був (оголена натура), наші студенти його спіймали за підгляданням. Натурниця підказала, і хлопці тихенько вийшли, а він у бушлаті стоїть і зазирає. Його присоромили, а він почав нападати.: «Я хочу розібратися, чим ви тут займаєтеся, притон влаштували! Я вас розкручу…» Його зранку попросили зайти до ректора, навіть навчальний план показували, де зазначена й оголена натура…»
Про… оказiональних натурникiв
Олексій Чубарєв, скульптор:
«Якщо думаєте, що позують лише люди, то ви помиляєтеся. Одного разу на приватне замовлення мали зробити статую собаки. Виконати це за фотографiєю ніяк не виходило, от нам у майстерню і привели такого здоровенного дога. Він нам і позував. Ми з напарником, пригадую, були в домашніх капцях, і все боялися, щоб він ногу не відкусив.
Ще, коли колеги робили статую коня для одного з пам’ятників, то так довго водили ту бідну тварину по території навколо майстерень, що її аж шкода було…»
Про… перелюби i цнотливi стосунки
Юрій Логвин, письменник і художник–графік:
«Усе, що розповідають про натурниць і натурників, про фотографів і їхніх моделей, для мене не підходить. Принаймні це моя біографія, і в цьому вона абсолютно суб’єктивна. Насправді, якщо вже малюєш, то малюєш. А якщо перелюб, то яке тут уже, під три чорти, малювання?!.
Взагалі я вперше намалював оголену натуру в 15 років у 1954 році 7–го числа 8–го місяця. Тоді, більше 50 років тому, в людей була інша психологія, а тому малювання оголеної натури, навіть не в інституті, а так, приватно… ви й уявити собі не можете, чим це могло обернутися! Для того, щоб нас не ганьбили, домовилися, що вона залізе у воду, буцімто купатися, а я у той час малюватиму. Це тривало п’ятнадцять хвилин…»