22 березня є унікальною можливістю нагадати людству про надзвичайну важливість водних ресурсів для розвитку людства, поглибити суспільне розуміння проблем водних ресурсів й досягнути позитивних практичних результатів їх економії та раціонального використання.
Ідея проведення Всесвітнього дня водних ресурсів вперше прозвучала в 1992 році на конференції ООН із охорони оточуючого середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро рішенням від 22 лютого 1993 року Генеральна Асамблей Організації Об’єднаних Націй резолюцією №47/193 проголосила 22 березня Всесвітнім днем водних ресурсів.
Цей міжнародний захід входить в стратегічний план дій ООН, спрямованих на охорону і розвиток навколишнього природного середовища.
Щорічно одна з установ ООН призначається координатором заходів Всесвітнього дня водних ресурсів і відповідає за просування нової теми під керівництвом Адміністративного комітету з координації.
Тематика Всесвітнього дня води 2014 року присвячена взаємозв’язку води та енергії. Координацію проведення святкувань покладено на Університет Організації Об’єднаних Націй (UNU) та організацію Об’єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDO).
Основна мета проведення Всесвітнього дня води:
– сприяти прийняттю відповідних заходів для вирішення проблем водних ресурсів;
– інформувати суспільство про важливість охорони і збереження водних ресурсів.
У попередні роки Всесвітній день води проводили під такими гаслами:
1994 — «Турбота про наших водних ресурсах є справою кожного»
1995 — «Вода і жінки»
1996 — «Вода для спраглих міст»
1997 — «Чи достатньо води в світі?»
1998 — «Ґрунтові води — невидимий ресурс»
1999 — «Всі ми живемо вниз за течією»
2000 — «Водні ресурси для XXI століття»
2001 — «Водні ресурси для здоров’я»
2002 — «Водні ресурси для розвитку»
2003 — «Водні ресурси для майбутнього»
2004 — «Водні ресурси і стихійні лиха»
2005 — «Водні ресурси для життя»
2006 — «Водні ресурси і культура»
2007 — «Вирішення проблеми дефіциту води»
2008 — «Водні ресурси і санітарія»
2009 — «Загальні водні ресурси — спільні можливості»
2010 — «Чиста вода для здоров’я світу»
2011 — «Вода для міст»
2012 — «Вода і безпека харчування»
2013 — «Міжнародний рік водної співпраці»
Вода і енергія тісно взаємопов’язані й взаємозалежні. Виробництво та передача енергії вимагають використання водних ресурсів, а для забезпечення водою виробничих і господарських потреб необхідна енергія.
Постійний ріст населення світу, урбанізація та покращення благоустрою потребують все більше енергії, води і продуктів харчування. І щоб задовольнити зростаючі потреби людства ці ресурси вже не можуть розглядатися окремо, адже спроби забезпечити один із них часто негативно відображається на інших.
Сільське господарство дає нам продукти, але й використовує до 70% світових запасів прісної води. На цю ж воду є попит енергетичного сектору: в гідроенергетиці, для охолодження теплових й атомних електростанцій, в системах теплопостачання. Приблизно 75 % всіх промислових водозаборів використовують для виробництва енергії. В той же час вода нам необхідна в домашній умовах, що потребує витрат енергії для її очистки й постачання, а ще значна кількість енергоресурсів необхідна очищення стоків.
Взаємозалежність «вода-енергія-продукти харчування» чітко прослідковується, тому любе рішення для однієї складової має враховувати інші.
Яскравим прикладом зв’язку продуктів харчування, енергії й води є біопаливо. Біопаливо могло б допомогти в рішенні питання дефіциту енергії, але при цьому використовується більше води й відбувається вплив на поставку продовольства (в 2008 – 2011 роках збільшення виробництва біодизеля призвело до росту світових цін на зернові).
Таких прикладів достатньо, коли одна сторона взаємозв’язку була проігнорована в погоні за іншим ресурсом, так, збудовані в Індії електростанції використовували багато води для охолодження, у зв’язку з чим пересохли місцеві річки.
Греблі – спірне джерело енергії. Надмірне їх будівництво впиває на якісний стан річок, скорочує водні й рибні запаси. Особливо це відчутно для поселень вниз за течією. Тут важливу роль відіграють споживачі, їх свідомість в тому, наскільки раціонально використовуються ці ресурси.
Та все ж, це дуже важливий ресурс відновлюваної енергії з низьким рівнем вуглецю, засіб для розвитку зрошуваного землеробства. Варто тільки відмовитись від «великих проектів», а повернутися, розвивати малу гідроенергетику, як це роблять у Швейцарії.
У нашій країні до 60-тих років працювали тисячі малих гідроелектростанцій. На сьогодні діючих МГЕС нараховується 60, з них 12 в Тернопільській області.
Що стосується історії розвитку гідроенергетики, то перша потужна ГЕС була побудована на річці Ніагара (США) в 1894 році. В Європі, а саме у Німеччині, в 1924 році було відкрито найбільшу на ті часи водну електростанцію. Перша гідроелектростанція в Україні була побудована в 1913 році на Вінниччині – у селі Сокільці. Знаменитий на весь світ Дніпрогес почали будувати в 1927 році. Перший гідроагрегат введений в експлуатацію в 1932 році, а вже в 1939 році до ладу стали всі 9, загальною потужністю 560 тис. кВт.
Дефіцит палива, який зростає в Україні рік у рік, спонукає до значно ширшого використання в енергетиці гідроресурсів, зменшуючи таким чином паливну складову і залежність країни від його імпорту. На даний час використовується тільки 7-8 % можливого гідропотенціалу малих рік, особливою цінністю енергії яких є те, що вони знаходяться на всій території України.
На завершення слід наголосити на наступному: мала гідроенергетика України доволі приваблива галузь для інвесторів. Сьогодні гідроенергетика не повністю задовольняє потреби енергосистем, внаслідок недостатньої потужності на гідро- та гідроакумулюючих електростанціях (ГЕС та ГАЕС). У нашому регіоні, окрім забезпечення власними енергоресурсами, найважливішою соціально-економічною проблемою є захист від повеней і паводків, які завдають великої шкоди населенню, економіці та навколишньому середовищу. З огляду на сприятливі природні умови, будівництво у цьому регіоні гідровузлів комплексного призначення дозволяє забезпечити виробіток електроенергії, а також забезпечити захист і зменшення збитків від шкідливої дії вод й прискорення соціально-економічного розвитку.
