Ми зустрілись із Сергієм Лещенком після його відвідин Генеральної прокуратури. Зараз він там проводить багато часу. Каже, що мріяв про це: Сергієві є чим поділитись із слідчими, адже саме він став автором резонансних розслідувань, завдяки яким Україна дізналась про корупційні схеми, через які «Межигір’я» перейшло у приватну власність
Василь УЛІЦЬКИЙ
«ЯНУКОВИЧ ПРОРАХУВАВСЯ З ЕПОХОЮ – ЙОГО МЕТОДАМИ МОЖНА БУЛО ПЕРЕМОГТИ РОКІВ 20 ТОМУ»
– Сергію, ви багато писали про «Межигір’я», оприлюднювали ексклюзивні фото. А яким воно здалось вам, коли побачили на власні очі?
– Вразило насамперед те, наскільки Янукович був упевнений у власній безкарності. Він думав, що в цій державі можна робити все, що заманеться, і за це нічого не буде. Але, виявилось, він прорахувався.
Багато речей у «Межигір’ї» дивують своїм несмаком. Купувалось усе найдорожче і найблискучіше, але воно не мало свого стилю, не гармоніювало. Тому «Межигір’я» — це відображення Януковича у дзеркалі, втілення його безкарності та відсутності будь-яких моральних гальм.
– Чи отримували ви погрози від людей екс-президента у зв’язку зі своєю журналістською діяльністю? Он провладний політтехнолог В’ячеслав Піховшек у 2011 році написав статтю «Убити журналіста. Хто і як дестабілізує президентство Януковича», де пророкував вам долю Георгія Гонгадзе. А в «Межигір’ї» знайшли досьє на небезпечних для Януковича журналістів та активістів, серед яких було і прізвище Лещенко.
– Ні, відвертих погроз не було. Янукович думав, що інтернет — це маловпливове середовище, він планував контролювати своїх виборців через телебачення, тому був зосереджений на тому, щоб там була цензура. Для перемоги йому треба було мати базових 30 відсотків виборців, дурити їх планували за допомогою «Інтеру», УТ-1, «1+1», каналів Пінчука та Ахметова. Тобто, він прорахувався з епохою. Так можна було перемагати років 20 тому, але не зараз. У цьому була одна з багатьох його помилок.
Інколи ловлю себе на думці, що якби Янукович підписв Угоду про асоціацію з Євросоюзом, то в цьому була б певна історична несправедливість. По-перше, він би переобрався на другий термін, по-друге, західний світ йому аплодував би і тиснув руки. По-третє, ми б ніколи не знали масштабів його корупції. І не дізналися б межі його негідності, коли він дав команду розстрілювати власний народ.
– Гадаєте, що то була саме його команда?
Так, бо в цій країні чиновники боялися сходити в туалет без його команди. Третя сила могла йому порадити залучити якихось спеціальних людей, але рішення про них приймав сам Янукович. Вірю, що Росія надавала йому інформаційну, фінансову підтримку, постачала озброєння, консультантів, давала кредити, але всі рішення ухвалював сам Янукович.
«І ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО – ЦЕ ПОЛІТИК З МИНУЛОГО»
– Чи є у вас пояснення показної релігійності цієї людини, яку він демонстрував на кожному кроці, навіть приватну церкву мав? У той же час украв найдавнішу книгу. Як це може поєднуватись в одній особі?
– У нас часто кримінальні авторитети були спонсорами церков, їхні імена записані серед меценатів. Однією рукою красти, другою — жертвувати на церкву. Янукович — типовий представник цього підходу. Прагнув спертись на якісь релігійно-містичні речі, у той же час порушував усі Божі заповіді.
– Як вважаєте, Віктор Янукович буде цікавим для істориків, дослідників?
– Хіба що як Аль Капоне. Він може бути цікавий криміналістам, які досліджуватимуть, як функціонує мафіозний клан, як можна швидко розікрасти бюджет. Але як особистість він не цікавий. Він дуже примітивний і відвертий у своєму примітивізмі. У цьому сенсі Юлія Тимошенко, звичайно, цікавіша для дослідження. Вона є прихованим політиком авторитарного типу на відміну від Януковича, який був відвертим у цих проявах, і не доводилося з нього здирати штукатурку, щоб побачити його справжнє обличчя.
– Ви були в опозиції до влади Януковича, і тепер, як я розумію, залишитесь в опозиції до нової?
– Я – журналіст, тому маю бути критично налаштований до будь-якої влади. У суспільстві мають бути інституції, які її контролюють.
– Але зараз, якщо чесно, чи стримуєте себе у критиці нової влади, зважаючи, що Україні оголошено війну?
– Війна ще не набула тих масштабів, щоб обмежувати себе в оцінці влади.
– Ви написали блог «Юля, досить», у якому закликали Тимошенко дати дорогу іншим політикам. Однак вона все одно піде у Президенти. Як ви оцінюєте її шанси?
– Це провідний кандидат. Зараз соціологічні опитування дають їй третій результат, але вона ще не починала кампанії. Я вважаю, що вона вийде у другий тур. Однак, на мою думку, Юлія Тимошенко — це політик із минулого. Вона двічі мала шанс змінити країну і двічі ним не скористалась. Тому третій раз давати їй таку можливість — це велика розкіш. Але наскільки я знаю, вона буде балотуватись. У Юлі є талант агітувати, казати людям те, що вони хочуть почути, дурячи при цьому виборців. Але народ сам часто радий обманюватись. Утім, зараз робити це буде складніше, бо суспільство змінилось.
– Ви згодні з думкою, що нова влада проспала Крим?
Знаєте, Путін скористався періодом міжвладдя, щоб здійснити цю операцію. Хоча загострення ситуації, прийняття диктаторських законів 16 січня, після яких протест став радикальним, було сценарієм Кремля. Виявилось, що Володимир Путін мав кілька таємних зустрічей з Януковичем. Це випливає зі змісту записника керівника охорони Януковича, екс-співробітника Головного управління розвідки Міноборони Костянтина Кобзаря, виявленого в резиденції «Межигір’я». Зокрема, Янукович таємно зустрічався з Путіним 8 січня на Валдаї. Думаю, там був узгоджений сценарій, згідно з яким 16 січня Верховна Рада раптом приймає диктаторські закони. Думаю, Путін хотів показати, що контролює Януковича і заганяє його ще глибше в євроазійський простір.
«ПРО ДРУГУ ДРУЖИНУ ПРЕЗИДЕНТА ЗНАВ КІЛЬКА РОКІВ, АЛЕ З ЕТИЧНИХ МІРКУВАНЬ ПРО ЦЕ НЕ ПИСАВ»
– Сергію, а ви давно знали про громадянку Любов Полежай (громадянська дружина Віктора Януковича, дані про яку Лещенко оприлюднив нещодавно. — Авт.)?
– З 2011 року. Говорити про неї раніше мені здавалось не зовсім етичним. Також бракувало остаточного підтвердження їхніх стосунків. Оточення Віктора Януковича прокололось, коли він поїхав у Давос у січні 2012 року. Із собою взяв таку собі Надію Марінцеву, яка значилась як помічник народного депутата від Партії регіонів Юлії Ковалевської. Чому помічник рядового депутата бере участь у делегації Януковича у Давосі? Причому пані Марінцева жила в Давосі не в готелі, як, наприклад, Льовочкін чи Бойко, а прямо в будинку-шалє, орендованому для президента. З’ясувалося, що Надія Марінцева насправді є кухарем Віктора Януковича. Помічником нардепа вона оформлена, щоб мати статус держслужбовця.
Коли я роздобув біографію цієї жінки, то у ній було написано про її сестру Любов Полежай. Почав шукати, хто ж така Любов Полежай. Виявилось, що вона очолює фонд «Дороги майбутнього», про який ніхто не чув, але який разом із президентом бере участь у запалюванні головної ялинки на майдані Незалежності. Почав розпитувати людей, які бували у «Межигір’ї», і мені сказали, що ця жінка бере участь у зустрічах на правах господині. Так з’явилося розуміння, що це – дружина Віктора Януковича, хоч він і не розлучився з Людмилою. Та з етичних міркувань про це не писав. А коли все вже випливло, приховувати не було сенсу.
– Чи є політики, яким журналіст Лещенко не подає руки?
– Дуже багато. Але не хочеться їх згадувати, щоб не робити реклами.
– А можете згадати найбільший позов, який проти вас висували?
– Проти мене – тьху-тьху (стукає по дереву. — Авт.) – позовів не було. Це я висував позов до Вишгородської районної державної адміністрації, щоб вони дали інформацію, скільки Янукович заплатив за ділянку землі, яку він взяв у приватну власність. Мова йде про «Межигір’я». Ми програли в усіх інстанціях і дійшли аж до Європейського суду з прав людини.
– Якщо говорити про люстрацію, перезавантаження влади, то чи треба переобирати теперішній парламент?
– Обов’язково. Верховна Рада себе дискредитувала, у своїй більшості вона є злочинною, є стороною злочинної змови з Віктором Януковичем, коли, зокрема, проголосувала за «диктаторські закони». Тому з точки зору моралі цей парламент треба розпустити.
…На кінець розмови на знак вдячності за тримання марки української журналістики хочемо подарувати Сергію Лещенку волинський мед і цуманський сік. Він одразу каже: «Прийму подарунок тільки за умови, що ви його занесете на спільну журналістську кухню».
