На фото – автор тексту науковець Руслана Марцинюк
Сьогодні фактично почалася агресія РФ у континентальній Україні.
Донбас вже довго був неспокійним регіоном, де росіяни планомірно і методично намагалися дестабілізувати ситуацію. На першому етапі до акцій протесту активно залучали місцеве населення, однак аморфні у своїй масі мешканці регіону відгукувалися на заклики досить мляво. Масових демонстрацій, страйків, маршів тут не було. Тоді, на другому етапі, на арену висунули місцевий проросійський актив типу «народного» губернатора Губарєва та інш. Однак, наші спецслужби з ними з ними впоралися і хвиля протестів пішла на спад. Тоді під керівництвом офіцерів російських спецслужб створюються «загону народного гніву», котрі захоплюють донецьку ОДА та СБУ у Луганську і Донецьку. Проте, тижневе сидіння у будівлях призводить до остаточного морального розкладу рядових членів цих формувань – згадайте, що в останні дні, як повідомляла «УП» на охорону периметру довкола Донецької ОДА вже не було кого ставити, адже всі почали бухати. І от, наступний етап операції. Вже не сильно сподіваючись на місцевий актив до справи взялися диверсанти російського спецназу – знову ж таки «УП» пише про спецназ ГРУ ГШ РФ.
Сьогодні вранці диверсійно-розвідувальна група чисельністю 30 чоловік захопила відділення міліції та СБУ у Слов’янську, а потім й фактично взяла місто під свій контроль. Чому саме Слов’янськ, а не Єнакієве, наприклад, малу батьківщину «легітимного президента». На мою думку, по-перше, тому що Слов’янськ – це майже центр Південного Сходу. Відстань від нього до Дніпропетровська – 170 км, до Харкова – 150 км, до Луганська – 120 км і до Донецька – 100 км. По-друге, місто є важливим транспортним вузлом. Через нього проходить автомагістраль Харків – Шахти та залізниці на Донецьк, Лозову, Североднонецьк. По-третє, диверсанти заручилися цілковитою підтримкою з боку місцевої влади. Мером міста тут одіозна Неля Штепа (пам’ятаєте її вислів «я б’ю двічі, один раз по морді, другий раз – по кришці труни»), яка одразу перейшла на бік сепаратистів. За нової влади їй явно не довго залишалось б бути «хазяйкою» Слов’янська. До того ж ЗМІ повідомляють, що над нею «висить» кримінал. Тож піти на співпрацю для неї вигідний варіант – і місце зберегти, і за грати не потрапити (пряма аналогія з кримськими очільниками). По-четверте, неподалік від Слов’янська знаходиться Святогірська лавра УПЦ МП. З огляду на тісну співпрацю російської влади і православної церкви, найкращого місця для переховування диверсантів годі й придумати. Під виглядом прочан у лаврських готелях та гуртожитках могли задовго до початку нападу поселитися диверсанти. Вони могли також переховуватися по численних лаврських скитах на території Слов’янського району (на підтвердження моїх слів на «УП» була інформація про те, що диверсанти прибули до Слов’янська пішим маршем, тобто переховувалися десь неподалік). До того ж у лаврі українські правоохоронці точно не наважилися б проводити якійсь пошукові операції та затримання. Крім того, лавру охороняє місцеве проросійське козацтво – організоване, дисципліноване та ідеологічне підготовлене, вмотивоване формування, у лавах якого можна легко набрати численних «добровільних помічників» або рядових бійців «народного ополчення».
Зі Слов’янська як з епіцентру диверсанти починають розповзатися по Донбасу. Зафіксовані факти нападу на відділення міліції у сусідніх містах Красний Ліман (до речі теж важливий залізничний вузол), Краматорськ, Дружковка і ось нещодавно була спроба проникнення до відділення міліції у Горловці. Отже диверсанти явно рухаються в бік Донецька, де вже було скоєно напад на стратегічно важливий державний хімічний комбінат. Також у ЗМІ була інформація про напад на міліцію у Червоноармійську, котре так само є важливим залізничним вузлом.
Таким чином, маємо справу із добре спланованою і організованою операцією, яку реалізують не місцева «самодіяльність», а професіонали з РФ. Епіцентром обрано районний центр Слов’янськ звідки диверсанти розповзаються у північно-східному, південному і південно-східному напрямку, явно намагаючись відрізати центр Донбасу – багатомільйонний Донецьк від залізничного сполучення з рештою території України. Потім намагтимуться захопити місто, аби реально створити Донецьку народну респубілку і повернути туди “легітимного” президента. В разі провалу цієї операції у РФ лишається тільки один спосіб відрізати собі Донбасс – це пряма воєнна інтервенція.
Донбас вже довго був неспокійним регіоном, де росіяни планомірно і методично намагалися дестабілізувати ситуацію. На першому етапі до акцій протесту активно залучали місцеве населення, однак аморфні у своїй масі мешканці регіону відгукувалися на заклики досить мляво. Масових демонстрацій, страйків, маршів тут не було. Тоді, на другому етапі, на арену висунули місцевий проросійський актив типу «народного» губернатора Губарєва та інш. Однак, наші спецслужби з ними з ними впоралися і хвиля протестів пішла на спад. Тоді під керівництвом офіцерів російських спецслужб створюються «загону народного гніву», котрі захоплюють донецьку ОДА та СБУ у Луганську і Донецьку. Проте, тижневе сидіння у будівлях призводить до остаточного морального розкладу рядових членів цих формувань – згадайте, що в останні дні, як повідомляла «УП» на охорону периметру довкола Донецької ОДА вже не було кого ставити, адже всі почали бухати. І от, наступний етап операції. Вже не сильно сподіваючись на місцевий актив до справи взялися диверсанти російського спецназу – знову ж таки «УП» пише про спецназ ГРУ ГШ РФ.
Сьогодні вранці диверсійно-розвідувальна група чисельністю 30 чоловік захопила відділення міліції та СБУ у Слов’янську, а потім й фактично взяла місто під свій контроль. Чому саме Слов’янськ, а не Єнакієве, наприклад, малу батьківщину «легітимного президента». На мою думку, по-перше, тому що Слов’янськ – це майже центр Південного Сходу. Відстань від нього до Дніпропетровська – 170 км, до Харкова – 150 км, до Луганська – 120 км і до Донецька – 100 км. По-друге, місто є важливим транспортним вузлом. Через нього проходить автомагістраль Харків – Шахти та залізниці на Донецьк, Лозову, Североднонецьк. По-третє, диверсанти заручилися цілковитою підтримкою з боку місцевої влади. Мером міста тут одіозна Неля Штепа (пам’ятаєте її вислів «я б’ю двічі, один раз по морді, другий раз – по кришці труни»), яка одразу перейшла на бік сепаратистів. За нової влади їй явно не довго залишалось б бути «хазяйкою» Слов’янська. До того ж ЗМІ повідомляють, що над нею «висить» кримінал. Тож піти на співпрацю для неї вигідний варіант – і місце зберегти, і за грати не потрапити (пряма аналогія з кримськими очільниками). По-четверте, неподалік від Слов’янська знаходиться Святогірська лавра УПЦ МП. З огляду на тісну співпрацю російської влади і православної церкви, найкращого місця для переховування диверсантів годі й придумати. Під виглядом прочан у лаврських готелях та гуртожитках могли задовго до початку нападу поселитися диверсанти. Вони могли також переховуватися по численних лаврських скитах на території Слов’янського району (на підтвердження моїх слів на «УП» була інформація про те, що диверсанти прибули до Слов’янська пішим маршем, тобто переховувалися десь неподалік). До того ж у лаврі українські правоохоронці точно не наважилися б проводити якійсь пошукові операції та затримання. Крім того, лавру охороняє місцеве проросійське козацтво – організоване, дисципліноване та ідеологічне підготовлене, вмотивоване формування, у лавах якого можна легко набрати численних «добровільних помічників» або рядових бійців «народного ополчення».
Зі Слов’янська як з епіцентру диверсанти починають розповзатися по Донбасу. Зафіксовані факти нападу на відділення міліції у сусідніх містах Красний Ліман (до речі теж важливий залізничний вузол), Краматорськ, Дружковка і ось нещодавно була спроба проникнення до відділення міліції у Горловці. Отже диверсанти явно рухаються в бік Донецька, де вже було скоєно напад на стратегічно важливий державний хімічний комбінат. Також у ЗМІ була інформація про напад на міліцію у Червоноармійську, котре так само є важливим залізничним вузлом.
Таким чином, маємо справу із добре спланованою і організованою операцією, яку реалізують не місцева «самодіяльність», а професіонали з РФ. Епіцентром обрано районний центр Слов’янськ звідки диверсанти розповзаються у північно-східному, південному і південно-східному напрямку, явно намагаючись відрізати центр Донбасу – багатомільйонний Донецьк від залізничного сполучення з рештою території України. Потім намагтимуться захопити місто, аби реально створити Донецьку народну респубілку і повернути туди “легітимного” президента. В разі провалу цієї операції у РФ лишається тільки один спосіб відрізати собі Донбасс – це пряма воєнна інтервенція.
