Вчора у Тернополі відбулася прес-конференція, нуднішої автор не бачив з 1997 року. Стосувалась вона надзвичайно актуальної теми – проведення Тижня українського кіно у Тернополі на підтримку заарештованого у Росії українського режисера Олега Сенцова. Наше місто друге, після столиці, де відбудеться вкрай потрібна акція. Правда, у Києві відбувся великий ажіотаж, а в нашому місті на перший день пригнали студентів до кінопалацу імені Франка, дали “рознарядку” чиновникам. Стартував тиждень з фільму “Молитва за гетьмана Мазепу”: надзвичайно складного, сповненого у кожному кадрі символізму. Як казав колись один рухівець-депутат, який працював заступником в управлінні освіти, цей фільм не для загального перегляду у Тернополі. Треба запросити науковців і студентів-істориків, педагогів зі шкіл, цей фільм для підготовленої публіки, а не широких мас.
У голови Держкіно Пилипа Ільєнка інша версія щодо “Молитви за гетьмана Мазепу”: мовляв, це особливо важливо у контексті теми заарештованого у Росії Олега Сємцова. На його думку з цього фільму почалася інформаційна війна між Україною і Росією. Цей фільм показали на Берлінському фестивалі і він викликав надзвичайно великий скандал. Недоторканні особи російської історіографії як Петро Перший, князь Меньшиков були показані в не просто в негативному світлі, а справжніми катами українського народу, злочинцями. Мазепа у фільмі не зрадник. Фільм офіційно заборонений в Росії.
Що ж до нудної прес-конференції, Голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко, ініціатор акції, продюсер Анна Паленчук, актриса фільму «Молитва за гетьмана Мазепу» , дружина Юрія Іллєнка Людмила Єфименко розповідали банальні речі. Як треба бігати по два місяці за продюсерами національних телекомпаній, щоб вмовити переглянути фільм. Так і хотілося сказати, яку ж ви таку, вибачте за грубість, дурню знімаєте, що не вас просять надати фільм, а ви з такими потугами пропихаєте. Чим же ви таким нудним, а отже не прибутковим, “годуєте” продюсерів, що в них “постійний закреп” на випуск в український ефір відзнятих матеріалів?!
Якщо фільм цікавий, то українці самі підуть, знайдуть шляхи як подивитись і вже тоді, у відчутті прибутків, і продюсери шукатимуть вашої ласки.
Диву даєшся, як столичні нібито патріоти не вміють елементарними речами подати свої проекти. Таке враження, що головне кошти з бюджету урвати, а далі спихнути на поганих власників телеканалів, що не крутять їхні геніальні фільми.
Прес-конференція про українське кіно проходила так нудно, що “кіношники”, не соромлячись колег, поки хтось щось там собі балакав, писали есемески, перевіряли хто ж то їм телефонував.
Найпаскудніше, що все це відбувалося в стінах Тернопільської облдержадміністрації та облради. Чому на незалежній “території” цього не зробили? Чому без елементарного міні перфо́рмансу? Це ж столичні зірки приїхали! Як вони збиралися “запалити” інтерес до українського?
Нічого не змінилось в Україні після Майдану…
Ми підтримуємо не лише Тиждень українського кіно, але і Рік. Якщо ж мистецтво буде й надалі обслуговувати чинуш, то гріш ціна йому.
Про адмінресурс, зв’язок з партією “Свобода”, нардепом-братом голови держкіно і місцевим керівництвом не згадуємо.
Всім відомо, що церкви на Україні гарно доглянуті, всередині облаштовані, зовні прибрані, а клуби по села і районах, немов з війни 1945 року стоять. Чому так? На нашу думку, українці не шанують працівників культури, заклади, які служать владі, виконують їхні захцянки.
