– Мій досвід двірникарства не особливо й досвід. Бо з мітлою в одній, а совочком в іншій була трохи більше півгодини. За той час встигла звикнути до того, що однією рукою мету, другою збираю, отже, звикла помічати недопалки та інше сміття. Певне, у мене є виправдання недовготривалості експерименту — йшов дощ. Тому романтичну картинку меланхолійного та сонцесяйного метіння було одразу забраковано.
Починалася робота затемна, і спершу двірники, на вулицю до котрих мене відправили, показували на недопалки, ніби на реліктових звірів, і я її гордо змітала. Потім я таки навчилася виокремлювати білі тільця “бичків” і майже ввійшла в азарт. Щось схоже на те, коли збираєш гриби — тре запам’ятати патерн і полювати на нього. Це у мене вийшло (потім навіть дорогою додому “бички” мене переслідували). Вимітати недопалки, особливо, коли вони під будинком залягли в якусь дірку, коли вони трохи розмоклі від дощу, – не так просто. “Бичок” хоче жити на волі і приклеюється до поверхні, особливо, коли не надто свіжий.
Але, змітаючи недопалки та інше сміття (особливо важко було прибрати купку лушпайок соняшника, котрим хтось прикрасив собі розмову) (і ше, на щастя, на підконтрольній ділянці не було жодної собачої какашки) до голови прийшла не геніальна і, напевне, не нова думка — в рази скоротити розкидання сміття можна було б якби кожен спробував у дощ позамітати бодай з півгодини.
Прибирати (якщо це можна так гордо назвати) мені сподобалося. Це поважно. І видно результат, хай навіть не надовго. Ну, і тепер я по-іншому дивлюся на роботу двірника. Користаючись нагодою, дякую їм за велику працю.
Управління жтлово-комунального господарства, благоустрою та екології ТМР
