Iнвестиції… з тротуару
НА СТИХІЙНОМУ ринку Тернополя, відомому під назвою «Тротуар», віднедавна ще одним продавцем поменшало — не видно літньої селянки із Городища, що за 25 кілометрів од міста. Жінки, котрі торгували поряд із нею, кажуть, що тітка Марія продала корову — важко вже вести господарство.
Поки місцева влада без особливого поспіху облаштовує для них «цивілізовані» умови, селянки вже багато місяців «тимчасово» торгують на «Тротуарі» продуктами із власних господарств. І… з деяким острахом позирають у бік новобудови. Передчувають, що «цивілізація» обійдеться їм недешево. Якщо адміністрація ринку загне ціну, яка не окупить навіть вартості проїзду до міста й назад у село, новенькі торговельні павільйони можуть залишитися напівпорожніми. Отже, або доведеться дорожче продавати свою продукцію, або вчинити, як Марія.
Програма є — немає лише корів
ЗДАВАЛОСЯ б, для молочного ринку Тернопільщини не подія, що десь у Городищі бабуся Марія зосталася без корівчини. Втім, погляньмо на статистику: торік в індивідуальному секторі області знову поменшало корів — на 7400 голів. Загалом же «мінус» порівняно з попереднім роком — 7,6 відсотка. Найгірша ситуація в Монастириському — 17%, Бучацькому — 14, Підгаєцькому — 13,5% — районах…
Які можливі наслідки такого стрімкого скорочення поголів’я? Передусім, імовірно, виникнуть серйозні проблеми із забезпеченням населення молочними продуктами (нині їх середньостатистичне споживання відстає од рекомендованих норм удвічі), адже 90% наявних в області корів утримуються у хлівах одноосібників. Причому дві третини сільських дворів їх уже позбулися.
Надія, що критичну ситуацію швидко виправлять сучасні тваринницькі комплекси, слабенька. Скажімо, цього року фінішує обласна програма, яка передбачала в кожному районі сконцентрувати молочне виробництво на великих комплексах, але звітувати про успішне її виконання можуть лише кілька агроформувань.
Заступник начальника відділу організації виробництва та маркетингу сільськогосподарської продукції департаменту агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації Олег Коляса згадує відносно недавній короткий період, коли темпи спаду поголів’я худоби в індивідуальному секторі сповільнились — селянам, хоч із перебоями, виплачувалися дотації за збереження молодняку. Був, каже, ще й такий стимулюючий момент: одноосібники, котрі мали у своєму господарстві не менше трьох корів, могли придбати доїльні апарати, а витрати компенсовував держбюджет. На жаль, більше прикладів реальної державної підтримки селян за останні роки мій співрозмовник не пригадав. І сучасних програм не назвав.
Замулені джерела ледь пульсують
З-ПОМІЖ регіонів України найнижча закупівельна ціна молока — на Тернопільщині. Наприклад, торік о цій порі за кілограм продукту другого ґатунку тутешнім селянам платили 2 грн 10 коп., на Київщині — 2,88, а в деяких областях навіть по 3,70. Схоже, що монополісти-переробники поділили країну на сектори свого впливу та встановили жорсткі «правила гри». Результат: нав’язувані заготівельниками принизливо низькі ціни на молоко найчастіше змушують селян розставатися зі своїми годувальницями.
Щоправда, так не скрізь. У Скоморохах, що неподалік Тернополя, налаштовані оптимістичніше: «Якщо родина велика і дружна, то чому б не тримати бодай дві корівчини? Адже біля однієї і другу доглянеш. Молочної продукції і для себе вистачає, і від реалізації — щодня, як мінімум, 100 гривень (якщо заготівельникам, а не на базарі). За місяць понад 3000 набігає».
Уточнимо: це плата за колективну працю однієї сім’ї. А якщо так згуртується село?
У Лосятині Кременецького району власники Красоль та Лисок першими в області об’єднались у молочарський сільськогосподарський обслуговуючий кооператив. Назвали «Лосятинське молочне джерело». Вже три роки він без посередників контактує із переробним підприємством — заготовляє та реалізовує продукцію найвищої якості. Відповідно вона вище оплачується. Переконавшись, що справа вигідна, селяни нарощують поголів’я переймаються і зміцненням матеріально-технічної бази кооперативу.
«Таким «джерелам» відкритий доступ із домашнім молоком і до європейських продовольчих ринків!» — агітують чиновники одноосібників до гуртування. Однак відчутного поступу не видно — в області послідовників лосятинців і півдесятка не набереться.
А статистика сухо констатує: за минулий рік, наприклад, виробництво «сільського» молока на Тернопільщині зменшилось порівняно з попереднім на 8 відсотків. Якщо така тенденція збережеться надалі (передумови ж очевидні), то про високі пороги європейських стандартів можна не турбуватися — нікому буде їх долати. Переробники не прийматимуть молоко від окремих дворів.
На жаль, і селяни не поспішають об’єднуватися в кооперативи. Можливо, певну роль у цьому відіграють численні перевіряльники, що налітають, наче сарана, як тільки люди хочуть щось започаткувати.
Нині, перед тим як поставити товар на прилавок, Європа вимагає провести аудит: звідки молоко, що корова їла, що пила… Господарства можуть відзвітувати, а збирати інформацію від кожного селянина — завдання нереальне. Кооперативу легше проконтролювати ці питання, адже у таких об’єднаннях всі зацікавлені, щоб здати високоякісне молоко — це забезпечить кращий результат для кожного.
До речі, для юридичних осіб у країнах Євросоюзу створено набагато кращі можливості праці, у рази вигідніші, ніж у нас. Бо там дбають про товаровиробників, роблять ставку на економіку країни, підтримуючи її.
У кооперативі «Молочар» 54 члени, які утримують 70 корів. Облаштували власний молокоприймальний пункт.
— Люди задоволені, бо здають молоко за нормальною ціною, — каже сільський війт. — Та і якість його завдяки охолоджувальній установці тепер значно поліпшилася. Канадський фонд надав у користування техніку для обробітку пасовищ, з допомогою якої люди мають змогу заготовити на зиму корми. Кооператив також надає послуги зі штучного запліднення худоби.
Для деяких селян, як-от Андрій Сепик та Іван Павлів із Волі-Задеревацької, кооператив став помічником у розвитку сімейного бізнесу. Сільські господарі отримали доїльні апарати, пройшли навчання з питань технології утримання корів. Нині вони власники сучасних міні-ферм, утримують, відповідно, шість і п’ять корів.
Утім, повторюся, такі оази «молочного благополуччя» можна перерахувати на пальцях. Тож як бути далі? Це тільки здається, що 2017 ще далеко…
Зенон МИХЛИК, “Сільські вісті“
