– Яку суму ви везете?
– Ви хто взагалі?
– Я з митниці. Яку суму ви везете?
– Прізвище назвіть своє. Ім’я. Та посаду.
– (Вона здивовано) … Інна Володимирівна.
– І все?
– Інна Аверченко. Старший радник митної справи.
– Так. Що вам потрібно?
– Яку суму ви ввозите в Україну?
– Пані Аверченко, у вас є економічна освіта?
– Ні, а навіщо вам вона потрібна?
– Це не мені, це вам вона потрібна. Бо, тоді б ви знали, що за нинішньої економічної ситуації, навіть якби я ввозив мільйон євро в чемодані, це було б добре для економіки країни.
– Так, але ви розумієте. Є правила. Є закон, ми ж тут не просто так стоїмо.
– Я не знаю, що ви тут робите. Ви зараз схожі на даїшників, які жебрають на дорозі. Я такої принизливої поведінки митників навіть в африканських країнах не бачив. Ви зараз ганьбите і країну, і мене особисто і всіх цих людей в терміналі.
– Хм… А люди тут до чого?
– Хто вам платить зарплату?
– Держава!
– Двійка, пані Аверченко. Зарплату вам платять платники податків, тобто ось ці громадяни. І їм гидко дивитись на вашу роботу. Поки ви тут пресуєте пасажирів, кораблі контрабанди на мільярди заходять через одеську митницю. Ви про це знаєте?
– Я дивлюсь, ви дуже начитаний. До побачення!
– Так, побачимося ще.
Ця історія – один з тисяч прикладів того, що система категорично не хоче змінюватись.Чуєте, Роман Насіров? Я сподіваюсь, що у вас просто руки не дійшли розібратись з цим жебракуванням митників. Вважайте це першим попередженням. Далі будемо цих митників доводити до сказу і знімати це на відео. Бо, блін, оклигали, наче ніякого Майдану й не було.
