– Як сталося так, що колишній народний депутат пішов служити до війська?
– Я не бачу в цьому нічого дивного. Обов’язок захищати свою державу є у кожного громадянина. Я є здоровим молодим чоловіком, а тому не можу стояти осторонь, коли в Україні йде війна. Коли отримав повістку, пройшов медичну комісію та був відправлений у один з навчальних центрів ЗСУ. Після цього – служба в зоні АТО.
– Які умови для колишніх депутатів в армії?
– В армії немає посад, рангів, звань, вчених ступенів. Тут всі рівні. Живемо із іншими військовослужбовцями в полі у наметах, їмо із польової кухні, а інколи навіть і з однієї миски. Службу несуть всі однаково відповідно до своїх військових посад та покладених завдань. Тут у всьому взаємна підтримка.
– Ким доводиться служити Вам?
– Строкову службу я проходив старшим навідником у військах реактивної артилерії. Зараз працюю на тому ж озброєнні, тільки тепер я командир бойової машини.
– Яке у Вас військове звання?
– Строкову службу закінчував у званні рядовий. Ніяких підвищень не було, а тому зараз служу простим солдатом.
– Чим відрізняється строкова служба від служби під час мобілізації?
– Строкова служба спрямована на навчання військовослужбовця та підтримку його рівня бойової підготовки на належному рівні. Тут часу для навчань немає. Зате більше можливостей, щоб застосувати свої вміння.
– Багато солдат не хочуть служити?
– Мабуть, кожен хоче, щоб не було війни. Всі ми прагнемо миру. Ті, хто не хоче захищати нашу державу, давно знайшли тисячі причин. Вони і на військкомати не з’являються. Ті, хто знаходяться в зоні АТО, вже добре знають ціну миру. Всі ми не хочемо, щоб площа території, де проходять бойові дії, збільшувалася, а тому кожен буде служити. Фактично доводиться робити це і за себе, і за тих, хто уникає військової служби.
– На скільки могла б змінитися ситуація, коли б чоловіки, які підлягають мобілізації, не ховалися від військових комісарів?
– Це дозволило б набагато якісніше укомплектувати підрозділи. Скажімо, у нас я єдиний із солдат, хто свою строкову службу проходив на тому ж озброєні, що зараз. Всі інші були змушені перевчатися. От коли б підрозділ формувався строго у відповідності до військових спеціальностей, якість виконання бойових завдань можна було б збільшити в рази. Та й саму ротацію можна було б проводити частіше та давати більше часу на відпочинок. Окрім цього, досі не зовсім зрозуміло, чому не призиваються чоловіки, які зараз віднесені до категорії тимчасово переселених осіб. Звичайно, усі усвідомлюють те, що їхні сім’ї були змушені покинути свої домівки на Донбасі, але це зовсім не означає, що вони не повинні захищати свою Батьківщину, яка їм ще й до того створила сприятливий соціальний клімат.
– На якому рівні матеріальне забезпечення?
– Ситуація з першої мобілізації суттєво змінилася. Форма та засоби захисту є у кожного. Харчування також добре налагоджене. Звичайно, держава ще не здатна сама справитися із не привичними для нас викликами війни. Ми б і зараз не обійшлися без волонтерських рухів. За це – велика вдячність людям, які безкорисливо допомагають війську.
– Чому в ЗМІ так мало інформації про Вашу службу?
– Я ніколи не користувався послугами прес-служб чи персональних фотографів. Те що у мене на думці, завжди пишу на своїй сторінці у Фейсбуці. По-перше, зараз доступ до інтернету – обмежений. По-друге, специфіка самої військової служби є такою, що не про все можна розповідати. По-третє, це зовсім не тема для якогось широкого розголосу. Я просто роблю свою роботу.
– Давайте повернемося до політики. Ви стали єдиним депутатом із області, який не пішов на вибори вдруге. Чому не пробували свої сили ще раз?
– Для себе рішення не брати участі у виборах я прийняв ще тоді, коли вони були оголошені. Я не міг балотуватися до Верховної Ради, коли в Україні війна. Вийшло б так, ніби я ховаюся за мандатом. Та й думаю, що завдання тієї команди виконане. У 2012 році всі ми йшли у депутати з метою припинення ганебної узурпації влади Януковичем та його командою. Разом із всім українським народом ми це зробили. Тепер у державного апарату інші завдання. Тому й і їх виконавців потрібно змінювати. Звичайно, шкода, що чимало януківців все ж залишилися при владі. Але це – вибір діючого президента і його команди.
– Кажуть, що у місцевій «Батьківщині» напередодні виборів був розкол. Навіть ходили чутки, що Ви перейшли в табір іншої політичної команди.
– Та ні. Такі розмови точаться давно. Але я і надалі залишаюся членом партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина». Та й розколу ніякого не було. В нас завжди є здорова дискусія. Хтось із чимось не згідний, а тому доводиться сперечатися. Але точно я ні з ким не сварився, хоч і маю власний погляд на багато процесів.
– Про що сперечалися?
– Ну, скажімо, я до сьогодні не розумію, в чому полягала необхідність погодження «за компанію» із свободівцями та ударівцями керівників силових управлінь із числа представників попередньої влади, а пізніше відкликати свої підписи. Якщо робота Василя Облещука у міліції ще була більше нейтральна, то після призначення Івана Юлика начальником Управління СБУ в області, а Юрія Гулкевича прокурором Тернопільщини, я відразу боровся за їх звільнення. Перший позбувся своєї посади ще восени, а другого звільнили лише нещодавно. Також в мене є своє бачення роботи із політичними партнерами. Я вважаю, що ми не могли стояти осторонь, коли, наприклад, в Тернополі зменшувалися розміри парків чи забудовувалися ділянки із зеленими насадженнями. Зрозуміло, що це вина «свободівців». Адже вони мають усю повноту влади а обласному центрі. Та все ж, ми змовчували тільки через те, що це наші політичні партнери.
– На Ваш погляд, процес люстрації завершений?
– Я не можу його вважати навіть розпочатим. В нас досі немає належної правової бази для проведення люстрації. Також відсутня й політична воля керівництва держави. Більшість виконавців планів Януковича просто пересіли в інші кабінети. Як показує досвід безпосередньо нашої області, дехто навіть пішов на підвищення. Ще багато хто відсиджується на тих же посадах. Лише мізерну частку звільнено, але зараз вони лише потирають руки, бачачи, як їхні наступники повторюють ті ж самі помилки, що і команда Ющенка. Думаю, що справжня люстрація розпочнеться після завершення війни. Схоже, влада це добре розуміє і тому ми топчемося на одному місці.
– Скоро знову вибори. Де бачите себе під час наступник політичних перегонів?
– Поки залишаюся служити в Збройних Силах України. Жодні вибори ще не призначені, а тому вже говорити про участь у них занадто рано.
– Та все ж, до політики тягне?
– Звичайно. Бракує спілкування із людьми в населених пунктах області. Разом із моїми помічниками Михайлом Пінем на Зборівщині, Василем Калинюком на Бережанщині, Володимиром Рогівим в Козівському районі, Ярославом Березовським, який керував громадською приймальнею в Тернополі, місцевими депутатами в окрузі, ми поламали систему роботи народного депутата, яка діяла вже десятиліттями. Раніше потрібно було шукати депутата щоб звернутися до нього для вирішення якоїсь проблеми. Ми ж виїхали в села. За неповні два роки провели більше двох сотень прийомів громадян, зустрічей. Не оминали навіть найменших населених пунктів. Звичайно, що не встигли побувати всюди чи вирішити усі питання. Із багатьох сіл далі дзвонять люди. Вийшло так, що зараз навіть немає кому направити звернення чи просто поспілкуватися про актуальні питання. Бачити депутатів у телевізорі звичайно добре, але і хочеться, щоб в громадах було живе спілкування.
– Зараз розпочато процес проведення адміністративно-територіальної реформи. Які у неї будуть успіхи?
– Проводити таку реформу нам було потрібно вже досить давно. Але ж потрібно розуміти, що в такого важливого процесу повинна бути серйозна підготовча та роз’яснювальна робота. Кожна територіальна громада повинна завчасно розуміти про перспективи свого розвитку, бачити, із яких надходжень буде формуватися бюджет, знати що медицина, освіта, соціальний захист, культура будуть на належному рівні. До цього ми обов’язково дійдемо у найближчому майбутньому, але точно не поспіхом.
