Запозичений із Грузії досвід інвестиційних проектів свідчить про одне – основний ресурс народу залишається у його власності. Орендар же платить за користування і повинен догоджати власнику землі. Про це неодноразово заявляли представники “Свободи” чи то в парламенті, чи в інших органах влади. Коли мова заходила про продаж землі, партія піднімала крик. І справді – нині ключові галузі у руках приватних структур. Та чи може держава вплинути на приватників? Чи може народ добитися підвищення якості послуг? Це якщо говорити про обленерго та облгази. Із землею аналогічна ситуація. Чи то в місті, а чи селі. Скільки мешканців області жаліються на орендарів, що викупили їхні землі і тепер поливають її отрутохімікатами. А випарами дихають люди.
Те ж стосується і міської землі. Скільки за час незалежності продали гектарів у приватні руки і що з цього вийшло? Нині тернополяни звертаються у міську раду, а вона не може нічого вдіяти. Продали гектар за Левківа, другий – за Заставного, а до 2010 року межі парків звузилися на 25м гектарів. І вплинути тепер на власника немає жодного законного механізму.
Тож враховуючи грузинський досвід та спираючись на реалії, команда діючого міського голови, заручившись підтримкою депутатів, вирішила не наступати на ті самі граблі, що й попередники. Надал вперше з-поміж міських голів Тернополя за період незалежності України не взявся продавати міську землю, а передавати через інвестугоди.
Це означало наступне. Земля залишалася у власності міста. Міська влада отримала законний механізм впливати на власника збудованого об’єкта. Він не міг тепер будувати все, що захоче, а мусив приставати на вимоги мерії та враховувати думку тернополян. В іншому випадку об’єкт міська влада могла знести і запросити нового інвестора.
У Тернополі приклади були. Згадати хоча б демонтаж сумнозвісного магазину “Інга”. Тернополяни неодноразово приходили на сесію, зверталися особисто до депутатів, міського голови з вимогою якось вплинути на власника, що недобросовісно торгує продукцією. Якби міська рада цю земельну ділянку бізнесмену продала, вона не змогла б допомогти тернополянам. А так депутати рішення прийняли на користь громади і об’єкт знесли.
Власник “Інги” став в опозицію до свободівської команди, яка інтереси мешканців міста поставила вище його. І тут нічого дивного. Схожу ситуацію можна спостерегти з іншими бізнесменами, які накинули оком на ще не подані гектари міської землі. Вони ладні її викупити, але Тернопільська міська рада не продає. Вперше за всі роки.
Тому такий шалений спротив і “медіазаворушки”. “На зуб” узяли ініціативу колективу “Березолю” віддати під інвестиційний проект частину земельної ділянки. Тут планували звести культурно-мистецький центр із приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом та житловим будинком. Здавалося б, що погано в цій ідеї. Земля пустує, а від інвестора можна було б вимагати, наприклад, ремонту приміщення палацу культури чи облаштування інших зон. І ділянка виконувала б корисну роль, і місто мало б зиск – і в ремонті ПК ,і в надходженні до бюджету.
Натомість противники зробили акцент на появі багатоповерхівки. Вочевидь, хтось накинув оком на цю землю. Він бажав би її викупити і збудувати там не квадратні метри для родин тернополян та провести благоустрій території, а звести черговий магазин чи якусь забігайлівку. Яка була б користь від такого кроку.
Як показала практика, найбільше проти інвестпроектів взялися виступати ті бізнесмени-політики, які звикли за минулої влади скуповувати гектари, перепродувати і будувати вигідні тільки їм об’єкти, але аж ніяк не громаді та місту загалом.
Вимушені переселенці подорожували по Дністру
