Український журналіст Вахтанг Кіпіані, який редагує “Історичну правду” вирішив повчити розуму Віталія Портникова, який займається міжнародною журналістикою.
“Випадково натрапив на текст Віталіія Портникова про “реформатора, а не демократа” Саакашвілі. Якби не фігура автора, то подумав би, що це якийсь неофіт журналістики лівою ногою описує речі, в яких нічого не розуміє. Сил вистачило десь на третину колонки, до цього місця – “Саакашвили объединил все серьезные политические партии в одну, которую полностью контролировал. Саакашвили полностью подчинил себе правительство страны”. Перше речення мовою оригіналу – брєд, друге – подвійний брєд. Бо партія “Єдиний національний рух”, яку він створив з нуля, отримала 90% підтримку, перебуваючи в опозиції, тоді як всі “серьезные политические партии” сиділи в парламенті і грабували країну. Уряд був цілком закономірно сформований партією-переможцем виборів. Звісно, це було дуже не демократично до корупціонерів і імпотентів з партії Шеварднадзе, місцевих “червоних директорів” і проросійських бандитів. Вони давно на смітнику історії. І тут Віталій вирішив “пожурить” диктатора за те, що він їх викинув з політики. Сумно це все”,- пише Кіпіані.
За пів години Віталій Портников “каменя на камені” не залишив від закидів Кіпіані: “Саакашвілі, Вахтанг Кіпіані не с т ворював з нуля партію Єдиний національний рух. З нуля він створив партію Національний рух Грузії, яка була однією з цілої групи невеликих опозиційних політичних партій. На виборах в Тбіліські міські збори в червні 2002 року ця партія в блоці з іншими дрібними організаціями посіла друге місце, поступившись лейбористам популярного тоді Шалви Нателашвілі. На виборах до парламенту в 2003 році (втім, їх результати були оскаржені під час Революції Троянд) – третє місце. Перемога на позачергових парламентських виборах 2004 року була здобута завдяки створенню блоку НРГ, блоку “Об’єднані демократи” Зураба Жванії і Ніно Бурджанадзе і Республіканської партії Івліана Хаїндрави. І лише після цієї перемоги було вирішено об’єднати партії нового президента Саакашвілі і нового прем’єр-міністра Зураба Жванії в Єдиний національний рух. Коли ти розповідаєш казку про Саакашвілі, який створив нову правлячу партію з нуля, ти заперечуєш непрості політичні процеси в Грузії на користь власної – дилетантської і схильної до авторитарного прочитанню – версії розвитку подій.
Коли я пишу про встановлення Саакашвілі контролю над урядом, я маю на увазі період після трагічної загибелі Зураба Жванія, а зовсім не період після Революції Троянд. Будь-який фахівець з грузинської політики, Вахтанг – а ти ним не є – розповість тобі, як Саакашвілі після смерті Жванії боровся з його найближчим соратником Зурабом Ногаїделі – новим прем’єром країни і довів його до відставки за два з гаком роки, потім не зміг спрацюватися з новим прем’єром Ладо Гургенідзе, якого сам же називав “найсучаснішим грузинським бізнесменом” і прибрав його через рік, потім прибрав з уряду нового прем’єра Грігола Мгалоблішвілі через три місяці. А ось Ніколоз Гілаурі вже сприймався не як глава уряду, а скоріше як тінь президента. І саме цей період – період повної відсутності будь-якої колегіальності у керівництві країною став періодом ерозії довіри до Саакашвілі і його партії, привів до її краху, тріумфу Бідзіни Іванішвілі і ревізії реформ. Це – факти. А те, що ти пишеш – маніпуляції, які, власне, давно вже стали справжньою професією для багатьох моїх колег. Тобі вигідно фальсифікувати історію на догоду своїм фантазіям? Будь ласка, так роблять всі захоплені гімназистки і все “чесні” українські журналісти. Але почекай хоча б років 30-40, поки помруть всі свідки.
***
Саакашвілі як передчуття
Нерозуміння оцінок Саакашвілі – це незнання його політичної біографії. Саакашвілі – реформатор, це факт. Але він – жодної хвилини не демократ
Можливо, багато шанувальників колишнього грузинського президента та чинного губернатора Одеської області були здивовані жорсткою реакцією Михайла Саакашвілі на вчорашні події біля парламенту України. Адже він – визнаний демократ і патріот. Чому ж не помічає, що українська влада нав’язує народу принизливі зміни в Конституції? Чому не хоче зрозуміти логіки тих, хто захищає український суверенітет?
Нерозуміння оцінок Саакашвілі – це незнання його політичної біографії. Саакашвілі – реформатор, це факт. Але він – жодної хвилини не демократ. Коли Саакашвілі прийшов до влади в Грузії, він не став домовлятися з “олігархами”. Він став заарештовувати їх – без всяких реальних звинувачень – і випускати тільки після того, як вони платили величезні гроші до державного бюджету. Цієї долі не уникли навіть родичі колишнього президента Едуарда Шеварднадзе – незважаючи на величезний авторитет цього політика на Заході.
Саакашвілі об’єднав всі серйозні політичні партії в одну, яку повністю контролював. Саакашвілі повністю підпорядкував собі уряд країни. Опозиційним активістам – навіть коли вони стали формуватися з лав його колишніх соратників і прихильників – він не давав жодного шансу. Можете освіжити в пам’яті кадри розгону антиурядових демонстрацій в Тбілісі – якщо забули. Виступи колишніх чиновників проти президента нерідко закінчувалися в тюремних камерах. ЗМІ теж були поставлені під жорсткий контроль – в зеніті правління Саакашвілі впливових опозиційних телеканалів в країні просто не було.
Настільки ж жорстко Саакашвілі діяв і в регіонах. Так, він не міг вплинути на окуповані Росією Абхазію і Південну Осетію. Але в Аджарії, режиму якої Росія не могла – або не захотіла – допомогти – він влаштував справжнісіньку революцію і вигнав з республіки клан її багаторічного правителя Абашидзе. Клан, який користувався, між іншим, величезною підтримкою населення Аджарії. Ну і що з того? Населення після втечі правителя змінило свою думку, а Батумі з зубожілого провінційного містечка став перетворюватися в чорноморський курорт.
Та й ще. При цьому він не сварився зі Сполученими Штатами. Ніколи. Ніколи. Він же не ідіот – протистояти США і Росії одночасно. У маленькій Грузії!
Напевно, ви думаєте, що я люблю Саакашвілі? Не в цьому справа. Я взагалі автократів недолюблюю. І я не хочу жити в країні, де всі телеканали дружно хвалять президента. Я вже жив у такій. Але я хочу розповісти, що зробив би Саакашвілі, якби він був президентом України. Може, вам це сподобається?
Він пересаджав би всіх “олігархів” і змусив би їх віддати частину статків. Він би керував урядом в “ручному режимі” і міняв би прем’єрів раз на півроку, причому прем’єрами були б хлопці до 35. Він би почав реформи і рекламував би їх кожен божий день. Але це були б реформи про вудку, яку він пропонував би громадянам – а чи всім потрібна вудка? Він би відібрав “Інтер” у Льовочкіна, “1 + 1” у Коломойського, П’ятий у Порошенка – все це були б канали президентської вертикалі, з незалежних залишилося б тільки “Еспресо”, в підвалі якого від Саакашвілі ховався б Мустафа Найєм – йому нікуди було б більше йти. Савік Шустер став би улюбленим ведучим Саакашвілі. Євген Кисельов – найулюбленішим і найоб’єктивнішим. “Солідарність”, УДАР і “Народний фронт” Саакашвілі об’єднав би в Єдиний національний рух і очолив. “Свободу”, “Правий сектор”, Радикальну партію він би розпустив. “Батьківщину” б залишив. Лідерів розпущених партій звинуватив би в корупції і роботі на ворога і посадив би. Тимошенко б не чіпав, але почав би кримінальні справи проти її родичів і друзів, так що вона була б зайнята судовими, а не політичними процесами. “Самопоміч” зникла б сама після того, як мером Львова став би 27-річний хлопець з гарвардською освітою. Лідери “Опозиційного блоку” давно все вже роз’їхалися б по віллам в Європі і квартирам в Москві. Все це протрималося б років 10 і розвалилося б після того, як єдиний залишений Саакашвілі для фінансування його прожектів “олігарх” вирішив би очолити опозицію і помиритися з Росією. З примиренням у “олігарха” все одно нічого б не вийшло б.
А Саакашвілі поїхав би до Білорусі
Віталій Портников
На таку аргументовану відповідь грузин Кіпіані спромігся лише виправдовуватись
-
Віталій Портников Якщо б тобі була цікава істина, Вахтанг, ти б написав мені особисто, а не влаштовував тут публічну дискусію з маніпуляціями у стилі українських і грузинських політиків-популістів. А звідки ти цитував, я зрозумів. І ти не натрапив на цей текст випадково, бо в час його публікації – 7 днів тому – вже коментував його на сторінці Княжицького. “Вахтанг Кіпіані дуже примітивний текст.
3 вересня о 2:43″ Це – ще одна маніпуляція. Соромно має бути, друже. -
-
Вахтанг Кіпіані Віталій Портников у твоєму тексті, який я, звісно, дочитав) майже кожне речення потребує коментування. на це немає ні часу, ні здоровля. оскільки ти його опублікував, то обговорення у приваті не має жодного сенсу. я вище написав Ліці Асатіані, що вважаю такий текст ексцесом, бо ти є добрим аналітиком. з повагою, дилетант і схильний до “авторитарного прочитання” Кіпіані)
-
-
Віталій Портников Цей текст не є ексцесом. Він є фейлетоном. А от писати про текст, який ти дочитав, що ти його не дочитав – це дійсно ексцес, Вахтанг. Ніколи більше так не роби.
-
-
Вахтанг Кіпіані Віталій Портников домовимося на тому, що я і далі читатиму твої фейлетони про Росію, Балтію, Молдову, Балкани, Ізраїль. а от про Грузію не буду)
-
-
Віталій Портников Я знаю людей в Росії, які не читають моїх текстів про Росію. Знаю людей в Молдові, які не читають моїх текстів про Молдову. З тих самих міркувань – їх лякає правда. Так що не раджу приєднуватись до них;
-
-
Вахтанг Кіпіані Віталій Портников вважати себе безпомильною “правдою” не заборонено. з твоїми оцінками українських подій я загалом згідний. тому репліка про “лякання” іде у молоко. так само і дивне бажання “соромити” у кожному коментарі. хтось з френдів у стрічці сьогодні дав лінк і я на автоматі почав читати той текст як новий. звідси і ця репліка. все.
-
-
Віталій Портников Ок, якщо мої тексти за тиждень виглядають як нові – відчуваю себе втішеним.
-
-
-
