До кандидата в депутати до Тернопільської обласної ради Андрія Рудана звернулись педагоги збаразького ПТУ. Відповідне зверення вони розмістили на сторінці політика в соцмережах.
Звертаються до Вас батьки студентів ДНЗ «Тернопільський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою», громадські активісти та просто небайдужі жителі міста Збараж. Просимо Вашої допомоги не допустити остаточного сплюндрування незаплямованого імені історичного міста та навчального закладу (до березня 2015 року ДНЗ «Збаразьке ПТУ»).
З початку цього навчального року на нас навалилось дуже багато різких змін, виникло багато запитань, але відповіді не примусили себе чекати. Якимось «чарівним» чином наше училище раптом стало коледжем. Згідно документів (наказів) працівники були повідомлені завчасно про це і випливаючі звідси нові обставини, але нарад, на яких ознайомлювали з даними наказами не проводилось, а от ще одним дивним чином з’явились підписи про ознайомлення з такими наказами, хоча якщо добре дочитатись, то це скопійоване з якихось давніших наказів, бо деякі працівники (вказані їхні підписи), на період ознайомлення з наказом перебували у декретних відпустках, а деякі й ,узагалі, давно звільнені.
А допомогу в ідентифікації нам надіслали з Коропця, колишнього місця роботи Процика Василя Мирославовича.
«Знайомство з перших уст: хто такий або який Процик?
Останній поступок Процика Василя Мирославовича переповнив чашу терпіння працівників Коропецького ліцею-інтернату. Але про все по порядку.З’явився він у нашому колективі як людина, яка прагне щось змінювати на краще, ощасливлювати тих, хто працює під його керівництвом.
Чи то з його власної ініціативи чи з ініціативи колишнього управління освіти ( бо тепер це департамент) на базі школи–інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування було створено ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Під час знайомства з колективом малював прекрасні перспективи розвитку: наповнюваність класів,
бездоганна дисципліна учнів та працівників, паркові алеї, обсаджені квітами, відновлення ще графського озера і т. д.. А ще дуже обіцяв прислухатись до думки тих, хто має багаторічний стаж, радитись з колективом у прийнятті рішень, але дуже швидко ми відчули авторитарний, майже деспотичний спосіб правління нашого нового керівника: «Я сказав і крапка!».
Два роки тому ми дзвонили у всі дзвони, рятуючи заклад від закриття, а селище від ще більшого зубожіння та спустошення, бо нашому Василю захотілось перевести ліцей у Тернопіль, ближче до сім’ї. І зробити це треба було так, щоб зберегти джерело доходів для себе, незважаючи на долі інших. Тут доречно буде сказати, що наш начальник займав паралельно посаду викладача в одному із Тернопільських вузів, так що без шматка хліба він би не залишився, а от ті, єдиним джерелом доходів яких була тільки вчительська зарплатня, залишились би без засобів на існування.
Було зібрано збори трудового колективу, на яких обговорювали перспективи розвитку нашого закладу й надалі, на цих зборах було виявлено недовіру Процику ( 87 чоловік зі ста присутніх), але результати голосування тодішнім керівництвом управління освіти було проігноровано. Мало того, окремі ще й звинувачували колектив у тому, що не підтримують свого керівника. А ви б підтримали того, хто прийшов руйнувати вашу хату?!
І наш начальник, відчувши безкарність у діяльності , звичайно почав проявляти «творчий підхід» у керівництві закладом. Спочатку йому потрібно гуртки ( мала зарплата), і, мабуть, жодного із них не провів. Але гуртки це занадто низько для кандидата юридичних наук і уже вділив собі уроки правознавства. А уроки це вже не гуртки, відсутність вчителя на місці зразу помітна, і тому правознавцем на час відсутності шефа стає його протеже, соціальний педагог, який ще вміє заміняти й прийомну дочку начальника, яка за сприяння свого вітчима обійняла посаду вихователя і керівника гуртка, який, до речі, жодного разу не провела. До слова тут треба сказати й те, що незважаючи на свою молодість за цілий навчальний рік вона так ні до кого і не привіталась. Мабуть, мама навчила, яка на одному із випускних, якраз у той рік, коли ми звертались у всі інстанції про збереження закладу, висловила вголос свої почуття: «Не можу дивитись на коропецькі морди». (Не можеш, то не їдь, ми тебе не запрошували! Хоча, напевно є такі коропецькі речі, які тобі, безперечно, подобаються). Дуже вже любив наш начальник дорікати вчителям, що запізнюються на уроки. Так уже традиційно склалось, що вчитель повинен прийти на роботу за 15 хвилин до уроку, цього розпорядку дотримуються усі, багато хто приходять ще швидше, але помітивши ,що вчителька, яка прийшла на роботу не за 15, а за 10 хв. до уроку, мав нагоду дорікати спізненням усім.А сам, якщо є на роботі, жодного уроку не провів , дотримуючись дзвінків на урок і з уроку. Та й на роботі його більше нема, ніж є. Йому можна – він шеф!
А можна йому багато чого: відмінити святкову оплату праці (а що вчителі переробилися?), не призначити людину на посаду педагога-організатора, не тарифікувати на посаду вихователя на місце того, хто звільнився під час навчального року, призначити головою приймальної комісії знову ж таки соціального педагога, він же й голова профспілкового комітету (
профспілка теж має захищати інтереси начальника, а не якихось там членів профспілки). І все призначається, відміняється одним наказом : « Я сказав і крапка!». Наш Процик і міністр фінансів, й одночасно міністр освіти, і заслужений вчитель нашого закладу. Вимагати він може від усіх, а от сам показує, як треба не робити. Цього року наш Мирославович атестувався як вчитель, Він яскраво показав, як потрібно проходити атестацію кожному з нас: не провести жодного відкритого уроку протягом атестаційного періоду, жодного виховного заходу, не запросити до себе на урок нікого із членів атестаційної комісії або ради методичного кабінету. А так хотілось подивитись, як проводить урок заслужений юрист України, кандидат юридичних наук! Мало того, навіть не прийшов на засідання атестаційної комісії.
Можна було б продовжити перелічувати «заслуги» нашого начальника й надалі, як, наприклад, кандидат юридичних наук програв суди тим працівникам, яких незаконно звільнив з роботи. Чому звільнилися з роботи ті,хто прийшов з ним в одній команді, адже це були його друзі, однодумці? Чому так швидко вони розчарувались у своєму другові та його діяльності?
Але тепер про останню краплю нашого терпіння. Почувши про те, що він залишає посаду керівника ліцею ми з полегшенням зітхнули і так само з легкістю відпускали, як кажуть в народі, «на чужі руки». Але Процику захотілось забрати документи наших ліцеїстів. І почав він це робити з широким розмахом, у більшості випадків навіть без заяв батьків.
Тому це наше резюме хай буде йому та його пасербиці напутнім словом: людей треба любити і поважати не тільки з вигодою для себе, а для тих, хто прийме його у свій колектив хай буде засторогою: під солодким першим враженням від веселкових перспектив скривається гіркота полину та розчарувань, авторитаризм та самолюбство.
Отож прийшов 28,08,2015 новий пан директор і понеслась… Те не так, се не так. Почали масово писатись заяви на звільнення за власним бажанням; переводи некомпетентних осіб на керівні посади, а відповідаючих займаним, на нижчі посади. Згодом усім стали зрозумілими керівні мотиви та манери директора – «я сказав», якщо ж ти ще посмів щось хоча б запитати, пиши заяву. Почались примушування, диктатура, суцільні крики, погрози. Директор репресорською манерою спілкування з викладачами подає неабиякий «позитивний» приклад для студентів.
Учні колишнього ПТУ звикли до культурності, вихованості, а не бидлотства навколо. Дівчат і хлопців, котрі за літо зробили в кімнатах гуртожитку ремонт своїм коштом, переселили в жахливі умови, а хороші надали приїжджим курсантам. Студенти, яких привіз із собою Процик В.М. палять, вживають наркотики і алкоголь (безпосередньо у кімнатах гуртожитку), несамовито матюкаються, в громадському транспорті ведуть себе невиховано, хамлять старшим. Встановлюють «дідівщину» над місцевими учнями, примушують робити безсоромні вчинки інтимного характеру. Така поведінка є неприйнятною, і водночас негативно показовою для молодших, яким здається, що так робити це круто. Така вседозволеність і неконтрольованість з боку воєнних вихователів призвела до 3 спроб суїциду студентів (експертиза встановила, що перебували в стані наркотичного сп’яніння).
Новий директор «піклується» іміджем та статусом коледжу, а от чомусь не опаленням, водопостачанням, антисанітарним станом приміщень. Заняття проводяться не тими викладачами, що вказані в розкладі, а то й узагалі не проводяться після 14.00 год. Дітей повідпускають, вони бродять по місту, а якщо з ними щось трапиться, хто за це відповість? Якщо будь-які вчинки Процика В.М. покриває Директор департаменту освіти і науки Тернопільської ОДА Крупа Л.Л. Заступник Рогов залякує студентів, від чого отримав позивний «скажений пес». Дітей навчають новоприйняті некваліфіковані викладачі, деякі узагалі не мають педагогічної освіти. Хто як не Ви розірве це замкнуте коло. Коли сам директор каже, що як він захоче так і в Департаменті вирішать. Ми просимо допомогти повернути нам мир і спокій, затишне маленьке містечко, в якому було так безпечно, а тепер зграйками ходять небезпечні воєнні діти, майбутні захисники Володимира Володимировича.
Громада міста Збаража, батьки студентів
