Наскільки для нашої країни сьогодні важливим є втілення принципів та положень Резолюції 1325? Який її вплив на участь українських жінок в розгортанні мирних процесів та мінімізації наслідків воєнного конфлікту? Про це ми говоримо з відомою правозахисницею, президентом Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна», доктором юридичних наук, професором Катериною ЛЕВЧЕНКО.
– Що зумовило ухвалення резолюції, яка долучає жінок до запобігання та врегулювання конфліктів та до миротворення?
– Ця резолюція справді є надзвичайно важливою. Чому вона була прийнята? Тому що в світі в останні десятиріччя відбувається дуже багато конфліктів і війн, від яких потерпають жінки, особливо, серед мирного населення. Часто вони залучені до безпосередніх військових дій. І в складних ситуаціях, які виникають і в час воєнного конфлікту, і по ньому, жінки та діти мають особливі потреби, на які здебільшого ніхто не зважає. Жінки стають жертвами різних видів насильства під час збройних конфліктів.
Водночас жіночий потенціал недостатньо залучений до процесу миробудування і до розв’язання конфліктів. І якраз Резолюція 1325 має за мету, з одного боку, звернути увагу всіх держав на потреби жінок, а з іншого – підтримати залучення жінок до процесів миробудування та ухвалення рішень.
Можу навести деякі цифри. За 20 років у світі – з 1990 до 2010 року було укладено майже 600 різноманітних мирних договорів – двосторонніх та багатосторонніх, і лише у близько 100 із них були згадані жінки як потерпілі від конфлікту або як ті, хто на собі відчуває наслідки цього конфлікту. Тобто увагу на це звертає лише близько 15% відповідних документів. Ще менше з них зважало на такі питання як насильство щодо жінок, в тому числі, і сексуальне насильство, під час конфліктів. А ми знаємо, що такі практики використовувалися: зґвалтування як засіб підкорення іншої сторони в конфлікті на Балканах, це було в Хорватії, в Косово, в Боснії, а також в африканських конфліктах – в Уганді, в інших країнах. Але згадані ці питання були лише в двох десятках договорів.
Тож Рада Безпеки ООН і прийняла 2000 року Резолюцію 1325. Згодом були ухвалені ще кілька споріднених із нею резолюцій.
Зокрема, Резолюція 1820 – вона говорить про необхідність посилення превенції насильства, яке ґрунтується на ґендерній ознаці. В тому числі, запобігти випадкам насильства там, де працюють місії з підтримання порядку. Резолюція також зобов’язала Генерального секретаря ООН представляти щорічні доповідь про імплементацію Резолюції 1325.
Була Резолюція 1888 про те, що необхідно призначити спеціального доповідача з питань сексуального насильства під час військових конфліктів і до 2011 року створити експертну групу, яка працювала б над зменшенням насильства на ґендерному підґрунті.
Резолюція 1889 зобов’язала Генерального секретаря ООН розробити стратегію та глобальні індикатори з імплементації Резолюції 1325.
Були ще резолюції 2106, 2122. Наприклад, 2122 говорить про необхідність регулярних консультацій з жінками.
Тобто ми бачимо, що світ розвивається і в цьому плані, цьому питанні. Це, на жаль, такий сумний напрямок розвитку сучасного соціуму. Але, тим не менш, участь жінок у тих чи інших процесах визнається важливою, вони не мають бути лише пасивними спостерігачами.
– Як Резолюція 1325 імплементується в нашій країні?
– Вона не потребує ратифікації, бо не є документом зобов’язального характеру. Хоча й передбачає, що держави – члени ООН мають розробити національні плани дій на виконання цієї резолюції. Україна врешті-решт такий план дій розробила. Маю сказати, що цим займалися не лише представники виконавчої влади – Міністерства соціальної політики, Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства освіти і науки, але й громадських організацій. Є проект розпорядження Кабінету Міністрів про Національний план дій «Жінки. Мир. Безпека» на період до 2019 року.
План дій, зокрема, передбачає координацію навчань миротворчого контингенту тим питанням, які стосуються прав жінок під час конфліктів, а також розв’язання конфліктів і запобігання насильства, в тому числі, сексуального. Окремий розділ – це участь жінок у встановленні миру та безпеки. В ньому говориться, що необхідно забезпечувати участь жінок у міжнародних миротворчих операціях, в переговорних групах, у багатосторонніх заходах. Створювати умови для збільшення кількості жінок у секторі безпеки, організовувати навчання жінок-медіаторів для участі в переговорному процесі.
Потім є розділи «Запобігання конфліктів, їх наслідків та насильства», «Захист, допомога, реабілітація жінок, які постраждали від конфліктів». А також «Відновлення», тому що у нас війна і необхідно не лише допомагати чи попереджати якісь насильницькі дії, нам треба буде по війні і звільненні тих чи інших територій їх відновлювати.
Сьогодні вже багато країн світу мають національні плани дій на виконання Резолюції 1325. Навіть ті, в яких немає війни і конфліктів. Наприклад, Фінляндія приділяє цим питанням велику увагу, надаючи допомогу потім третім державам, у яких є конфлікти. Але Україна є єдиною країною, яка розробила цей план дій під час воєнного конфлікту.
– Ситуація на сході України і та, яка створилася в зв’язку з анексією Криму, напевне, і підштовхнула Україну до відповідних дій.
– Так, вона підштовхнула. Але експерти жіночих організацій, Ґендерної стратегічної платформи говорили про необхідність створення таких планів ще до того, як почалися ці конфліктні дії. Так, у жовтні 2013 року організація «ООН Жінки» проводила в Алмати (Казахстан) регіональну конференцію з виконання Резолюції 1325. Я та ще кілька фахівців із України брали в ній участь. І ми говорили про те, що в мирній ситуацій такий план дій також потрібен, бо треба бути готовими до різного перебігу подій. І вийшло так, що невдовзі ситуація в Україні вже була зовсім не мирною.
– Якою реально може бути роль українських жінок у врегулюванні конфлікту на Донбасі і ситуації з анексією Криму?
– Про що ми говоримо, коли згадуємо участь українських жінок у миробудуванні? Насамперед, про їх безпосередні дії у запобіганні та врегулюванні конфліктів. І це справедливо. Приміром, Уповноважений Президента України з питань мирного врегулювання ситуації в Донецькій та Луганській областях – жінка, це Ірина Геращенко. Ми знаємо, як вона багато робить для поліпшення непростої обстановки на сході України, для надання гуманітарної допомоги громадянам, які залишилися на окупованій території.
Є жінки, які залучені до тих чи інших переговорних процесів. Це стосується і депутаток Верховної Ради, і громадських діячок, і волонтерок тощо. Подивіться на волонтерський рух – жінки відіграють у ньому величезну роль.
Але миробудування не можна зводити лише до процесів дипломатичних перемовин. Не треба думати, що це процес, який відбувається на верхівці політичної системи. Мир починається із зменшення рівня конфліктів на соціальному та побутовому ґрунті, з подолання психологічної налаштованості на певні загострення.
Що таке конфлікт? Це шлях вирішення тієї чи іншої проблемної ситуації. Він може бути розв’язаний мирним шляхом, шляхом переговорів, консенсусу, взаємоповаги, навіть якщо кожна сторона залишається при своїй думці. А може трапитися й так, що конфлікт вирішуватиметься насильницьким шляхом. Сьогодні, на жаль, наш правозахисний жіночий центр «Ла Страда-Україна» фіксує зростання рівня агресії та насильства в суспільстві – за кількістю телефонних дзвінків на нашу «гарячу лінію» 0 800 500 335. Це тривожна ситуація.
– Ви вже згадували, що одним із шляхів вирішення конфлікту є переговорництво. Чи потрібна для цього спеціальна підготовка?
– В демократичному світі вважається, що це не просто один із шляхів, а кращий, більш прийнятний шлях виходу з конфліктної ситуації. Резолюція 1325 якраз і закликає до того, щоб якомога більше жінок долучалися до переговорництва, до медіації.
Саме з цією метою ще влітку поточного року Центр «Ла Страда-Україна» за підтримки Посольства Великої Британії в Україні почав реалізовувати Проект «Розбудова миру, профілактика і розв’язання конфлікту з використанням медіації в групах та громадах, які постраждали від конфлікту, особливо серед жінок та дівчат – внутрішньо переміщених осіб (ВПО)». Програма спрямована на зниження напруженості та поліпшення діалогу й взаєморозуміння між різними групами в Україні і, зокрема, групами, які зазнали впливу збройного конфлікту, та громадами, в тому числі, вимушеними переселенцями.
Серед цілей проекту – здійснення заходів з медіації та вирішення конфліктів у середніх навчальних закладах для того, аби зменшити ізоляцію/маргіналізацію жінок та дівчат – ВПО, які потерпіли від ґендерного насильства внаслідок збройного конфлікту на сході Україні, надати їм знання та можливості для активної участі в миробудуванні. Також важливо впроваджувати й медіаційні програми в закладах освіти для хлопців та чоловіків з метою промоції дотримання прав людини та вирішення проблем ґендерного насильства.
Ми почали підготовку шкільних медіаторів, медіаторів для громад. Тренінгова програма завершена і 75 осіб отримали сертифікати. Тут наша спільна програма з Міністерством освіти і науки, адже надалі багато медіаторів працюватимуть у шкільних закладах, а також із Всеукраїнським науково-методичним центром практичної психології та соціальної роботи Академії педагогічних наук України, який лідирує у методичному забезпеченні діяльності педагогічних працівників у цій сфері.
– Серед волонтерів, які допомагають українській армії, чимало жінок. Так само вони активно допомагають у вирішенні соціальних питань на сході країни. А з ВПО взагалі переважно працюють жінки. Чому ж вони не представлені на вищому рівні у розв’язанні воєнного конфлікту на переговорах у Мінську?
– Не можна сказати, що вони зовсім там не представлені. Звісно, в робочих групах працюють і жінки, але їх представництво не надто широке. Жінки – активна частина українського суспільства, але їх не дуже допускають до тих рівнів, де приймаються рішення. В тому числі, й на дипломатичний рівень.
Це не пересічне питання, його необхідно вирішувати. Громадські жіночі організації намагаються змінювати суспільну думку, в тому числі, й за підтримки ЗМІ. І 30-відсоткові квоти для жінок на місцевих виборах, які запроваджені цього року, з моєї точки зору, є дуже позитивний крок. Бо квота – це не вияв слабкості, це інструмент забезпечення участі.
– Резолюція 1325 покликана об’єднати всіх жінок світу задля миротворення та розв’язання конфліктів. Як російські жінки реагують на ситуацію на Донбасі? І чи солідаризуються вони з українськими жінками задля досягнення миру в цьому регіоні?
– Одразу скажу, що вони реагують по-різному. Я недавно була у Варшаві на щорічній конференції ОБСЄ з людського виміру. Представники нашої делегації говорили у виступах про ситуацію в Україні, ситуацію на Донбасі, ситуацію з жінками, з насильством тощо. Офіційні представники Російської Федерації взагалі заперечують очевидні факти, починаючи з присутності російських військових на території України. Ми спробували неформально поспілкуватися з ними, але розмови не вийшло.
З іншого боку, почався громадський діалог між жінками України та Росії, його перший раунд відбувся пару тижнів тому. Були представниці громадських організацій РФ, я не буду їх називати через проблеми їхньої безпеки. Але бажання працювати з власним суспільством у них є.
Ми говорили про необхідність створення «громадянського Мінську», і це було б дуже добре. На багатьох міжнародних заходах паралельно з державними делегаціями працюють делегації від громадських організацій, які також знаходять точки і шляхи порозуміння.
– Як на російську агресію стосовно України реагують міжнародні жіночі організації та жіночі організації країн світу?
– Українська позиція отримала підтримку дуже багатьох організацій. Наприклад, Міжнародної ради жінок, Міжнародної асоціації «Ла Страда», європейської мережі WAVE – «Жінки проти насильства» та інших.
Ми спілкуємося дуже активно з громадськими організаціями різних країн, бо для них важливе отримання правдивої інформації з перших рук. Зрозуміло, що європейські країни поза пострадянським простором мають більш неупереджену інформацію. Але рівень російської пропаганди в Європі, як і в Україні, а він вельми високий, відіграє свою недобру роль. Тому необхідно використовувати будь-які можливості, зокрема, й міжнародні заходи, щоб відстоювати українську позицію. І жінки справляються з цією роботою дуже добре.
Володимир ДОБРОТА,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»
