По-науковому ці гриби величають дощовиками, бо зазвичай з’являються після рясних злив. Сільська дітвора називає їх «порхавками» — бо коли перезріють, перетворюються на великі торбинки з коричневим попелом. Футболити їх за мого дитинства було однією з розваг пастушків…
Але як недавно я зрозумів, копати «порхавку» — то велике марнотратство! Бо у молодому віці вона — цінний харчовий продукт, за яким виглядають кулінари. Дощовика, порізавши скибками, смажать як відбивну котлету, готують з нього шніцелі, соуси, варять супи (можуть конкурувати із курячим бульйоном), сушать, маринують. Купу рецептів можна знайти в Інтернеті. Грибознаї кажуть, що у давнину відваром з “порхавки” лікувалися від туберкульозу, м’якоттю відбілювали зуби, оздоровлювали шкіру, порошком рятувалися від опіків, зупиняли кров, гоїли ним рани. Теперішні вчені стверджують, що дощовики забирають з людського організму радіонукліди, виводять токсини, шлаки. Спиртова настоянка дощовика помічна при гепатиті, проблемах з нирками. Брали собі у поміч «порхавку» і садівники — з її допомогою проганяли тлю з яблунь…
