Коли ви бачите у ФБ тривожні дописи про ситуацію на фронті, то не поспішайте їх перепощувати. Навіть не так: перестаньте їх розганяти! Краще буде, якщо ви спочатку хоча б спробуєте їх перевірити. Скоріше за все, у вас є знайомі у ФБ, які сидять на передку того чи іншого сектору і можуть надати вам опертивну обстановку з перших рук.
Але є дві особливості: 1/ знайомий має бути близький, а не “друг-друга”, 2/ достовірну обстановку він дасть тільки по своїй позиції.
Довіри до “знайомий-знайомого-вуйка-волонтера” мало, бо фіг зна, що він може вигадати. Стопятсот раз був свідком розмов: “Галя! Не можу говорити! Нас тут гради криють/колона йде/агеесом криють”, хоча насправді – тихо і прекрасна погода.
Якщо вам попадаються стогони типу: “Сєпари ведуть обстріл з всього, що мають! Під Задрюпінськом бій! Наших зливають!” – це занадто абстрактне формулювання, щоб бути правдою. Взводний (ВОП) або ротний опорний пункт (РОП) – це доволі розтягнута в лінію конструкція, десь 1-5км. І тому, якщо конкретно на твоїй позиції обстріл, то на інших може бути абсолютно спокійно але тобі здаватиметься, що криють весь підрозділ. Обстріли з автоматичної зброї і гранометів – це ще не кінець світу (як би це цинічно не звучало), бо призначення ВОПу/РОПу стримувати значно складніші атаки з артпідготовкою, танками і авіацією. Щоб захопити їх з допомогою тільки стрілецької зброї, треба, щоб 2/3 оборонців спали п’яними в бліндажах. Що малоймовірно.
На тому РОПі, де я провів тиждень у якості артрозвідки батареї, тепловізори є майже на всіх позиціях, тобто приблизно 10-15шт(!) на роту. В нас тепловізора не було але були в сусідів ліворуч і праворуч. Вночі на нашій позиції був один черговий на рації з підствольником і ящиком вогів. Йому кожних 15 хв передавали обстановку попереду: “Горизонт плюс” або “Три тєла нижче капоніра”. Перше – це добре, друге – не дуже: за 50-80 м від нашого бліндажа лазять якісь нехороші люди. Здавалось би – бліііііііін! 50 метрів! Нас зливаютьмивсіпомремо! А насправді всі спокійно прокидаються, одягаються, влазять в броніки-шоломи і чекають. Якщо “тєла” починають рухатись куди їм зовсім не треба, то до них летять воги в кількості, достатній, щоб відбити їх інтерес, а командуванню докладається, що: “Спрацювали фіг зна чиї розтяжки. Нє, то не наші. Так, 10 розтяжок підряд. Та не знаю я чо вони по розтяжках ломанулись, чесно-чесно”. І перемир’я не порушили, і ніхто нікуди вже більше не шастає. Якщо “тєла” повертаються до себе в Мордор, то всі мирно влягаються спати. Якщо ж воги не допомагають, то є ще монки спереду, реактивні протитанкові гранати, крупнокаліберні кулемети, автоматичні гранатомети, зенітні установки, гармати на беемпе і протитанкові керовані ракети. Як і головне для чого перти проти цього арсеналу зі стрілецькою зброєю – не розумію.
Це я вам коротко обмалював ситуацію на опорниках піхоти. В артилерії – по іншому. Ми – відведені кілометрів на 30. Між нами і передньою лінією, є чотири блок-пости вбудовані в лінії оборони. Дві з них вриті і забетоновані за всіма правилами фортифікації. Тобто до наших позицій, при повномасштабному наступі і найгірших розкладах, орки будуть повзти місяць-другий.
В той же час, поки ми були відведені – весь час займались тільки ремонтом техніки, підтримкою її в бойовому стані і тренуваннями особового складу. Сьогодні наша черга на бойовому чергуванні. Ми прикриваємо позиції конкретного підрозділу. За командою зі штабу ми прибуваємо на уже підготовлені позиції за 30-40 хв. Причому заводиться вся техніка, може їхати вдень і вночі, заправлена під горловину і з повною боєукладкою. В дорозі ми отримуємо координати цілей, рахуємо, за хвилин 15 розгортаємося і готові прикривати. І так вся бригадна артилерійська група. Тобто весь час “перемир’я”, артилерія відновлювалась, ремонтувалась і тренувалась, тому поки можете спати спокійно. Я вам скажу, коли тре панікувати”
