членам Комітету з питань культури і духовності народним депутатам України,
добродіям: Подоляк І.І., Таруті С.О., Матіос М.В., Княжицькому М.Л.
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ.
Я, Ластівка Петро Петрович, 04.01.1957 року народження, художній керівник Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка з акторської та режисерської династії Ластівок-Божків, з 5 років на сцені, з 12 – у кіно; випускник театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого, режисерського відділення 1979 року, в режисерському доробку майже 100 вистав в Україні та за кордоном, звертаюсь до Вас з заклинанням припинити безглузду діяльність з «реформи театру» і конкурсу на посаду директора, бо це прямий шлях до корупції там, де її ще немає.
Конкурсна система – це хабарі за місце директора театру членам конкурсної комісії та начальникам, після затвердження на посаду директора, той, якийсь недолугий і невправний чиновничок, що до театру і мистецтва має далеке відношення, але був у «комісії з питань культури», в громадській організації «завідував питаннями культури», зав. клуб «села Потутори» – вся ця братія рвоне на посади директорів і будуть платити професіоналам грубі гроші за написання «п’ятирічного плану розвитку театру», вигравати конкурси, а потім будуть з артистів дерти хабарі за підписання контракту на три роки, вимагати від режисерів відкат за контракт на постановку і т.п. Бо ж треба вертати затрати! Ви хочете запхнути театри України у безодню аморалки і безпринципності. Бо при нових «законах про театр» про вистави та їх якість не буде кому думати. Ніде в «законі» не йдеться, що директором театру, саме театру, а не «закладу культури» повинна бути людина з професійною театральною освітою. Почнеться не європейський розвиток театру, а повна дегармонізація професійних театральних колективів, стаціонарних театрів, які створені, до речі, зовсім не совком, зовсім не за часів Леніна-Сталіна-Хрущова-Брєжнєва, а за часів наших великих корифеїв театру – М.Старицьким, М.Кропивницьким, І.Карпенком-Карим. Це саме вони створили в середині 19 століття український професійний стаціонарний театр. І нищити його комусь – навіть найвищим посадовцям – зась.
Реформа для Києва робиться, чи для України?
Приклад: у обласному центрі (Луцьк, Тернопіль, Ужгород, Житомир та інші) за встановленими новими законами виграв конкурс мешканець іншого міста і йому 35 років. Йому дали квартиру, бо у нього дружина, дитина або двоє! (Чи як???). І 5 років щастя і йому, і театру. Потім він ще раз виграв конкурс і ще продовжив щастя собі і театру, але… два терміни закінчились і людина в 45 років стає безробітною (наприклад в Житомирі, бо іншого театру нема там). Їхати? Куди? Тут дружина працює, діти в садок і до школи ходять. Куди? В 45 років – безробітний. Знов їде до іншого міста, виграє конкурс, йому ЗНОВ дають квартиру і він перевозить сімейство. Супер. А як не дадуть квартиру, а як грошей бракне? От і підводимо до того, що той успішник має думати про невеселе майбутнє і про переїзд до іншого міста і хабарничати, щоб потім вижити. Бо до театру, де він 10 років працював, його ніхто на поріг навіть прибиральником не пустить – на дідька атомна бомба в хаті. Хто в умовах небезпеки буде думати про театр?
Це я описав малі хиби.
А ось ненормальність задокументована в Законі України:
4) доповнити статтею 21-3 такого змісту:
1 …
2…
3…
4…
Кандидатури до складу конкурсної комісії від трудового колективу обираються на загальних зборах трудового колективу.
(На цих зборах будуть обрані члени трудового колективу – дві прибиральниці і касир, для гумору, чи колектив має шукати кандидатів не з колективу?)
Бо ж…
Членом конкурсної комісії не може бути особа, яка:
…
…
…
4) є членом трудового колективу закладу культури, в якому проводиться конкурс.
На яку розумну голову це можна одягти?
Інше: друге речення пункту 7.
Членами конкурсної комісії можуть бути:
– …
– члени професійних, творчих спілок, об’єднань, асоціацій, організацій в галузі культури, зареєстрованих відповідно до законів України.
А якщо трудовий колектив театру висуне трьох кандидатів до конкурсної комісії, первинна організація Національної спілки театральних діячів України театру – трьох, профспілкова організація театру – трьох. Вже дев’ять. А далі чубтесь, як собі схочете?
Я собі уявляю, якби я написав статут одній з фірм нардепа України Тарути С.О.? Куди б я мав іти?
Не пропрацювавши і дня в театрі ви дозволяєте собі вершити долі колективів, митців, людей?
Потрібні нові театри в Україні? Звичайно! Створюйте їх! А для реформи діючих театрів потрібні логічні державні кроки.
1 – Державний реєстр кожного театру і законодавче збереження штату з урахуванням обслуговування приміщення, репертуару діючого, запланованого і повернення незаконних скорочень. Повинно бути накладене табу для всіх органів влади щодо скорочень театральних колективів.
2 – Еволюційне реформування, якщо таке необхідне, кожного театру окремо, без гігантоманських совдепівських замашок – «все і зразу» реформувати в усій Україні.
3 – При реформуванні театрів обов’язково провідну роль віддати НСТДУ, як фаховій громадській організації.
4 – Повернути НСТДУ вкрадене майно та матеріальну базу: театральні фабрики, будинки відпочинку і т.і., створення НСТДУ гільдійного відділення з юристами, адвокатами, продюсерами, імпресаріо, які і будуть звіряти відповідність контрактів та законодавства, переберуть на себе функції пенсійного фонду працівників театрів, створять комерційні структури, які будуть живити фінансами НСТДУ, а гільдійне відділення – займатися працевлаштуванням тих, хто залишився без роботи, беручи за це % з контракту і влаштовуючи побут перебування на новому місці тимчасово або строково митця, мати в своєму розпорядженні житло містами всієї України для здійснення вищевказаних функцій і це житло відчуджується за рішенням Правління НСТДУ в випадках крайньої потреби.
5 – Гільдійне відділення НСТДУ повинно мати право встановлення цін на контракти, право заключати угоди з усіма особами та організаціями, що використовують професію театральних працівників членів НСТДУ, захищати права театральних працівників і сприяти підвищенню їх кваліфікації, підвищенню оплати праці, сприяти закладам театрального мистецтва та театральним працівникам в налагодженні стосунків з іноземними та місцевими партнерами, театрами, кінофабриками, телебаченням, фестивалями і т.д.
А ще до Вас запитання?
А чому ви цю роботу не запропонували зробити фахівцям театру: критикам-практикам і критикам-теоретикам, режисерам-практикам і теоретикам, театральним художникам, художникам зі світла, гриму, директорам?
Будь-яка влада глуха і люди глохнуть, коли до влади потрапляють. Почуйте нас. Ми ж не проти контрактів, на контрактній системі працюють усі директори та художні керівники театрів.
Завжди власник запрошував художника-митця-творця-режисера на керівництво театром. Чи це власник – капіталіст, чи це влада від народу і найвищі представники цієї влади – голови облрад та облдержадміністрацій, начальники управління культури і підбирали, шляхом довгих переговорів, кандидатуру на посаду керівника театру. Бо театралам гроші платить народ, а державці їх розподіляють і, зауважу, дуже незграбно. І всі директори – на контрактах. Чого ще потрібно реформаторам? Щоб через ваші «закони» поприходили до керівництва театрами «працівники культури»? Не ганьбіться.
Навіщо ж «реформаторські закони», якщо вони погіршують стан речей, дестабілізують роботу театрів? Якщо від реформ тих людям гірше жити? Ще й акторів хочете позбавити елементарного захисту від свавілля. Нащо ваші «реформи», якщо вони направлені, аби звільнити двох народних пенсіонерок-бабусь? Чи ви хочете позбавитись Федора Стригуна, Михайла Резніковича, Едуарда Митницького? «Дурний» совок навіть не додумувався реформувати театри, щоб знищити Юрія Любімова, Анатолія Ефроса, Георгія Товстоногова, Бориса Равенських, Андрія Гончарова… Зате совок в Україні гнав Романа Віктюка, Леся Танюка… Чи вам знадобилась бюджетна грошова мізерія, яку дає держава на театри? А ви у народу спитали, чи хоче він ці театри, а чи хоче він давати гроші на театри? Народ не давав жодному владцю права знищувати або погіршувати стан українського театру, який є оплотом української мови, культури, традицій, обрядів нашого народу і, одночасно, прогресивним, демократичним творцем новітньої української і переосмислювачем класичної драматургії. Невже добродійка Матіос М.В. не розуміє, що саме український театр (отакий поганий, який хочеться реформувати) дав нове життя її творам, популяризував її та її твори? Приїдьте до театрів і подивіться їх вистави, ознайомтесь, поспілкуйтесь, а потім… А краще не лізьте не в свої сани. Де ж той контракт – текст контракту? Хто це буде робити, коли його будуть писати? Контракту досі нема, а «закон» про нього вже приймають. Як те циганча, що вже їздить на жеребчику, коли кобилу тільки до жеребця ведуть. А може нардеп України Подоляк І.І. хоче повторити свій подвиг з Львівським театром Лесі Українки, де зараз пустка і ледь жевріє камерна сцена? То нам таких нардепів «не тра», як кажуть у Львові.
І останнє! Хто з вас чув коли-небудь «театр директора такого»? Зате всі чули «Театр Данченка», «Театр Резніковича» «Театр Товстоногова» – де є і були митці, режисери-творці театру, а не невігласи в театральній справі зі ступінню «Master of Business Administration», «Master of Public Administration» і т.п.
Театром не зможе керувати академік чи професор філософії, хоч би вони були Патонами і Сократами.
Театром буде завжди керувати лідер з режисерів або профільних адміністраторів театралів, «які живуть в театрі».
18.11.2015 року
Художній керівник Волинського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України, заступник голови львівського міжобласного відділення НСТДУ, лауреат премій: «Галицька Мельпомена» ЛМВ НСТДУ (за режисуру); імені Володимира Блавацького (США-Україна, НСТДУ (за режисуру); «Бронек» ім. А.М.Бучми (за режисуру) та інших – Петро Ластівка».
