Опівдні біля офісу благодійного центру Оберіг, розташованого в контрольованій Україною Костянтинівці Донецької області, починають збиратися жінки. Вони гучно вітають співробітниць центру, перекидаються жартами.
Центр надає соціальну допомогу жінкам комерційного сексу, наркозалежним та ВІЛ-позитивним громадянам: роздає презервативи та шприци, проводить інформаційну кампанію, щоб навчити цих людей бути безпечними для себе і суспільства. І сьогодні тут роздадуть місцевим повіям гігієнічні набори, що складаються із шампуню, дезодоранту, крему для рук і прокладок.
Присутні дами — переважно жінки 30-35 років. Їхній одяг жодним чином не видає роду їхніх занять — типові для Костянтинівки пуховики, светри та штани темних кольорів.
Ірина виділяється серед інших — коротка модельна стрижка, яскравий макіяж та ідеальний татуаж брів. Лише коли вона посміхається, зіпсовані зуби видають багаторічне вживання ін’єкційних наркотиків.
З початком воєнних дій бійці Збройних сил України (ЗСУ) стали для неї головним джерелом доходу. Ірина знімає квартиру з подругою, де вони і приймають клієнтів. У середньому за годину беруть 400 грн. “Ну і, звичайно, клієнти мають накрити стіл, придбати випивку”, — діловито додає вона.
У Олени, ще однієї відвідувачки Оберега, запити скромніші. Вона виїжджає до військових за викликом і, крім плати за послуги, бере гроші на таксі. До секс-індустрії пішла кілька місяців тому — відразу після відсидки у в’язниці. “Я вийшла, значить, дивлюся, а тут таке роздолля пішло. Відразу зрозуміла — треба працювати”, — розповідає Олена.
З приходом у край військовиків навіть міліція, яка раніше одночасно і кришувала, і гнобила представниць найдавнішої професії, знітилася. “Нехай тільки поткнуться, коли ми на БТР”, — по-змовницькому підморгує Олена.
В Оберега за останні два роки клієнтів різко додалося. З початком війни в і без того депресивній Костянтинівці роботи стало ще менше. Чимало чоловіків залишили сім’ї і вирушили воювати за сепаратистські ДНР і ЛНР. Жінки були змушені виживати як доведеться, каже Тетяна Кузинська, соціальний працівник, консультант Оберега. Точних цифр ні в кого немає, але, за спостереженнями центру, останнім роком у місті число жінок комерційного сексу збільшилося мінімум на 20 %. Сталося це за рахунок переселенців із самопроголошених республік і за рахунок жінок, які за інших обставин ніколи б не пішли в цей бізнес.
До того ж клієнтів не бракує. У прифронтовій Костянтинівці стоїть чималий гарнізон — молоді чоловіки, відірвані від сімей і жіночої уваги, з нечуваними за місцевими мірками зарплатами. Якщо середній дохід у місті становить 1,2–2 тис. грн, військові в зоні АТО залежно від звання отримують 6-10 тис. грн. І витрачати ці кошти на харчування та житло їм не потрібно. При цьому активних бойових дій у місті немає, тому бійці мають багато вільного часу.
“Раніше платоспроможних клієнтів доводилося вишукувати, їздити на трасу, мерзнути, бувало, навіть билися за чоловіків, — згадує соціальний працівник Оберега Лариса Глушич. — З масовою появою в місті військовиків пазли зійшлися: клієнтів навіть не потрібно особливо шукати”.
При цьому зросли інфекційні ризики. Адже до індивідуальних аптечок військових не входять презервативи, з солдатами не проводять інформаційну роботу. “Вся надія на те, що дівчата озброєні знаннями та засобами захисту”, — говорить Глушич.
Але до центру регулярно приходить лише близько 150 жінок, а насправді в Донбасі по обидва боки фронту їх значно більше.
Повернувшись додому, солдати, які “спілкувалися” з ними, ризикують принести в рідні міста та сім’ї весь набутий багаж інфекцій. Експерти вже говорять про те, що вся Україна стоїть на порозі різкого стрибка статевих інфекцій.
Бойові подруги
Усі клієнтки Оберега запевняють, що настанови соціальних працівників виконують справно: секс тільки безпечний, шприци одноразові, якщо є ВІЛ-статус, поводяться з відповідними пересторогами.
Одна з жінок тут-таки здає експрес-тест на ВІЛ. З усіх присутніх вона наймолодша та наймиловидніша. У неї троє дітей, чоловіка немає, доводиться давати раду самій. Виживає завдяки п’яти постійним коханцям. Завжди використовує презервативи. У відповідь на запитання, чи давно вона працює в секс-індустрії, робить великі очі: “Я не повія!”
Саме з таким запереченням виникає найбільше проблем, кажуть в Оберезі. Професійні працівниці секс-індустрії знають про всі ризики професії й охоче дослухаються порад, щоб захистити себе. А ось більшість дівчат до 30, які прийшли до професії з початком війни, навідріз відмовляються сприймати себе як жінок комерційного сексу. “Вони ставляться до цього як до чогось тимчасового: подумаєш, посиділи в кафе. І нічого, що сьогодні один, завтра другий, а післязавтра третій. Це можливість швидкого заробітку, вони не усвідомлюють ризиків того, до чого це може призвести”, — нарікає Кузинська.
Поширеність платного сексу в зоні АТО заперечують і військовики. Український військовослужбовець з Костянтинівки, який побажав зберегти анонімність, запевняє, що масово інтимними послугами за гроші в армії ніхто не користується — є лише епізодичні факти. Але при цьому визнає, що більшість його товаришів по службі мали статевий зв’язок з місцевими. “У військовиків немає необхідності десь шукати повій, платити гроші. Бо дівчата і так дуже не проти. Солдат може піти в бар, і до нього хтось підсяде”, — запевняє представник ВСУ.
За його словами, більшість місцевих чоловіків або пиячать, або сидять без роботи, і військовики на їхньому фоні здаються значно привабливішими. Хоча гроші нових подруг теж цікавлять. “Їм купують їжу, сухпайки носять, до ресторану зводять, але загрози СНІДу я тут явно не бачу. Не більше ніж статистична похибка”, — розповідає офіцер.
Між тим сексуальне дозвілля військовиків вже сформувало навколо себе цілу індустрію гріха. Місцеві жителі розповідають, що багато кафе і саун, які раніше були загальнодоступними, віднедавна повністю окупували військовослужбовці та жінки, які їх обслуговують. “Є бари, до яких ходять тільки дівчата для утіх та військовики”, — підтверджує Кузинська. Говорить це вона під час прогулянки містом і демонструє непримітну будівлю: “До цієї сауни ми раніше часто сім’єю ходили. Тепер, коли телефонуєш сюди, власник відразу попереджає, що її здають тільки військовикам. А вони, природно, приходять не самі”.
Така ситуація не тільки в Костянтинівці. Тутешні жінки надають сексуальні послуги військовослужбовцям і в невеликих населених пунктах, і на віддалених блокпостах. Чим бідніша місцевість, тим нижчі запити. За даними експертів, повний пакет послуг жінки іноді надають одразу трьом-чотирьом військовим і беруть за це лише 150 грн. “Часто про гроші взагалі не йдеться: жінок просто пригощають алкоголем або накривають стіл, коли йдуть у гості. Чесно кажучи, навіть важко назвати це проституцією в звичному сенсі цього слова”, — розповідає ще один військовослужбовець ЗСУ, частина якого стоїть у Донецькій області далеко від великих населених пунктів.
Зона ризику
У віддалених районах загроза інфекційних захворювань особливо посилюється. У Костянтинівці або Дзержинську аптеки працюють справно, і у разі бажання та наявності грошей презервативи купити не проблема. А от у селах і селищах, особливо тих, які обстрілюють, із контрацепцією великі проблеми. І під загрозою не тільки жінки, але і їхні клієнти у формі.
“Військовики в усьому світі в звичайний час в 2-5 разів більше наражаються на ризик інфекцій, зокрема ВІЛ, туберкульоз і гепатит. На війні цей ризик зростає в 50 разів, якщо немає належної координації та злагодженої роботи відповідальних інститутів”, — застерігає Яцек Тишко, директор програми ООН з ВІЛ/СНІДу в Україні.
Донбас і до АТО був регіоном з найвищим рівнем соціально небезпечних хвороб: у Донецькій та Луганській областях, а також у Криму проживали 30% усіх ВІЛ-інфікованих в Україні.
За даними ООН, 2012 року в Донецькій області був найвищий рівень ВІЛ серед жінок комерційного сексу — 38,2%. У середньому в Україні цей показник тримається на рівні 9%. “У ДНР вже зараз точно є спалах хвороб, тільки там жодних обстежень не здійснюють. Проблема існує, але цифр немає. А звідти сюди перетікає”, — говорить Кузинська.
На контрольованій Україною території Донеччини вже можна з упевненістю говорити про спалах венеричних захворювань. “Ви зайдіть у наш костянтинівський диспансер: там все забите військовими. Справжній бум”, — розповідає пані Лариса.
Експерти зафіксували в регіоні також поширення гепатиту С серед солдатів і офіцерів ЗСУ. Згідно з дослідженням Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні та соціологічної компанії TNS, проведеним влітку цього року, з 4.367 обстежених військових і бійців Нацгвардії 4% інфіковані. Причому серед тих, кого не було в АТО, цей показник склав лише 2,6%, а серед тих, які побували в Донбасі — 4,5%. 61% опитаних визнали, що під час останнього статевого акту не використовували презерватив.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що діагностувати і лікувати ВІЛ/СНІД у Донбасі зараз практично нереально. Експрес-тести не дають стовідсоткового результату. Щоб отримати медичний діагноз і лікування, потрібно здавати кров, яку раніше досліджували в спеціальній лабораторії Донецького облцентру з профілактики та боротьби зі СНІДом. Зараз він недоступний.
І якщо дівчата із секс-індустрії переважно знають про свій статус, то військові взагалі не проходять жодних централізованих обстежень на ВІЛ.
Навіть більше: особи, які підлягають мобілізації, не зобов’язані проходити тестування на ВІЛ/СНІД. “Такі обстеження проходять офіцери, контрактники та призовники строкової служби. Військовозобов’язані — це інша категорія. Їх не обстежують на ці хвороби, бо незрозуміло, що потім робити [якщо хворі] — все одно призивати або відмовлятися від них”, — пояснює Сергій Литовка, начальник Центрального санітарно-епідеміологічного управління Міноборони.
Захистити захисника
У Міноборони та Генштабі проблему тривалий час пускали позавіч, нарікають експерти. Лише останніми місяцями влада погодилися безкоштовно прийняти від міжнародних фондів кілька партій презервативів для військовиків, але і цьому передувала довга бюрократична процедура.
У результаті армія отримала 130 тис. презервативів, а найближчим часом буде постачено ще 30-50 тис. Військовослужбовці зможуть отримувати їх в армійських медпунктах. Щоб доукомплектувати ними індивідуальні аптечки, потрібно змінити нормативні документи, що поки навіть не йдеться.
Але отриманих контрацептивів мало. Нині у ВСУ служать приблизно 250 тис. осіб, з них 64 тис.— у зоні АТО. Навіть якщо всі презервативи спрямувати на Донбас, на людину припадатиме три штуки — притому що Глобальний фонд з боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією рекомендує не менше 12 штук на людину на рік.
За розрахунками Міноборони, щорічно потрібно 1 млн презервативів, але купувати їх самостійно армія не в змозі. “Це дуже великі гроші. Щоб ви розуміли: вони еквівалентні вартості лікування всіх українських військових від ГРВІ”, — говорить Литовка. Надія — тільки на міжнародну допомогу.
За його словами, набагато важливіше роз’яснювати військовим, чому необхідно оберігатися. До того ж більшість мобілізованих — із сіл, деякі з них взагалі погано розуміють, навіщо потрібні презервативи і як ними користуватися.
Лише останніми місяцями Міноборони почало провадити в частинах подібну роботу.
А статеві інфекції вже виходять за межі зони АТО. Тривають ротації, демобілізації — склад частин змінюється. Люди повертаються додому, і під загрозою опиняються вже сім’ї військовослужбовців.
“За часів СРСР говорили, що сексу немає. Якщо хтось гадає, що сексу немає і в зоні АТО, він дуже помиляється, — каже Павло Скала, асоційований директор із політики та партнерства в Альянсі з ВІЛ/СНІД в Україні. — Вже за кілька місяців це все може дуже сильно похитнути всеукраїнські епідеміологічні показники”.
Галина Корба
Матеріал опублікований у НВ №44 від 27 листопада 2015 року
