Порошенко як фантаст: до двохріччя правління

Сьогодні, через два роки після обрання Петра Порошенка президентом України, багато які ключові положення його передвиборної програми сприймаються неначе фрагменти якогось фантастичного оповідання: «Не претендуватиму на повноваження більші, ніж ті, на які ви мене оберете… Забезпечу повне перезавантаження влади. Докладу всіх зусиль у рамках своїх конституційних повноважень, щоб до кінця 2014 року відбулися дострокові парламентські вибори суто на пропорційній основі за відкритими списками… Виконавча влада в областях належатиме не призначеним згори «губернаторам», а виконкомам, сформованих облрадами, обраними людьми… Структура власності ЗМІ стане прозорою, а конкурентне середовище в цій сфері – посилене… Можливість вільно подорожувати до Європи дасть якнайшвидше запровадження безвізового режиму з ЄС протягом уже першого року мого президентства… Використаю повною мірою весь свій дипломатичний хист та політичний досвід, щоб забезпечити деескалацію конфлікту, уникнути війни та зберегти мир, знайти прийнятні способи співпраці з Росією, насамперед економічної… Добре знаю, як примножити наше національне багатство та наповнити бюджет… Кількість податків слід скоротити, ставки – зменшити, всі офшори – перекрити».
І так далі, і таке інше, де особливо справляє враження теза про офшори…
А ось цілий розділ ненауково-фантастичної виборчої програми Петра Олексійовича під назвою «Жити чесно!». Отже:
«В Україні мають восторжествувати принципи правової держави та справедливості. Ці принципи вимагають наявності прозорої і несуперечливої законодавчої бази, доступного, справедливого, неупередженого і змагального судочинства, невідворотності покарання за злочин, гарантій дотримання основних прав особи, обмеження втручання держави в приватне і громадське життя.
Пріоритетними завданнями на цьому шляху сьогодні є:
Антикорупційна люстрація судових, правоохоронних, податкових і митних органів.
Встановлення публічного контролю за призначенням і діяльністю суддів і створення системи їхнього автономного функціонування, незалежного від законодавчої та виконавчої гілок влади.
Формування професійного корпусу державних службовців, їх соціальний захист та посилення відповідальності.
Усвідомлення, що пропонувати та давати хабар так само аморально, як його вимагати та брати. Утвердження в якості свого роду національної ідеї нетерпимості до корупції».
Оцінили градус утілення мрій у життя?
Так само, як щось украй фантастичне, сприймаються наразі й гучні заяви Порошенка під час виборчої кампанії й одразу після обрання – досить лише їх порівняти з невблаганною реальністю. Для прикладу візьмемо тільки три з цих заяв, пов’язані з війною на Донбасі.
«Я обіцяв розповідати на кожній зустрічі, яка у мене буде, що ми забезпечимо армію. Це буде першим пріоритетом. Строковиків, які воюють в бою, в армії не буде. Там будуть добровольці. Отримувати вони будуть тисячу гривень в день. На один мільйон гривень будуть застраховані його життя і здоров’я», – наголошував під час виборчої кампанії Порошенко.
«Вони просто вбивці, звичайнісінькі бандити і терористи. Ось в чому справа. І якщо ви очікуєте, що буду шукати підтримки цих людей — ні в якому разі! Ні за яких обставин. У жодній цивілізованій країні світу не ведуть переговорів з терористами» – висловлювався на адресу кремлівських маріонеток з «ДНР» і «ЛНР» чинний глава держави, будучи ще кандидатом.
«Антитерористична операція не може і не буде тривати 2-3 місяці. Вона повинна і буде тривати години… Ми подивимося вже дуже незабаром на ефективність антитерористичної операції», – сказав Порошенко на брифінгу 28 травня, буквально за кілька днів після перемоги на виборах.
Були й інші, не менш красномовні обіцянки. А в що вилилася ця ненаукова фантастика? Кожен про це може судити зі стрічки новин…
Не як фантастика виглядають сьогодні тільки деякі положення програми Порошенка. Як-от це: «Вважаю за доцільне з метою забезпечення єдності української політичної нації зберегти існуючий статус-кво в мовному питанні». Тобто – зберегти дію «ухваленого» з брутальними порушеннями регламенту Верховної Ради та Конституції України невідомою кількістю голосів мовного «закону КК», один із авторів якого є наразі (й, очевидно, був тоді) російським громадянином, а інший – то славетний «Підрахуй». Під прикриттям цього беззаконного «закону» й далі триває втягнення України в «русский мир», а глава президентської адміністрації, виходячи з програми свого патрона, безапеляційно пише: «Будущее Украины – как бы мы к этому ни относились – неразрывно связано с будущим России. Миллионы украинских граждан исторически тяготеют к русской культурной традиции».
У всьому цьому найгіршим є те, що вибір тоді, у 2014-му, був не поміж ненауковими фантастами та далекоглядними реалістами, а між різними варіантами програм представників однієї й тієї ж політичної тусовки, де навіть несамовитий «правосек» Ярош де-факто виступав у підтанцьовці…
У цьому всьому підставу для обережного оптимізму дають щонайменше дві речі. По-перше, в Україні сьогодні, як засвідчує соціологія, переважне число громадян віддає перевагу якщо не політичному реалізму, то бодай науковій (а не якійсь іншій) фантастиці. По-друге, вітчизняний генерал Вашингтон (той самий, що «з новим і праведним законом») зараз проходить непрості університети на фронтах АТО – і він при потребі вмітиме не на словах, а на ділі завершити її за кілька годин.

Сергій Грабовський