Я не боюсь говорити. І я не почуваюся винною.
Мені 6-12 років. До нас приїздить родич. Він любить посадити мене собі на коліна. В якийсь момент, коли я вже стала підлітком, він хоче поцьомати мене в губи. Я обурююся і тікаю. Мене називають «нечемною».
Мені 13 років. Я йду по Хрещатику, несучи додому по пакету продуктів у кожній руці. Минаю відрізок від КМДА до ЦУМу. Скоро мій дім. Раптом дядько, що іде назустріч, різко міняє траекторію руху і з розгону хапає мене між ніг. Він хапає так сильно, що аж припіднімає мене на руці. Я у такому шоці, що просто не знаю, як реагувати. Дядько відпускає мене і йде спокійно далі.
Мені 21. Я розійшлася з психопатом (справжнім, клінічним), але забула у нього вдома дідусеву вишиванку, яку позичала йому. Я йду до нього додому. Він мене скручує, силою роздягає і прив’язує до ліжка. Ні, не ґвалтує. «Просто» робить боляче фізично. Я почуваюся безсильно від того, що не можу ніяк вплинути на ситуацію. Він фоткає мене голу і грозиться викласти знімки в інтернеті. Я ще довго боюся розповідати про те, що він зі мною робив, бо боюся фоток в інтернеті. А боюся я через те, що дуже соромлюся свого тіла (смішно згадати тепер).
Я доросла. Вперше в житті погоджуюся зняти домашнє порно-відео. Після того, як розійшлася з хлопцем, він погрожує викласти відео в мережу. Я попереджаю усіх через фейсбук, аби ждали) Я доросла, і шантаж на мене не діє.
Чи задумувалися чоловіки, як воно: виростати у атмосфері, коли до тебе ставляться як до м’яса? Ти нічого не зробила, але кожне вважає себе в праві тебе трахати і розпоряджатися твоїм тілом.
Я знаю, їм навряд чи дійде. Я б взагалі нічого не пояснювала, але їх, на жаль, половина людства.
Тож нам, жінкам, важливо говорити про наш досвід. Важливо робити його видимим. Будь ласка, говоріть.
#яНеБоюсьСказати
Nastya Melnychenko
