Заліщики – забутий рай для туристів

Заліщики та околиці у 1930-х були популярним туристичним осередком і центром виноградарства. На відпочинок сюди привозив швидкісний потяг зі Львова, а вже на місці мандрівників катали Дністром, возили печерами і вигрівали на двох пляжах «Вирощують тут найшляхетніші сорти яблуні, груш, також абрикосів, виноград, дині і кавуни, помідори, котрі раніше достигають, парику, баклажани та інші. Плоди та вказані овочі відзначаються яскравими кольорами, високою цукристістю та ароматом. Тут варто особливо відзначити абрикосові плантації, продукція з яких минулого року виносила 70 10-тонних вагонів, а з розростанням дерев може досягнути значно вищого рівня…», – читаємо у брошурі Winobranie w Zaleszczykach 1937 року. Тоді виробники із півдня сучасної Тернопільщини із нетерпінням очікували збільшення врожаїв і вже готувалися експортувати сухофрукти та варення до північних балтійських країн і Скандинавії. Так само вирощували черешні, вишні. У 1933-34 роках влада запросила кілька десятків найманих фахівців баштанної справи для облаштування плантацій динь. Виноград – діло стратегічне. Стратегічним продуктом для розвитку «Теплого Поділля» тоді вважали виноград. «Справу цю слід тлумачити не тільки як засіб піднесення добробуту місцевого населення, але як засіб загальнодержавний, оскільки відповідний розвиток виноградних плантацій може безперечно унезалежнити Польщу (Галичина і Волинь тоді входили до Польщі – прим. авт.) від імпорту десертного винограду», – йдеться у тій же брошурі. У ті часи навіть рахували, що біля Дністра є 1500 га, придатних для виноградарства, а за річного імпорту винограду у кількості 1500 вагонів на Тернопільщині могли б вирощувати 1200 вагонів!

Уже здавна над Дністром були виноградники в Заліщиках, Окопах і Зозулинцях. Останній займав площу 10 га та успішно конкурував із угорським виноградом на ринках Чернівців. Згодом діяли винниці у Хмелевій, Дзвинячі, Висічці, Милівцях, Лисичниках, Шутроминцях, Торському, Дзвенигороді, Горошовій, Бабинцях та інших селах. Виноград із Тернопільщини достигав наприкінці серпня – 20-х числах вересня. І в цей період у Заліщиках влаштовували Свято збору винограду – атракцію для численних у ті часи туристів. Сонячні й тінисті пляжі Заліщики та околиці у 1930-ті поступово ставали популярним курортом із багатьма садибами для відвідувачів, кафе та ресторанами. До міста курсував швидкісний потяг зі Львова «Люксторпеда», який розвивав швидкість до 120 км/год. Їздили туди як у відпустку, так і за рекомендаціями лікарів. «Яр Дністра може слугувати для тих же засобів, що й узбережжя Середземного і Чорного морів. Тут можна успішно лікувати усі хвороби, що потребують сонячних і повітряних ванн, купелей у теплих ріках. Серед усього варто відзначити легкі форми туберкульозу залоз, кісток і суглобів, золотуху, подагра, ожиріння, деякі хвороби нирок, ревматизм м’язів і суглобів…», – йшлося у книзі Йосифа Шварца «Заліщики та околиця», виданій у 1931 році. У самих Заліщиках функціонували пляжі «Тінистий» і «Сонячний», які вирізнялися чистотою та зручністю – тут можна було винайняти шезлонг і, лежачи під теплим промінням подільського сонця, слухати музику оркестру, що грав поряд. Хто забажав – купався у Дністрі або ж плавав рікою у човні. На екскурсію возами Аби не знудитися, туристи з-над Дністра часто вибиралися на невеликі мандрівки. «Заліщики є відмінним місцем для початку численних подорожей яристими околицями Поділля, – написано у «Заліщики та околиця». – Далі мандрівки можна проводити автом, візком або сільським возом. Останній варіант проїзду є найдешевшим, хоча і найменш вигідним. Підводи найкраще замовляти у селі Добровляни. Ціна 10-14 злотих за день за драбинчастий віз для семи осіб. Щосуботи є цілоденні збірні виїзди автобусами до Кривча або Окопів Святої Трійці, які організовує заліщицький відділ Подільського туристично-краєзнавчого товариства, зголошуватися у бюро оздоровчої комісії». Серед екскурсій найближчими околицями були «Печерна», «Вощелівка», «Обіжева», «Криве» – і досі популярні напрямки. Туристів водили на правий берег Дністра в монастир святого Івана у Хрещатику. Тоді Буковину окупувала Румунія, але мандрівників пропускали через кордон. Охочих перевозили через Дністер за 50 грошів, а далі – пішки. Прикордонники, як писали тоді, швидко оформлювали документи. Серед дальших подорожей популярними були, як і в наші дні, палац у Червоногороді, печера „Вертеба” у Більчі-Золотому, печера „Кришталева” у Кривчому, монастир і популярний тоді ярмарок в Улашківцях, замок у Ягільниці… Більше того, уже на початку 1930-х відпочивальників катали Дністром моторними човнами до Устечка, Горошової, Окопів, Раковця. Найбільша водна екскурсія сягала 99 км! Туристів зустрічали гостинно і, вочевидь, з них не дерли втридорога за помешкання, харчування і транспорт. Заліщики та околиці були одним із пріоритетів державної політики. Щоб популяризувати відпочинок у цих місцях, відпочивав у Заліщиках і керівник Польщі Юзеф Пілсудський. Згадок про те, що туди на відпочинок їздив президент України, прем’єр-міністр, голова Верховної Ради чи обладміністрації незалежної України, нам знайти не вдалося. Як не продають тепер масово і заліщицький виноград чи вина.

Заліщики – ТВ