Водні ресурси країни – одне з джерел отримання питної води для населення. Довгострокова стратегія розвитку водних ресурсів України дозволила б краще забезпечувати українців питною водою, а державі економити кошти на очистці води. Крім того, беручи до уваги той факт, що її запаси розподіляються по території України не рівномірно (найбільші вони на заході, найменші – в південних районах Донецької, Запорізької, Херсонської, Одеської областей), це вимагає раціонального використання і охорони від забруднення. За статистикою, найкраще забезпечені питною водою Волинська, Чернігівська, Сумська області, а також північні території Київської та Полтавської областей. У промислово розвинених областях Донбасу та Придніпров’я якість питних вод останнім часом значно погіршилася. Але найбільш сумна ситуація складається у степовому Криму, у якому і до анексії забруднення підземних вод фіксувалося на більш ніж 30% усієї його площі. Для того, щоб різниця у кількості прісної води у різних областях України була менш відчутною, побудовано 1103 водосховища. Шість найбільших знаходяться на Дніпрі, іще одне велике водосховище на Дністрі. Крім того, створено майже 50 тис ставків, 7 великих каналів, 10 водоводів, тощо. Наразі попри те, що Україна має значні сумарні водні ресурси, велика їх частина не може бути використана. Як наслідок, за їх поновлюваними запасами на одного жителя, наша країна є однією з найменш забезпечених країн у Європі. Сучасний стан водних ресурсів Згідно з офіційною статистикою, щороку у водойми України скидають близько 300 млн кубометрів неочищених стоків. Неофіційна статистика показує значно гірші результати. Саме тому, назвати стан водних ресурсів країни задовільним не доводиться. Фактично у кожній з водойм можна легко зафіксувати перевищення допустимих норм забруднення. Середньорічні дані лабораторних вимірювань, які проводять органи Державного агентства водних ресурсів України, свідчать про підвищений вміст у воді контрольованих створів важко та легкоокисних забруднюючих речовин. Наприклад, у басейні річки Дністер у минулому році помітили значне погіршення якості води, але на це є свої причини. «У 2015 році відзначено тенденцію до погіршення якості води за органолептичними показниками (запах, кольоровість, прозорість). Таке явище, в першу чергу, є наслідком дії природних чинників – минулий рік був маловодним та спекотним», – інформують в Державному агентстві водних ресурсів України. Загалом, висока температура у літній період щороку спричиняє масове «цвітіння» води і, як наслідок, зниження у воді розчиненого кисню до критичних значень та зростання показників, що характеризують органічне забруднення. Однак впливають і інші чинники. Так, не відповідає нормам і якість води у річці Дунай, де, у минулому році, було знайдено марганець та фенол. Так само й 90% проб з Дніпра зафіксували перевищення вмісту забруднюючих речовин або показників фізико-хімічного стану поверхневих вод. «Головними факторами, що впливали на гідрохімічний стан вод Дніпровського басейну були як природні чинники (несприятливі погодні умови, значне, а у 2015 році навіть рекордне, зниження водності як самого Дніпра, так і його приток), так і антропогенне навантаження», – повідомляють в держагентстві. А найбільш забрудненим питним водозабором, за результатами проведених досліджень, сьогодні вважається забір у смт. Біляївка на Одещині. Щороку там погіршується якість води, а показники забруднення в декілька разів перевищують норми. Джерела «бруду» Таким чином, можна констатувати, що практично всі водні ресурси в останні роки інтенсивно забруднюються внаслідок збільшення впливу антропогенних чинників: безсистемна господарська діяльність з порушенням допустимих меж освоєння територій, надмірна інтенсифікація використання природних ресурсів, замулення, забруднення та заростання річок, а також недотримання режиму обмеженого господарювання на прибережних захисних смугах. А найперше водні ресурси страждають від забруднення промисловими та комунальними стоками, які містять важкі метали, органічні та бактеріологічні забруднювачі.
На думку фахівців, таке безвідповідальне ставлення до природних ресурсів пояснюється низьким рівнем екологічного світогляду та відсутністю почуття відповідальності за стан навколишнього середовища. «При потраплянні у водойми біогенних речовин, таких як фосфор і азот, відбувається інтенсивне розмноження водоростей, особливо синьо-зелених, які в процесі свого біологічного розвитку зменшують вміст кисню у воді, утворюють токсичні речовини і викликають масову загибель гідрофауни. Прісна вода стає непридатною для пиття і небезпечною для життя. Саме тому київські міські пляжі кожного року закривають для відвідувачів», – розповідає голова Всеукраїнської екологічної ліги (ВЕЛ) Тетяна Тимочко. Внаслідок високої температури водойми починають заростати. Через те, що ліквідацією цих проблем ніхто не займається, та й шляхів її вирішення влада поки не бачить, усі рослини у воді просто перегнивають, тим самим псуючи якість води. Крім того, однією з найбільших проблем є погана якість очищення стічних вод. Разом з ними з підприємств у річки та озера потрапляють важкі метали та пестициди. Найчастіше останні потрапляють у прісну воду через те, що підприємства промивають тару з-під отрутохімікатів, а після цього неочищену воду зливають у річки. Яскравим прикладом такого халатного ставлення до відходів є багаторазове отруєння річки Коник (у Голосіївському районі столиці). Нещодавно Держспоживслужба провела чергове дослідження річки і було виявлено «триразове перевищення норм по інтенсивності запаху, колір води в річці – жовто-рожевий, показники марганцю теж показали перевищення в 4 рази». «Фосфати, які потрапляють зі стічними водами до очисних каналізаційних споруд біологічного типу, в концентрації більше 5г/т, майже цілком пригнічують біологічні функції мікроорганізмів активного мулу і, таким чином, руйнують очисні споруди і надходять до природного середовища неочищеними», – наголошує Тимочко. Тотальна безвідповідальність Але, на жаль, підприємства, які всіма силами сприяють такому стану речей, не несуть за це ніякої відповідальності. На думку голови Державної екологічної інспекції України Андрія Заїки, в отруєнні річок пестицидами, скиданнями промислових і комунальних підприємств, що призвело до масової загибелі риби у поточному році в північних і центральних областях України, винні місцеві органи влади, оскільки вони не встановлюють норм охорони навколишнього середовища для підприємств. «Проблема, з якою ми зіткнулися сьогодні, – це в першу чергу вина місцевих органів влади, тому що вони на своїх територіях, незалежно від того, сільські чи міські ради, роблять те, що їм подобається. Чому не встановлюються межі природоохоронних смуг? Тому що там, де немає правил, нікого не можна покарати», – вважає він. За його словами, відповідно до законодавства, місцева влада повинна встановлювати межі водоохоронних смуг, на яких не можна розміщувати виробництво і які не можна обробляти. Ігнорування цих правил призвело до того, що до річок потрапляють забруднюючі речовини. За словами Заїки, особливо гостро ця проблема стоїть у Полтавській, Чернігівській, Житомирській, Сумській, Київській, Черкаській та Дніпропетровській областях.
Ще однією проблемою є те, що поверхневий стік вносить забруднюючі речовини в річки та озера з земель, які піддаються ерозії (великі та дрібні мінеральні частинки), в результаті чого здійснюється обміління річок та замулювання озер та водосховищ. Забруднюються водойми також атмосферними опадами, які вимивають промисловий і побутовий бруд з територій підприємств, гірничих виробок, міських вулиць. Та найголовніше, що таким чином у річки та озера можуть потрапляти нафтопродукти, які утворюють на поверхні плівку, що перешкоджає газообмінові між водою і атмосферою і знижує вміст кисню у воді. Вирішити проблему Наразі проблеми водних ресурсів України не є пріоритетними для органів влади. Адже для того, щоб виявити та вирішити проблему потрібне, знову ж таки, реформування галузі. Втім, деякі заходи для покращення ситуації у держагентстві все-таки визначили. Експерти вважають, що, найперше, для покращення стану водойм необхідно забезпечити навколо водних об’єктів оптимальне поєднання лісових насаджень та лук, здійснити комплекс заходів з припинення скидання до них неочищених стічних вод, ренатуралізації осушних заплав, рекультивації порушених земель, а також провести моніторинг стану гідротехнічних споруд на річках, переробки берегів, що призводить до обміління та замулення річок. Крім того, варто посилити державний нагляд і контроль за скидами з підприємств і дотриманням режиму господарювання у водоохоронних зонах річок і дренажних каналів, згідно зі ст. 218 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного добробуту населення». Адже сьогодні власники підприємств фактично безкарно зливають відходи у водойми. Або ж як варіант, підприємства, які здійснюють виробничу діяльність, обладнати системою дощової каналізації з очисними спорудами для запобігання забрудненню водойм міста неочищеними дощовими водами. Втім, тут виникає проблема, забезпечення підприємств необхідними системами. Держава не має можливості, а добровільно витрачати на це гроші підприємці не візьмуться. Таким чином, залишається єдиний варіант – змусити власників великих підприємств встановити систему на законодавчому рівні, або ж ввести систему штрафів, як це є в країнах Європи.
Вікторія Доскіч, Тетяна Стежар
