В Україні слабкі й просякнуті корупцією владні інституції, а закони не працюють. Тому всі президенти, зокрема Петро Порошенко, не відмовлялися від спокуси підім’яти під себе якомога більше влади. Це стверджував Радіо Свобода екс-віце-спікер парламенту, колишній віце-прем’єр Микола Томенко. На його думку, команду лідери формували передусім не за професіоналізмом, а за відданістю – «Янукович брав «донецьких», умовно кажучи, а Порошенко – «рошенівських». Також Томенко критично оцінив діяльність не лише президента, а й нинішньої Верховної Ради. Її Томенко вважає «комуністичною» за ефективністю роботи і позбавленою справжньої опозиції.
Олександр Лащенко: Пане Томенко, багато до Вас запитань. А почнемо з Вашого позову до Європейського суду з прав люди з приводу позбавлення Вас мандата народного депутата України. Як ситуація?
– Завершуємо роботу. Складність полягає в тому, що є кілька груп юристів, з якими я зараз працюю. І всі погоджуються з моєю ідеєю, яка зводиться до того, що ми повинні створити прецедент, щоб історію, коли президент… Оскільки президент (я стверджую, оскільки це перевірена інформація від людей, дуже, так би мовити, близьких до президента, до адміністрації президента) дав вказівку створити такий прецедент у тому плані, що якщо людина доволі критично оцінює невиконання передвиборчих обіцянок президента, партії і так далі, значить, її треба покарати, щоб всі решта не діяли в такий спосіб. Це була особиста вимога президента Петра Порошенка забрати у мене мандат і шукати юридичну формулу, як це зробити.
– Ви маєте на увазі з’їзд БПП, коли вирішили позбавити мандата не лише Вас, а й Єгора Фірсова?
– Так. Для розуміння просто. Це правляча президентська партія. Був присутній 51 делегат, і були присутні 3-4 депутати майже 150 депутатів. Тобто, фактично починаючи з самого початку, все йшло незаконним, не правовим шляхом.
Але складність полягає в чому? Зараз ми радимося з експертами, по якому шляху нам йти? Чи по шляху апріорі несприйняття європейськими структурами ідеї імперативного мандату? Оскільки маємо висновки Венеційської комісії, Парламентської асамблеї. Чи все ж таки звернути увагу на процедурну частину?
Оскільки ця частина апріорі сто разів порушувалася. Тобто мається на увазі, що на з’їзді взагалі не обговорювалося питання, ніхто не запрошував не мене, ні ЦВК. ЦВК не дало можливості звернутися з апеляцією. На другий день в секретному режимі розглянуло це питання. Верховна Рада взагалі не розглядала його шляхом оголошення. Хоча мусила розглядати і голосувати. І таке інше.
Тому за будь-яких обставин ми таке подання зробимо. Ми ж серйозні люди з Вами і розуміємо, що ЄС не зупинить цю справи і не буде це негайно розглядати. Тобто я розумію, що мова йде про рік-два такого процесу.
Але за будь-яких обставин моя ідея полягає в тому, що я свій мандат вже не поверну. Вкрали так вкрали. Вже будуть наступні вибори – будемо думати. Але я хочу, щоб Петро Порошенко був першим і останнім президентом, який створив прецедент крадіжки мандату за політичні переконання.
Тобто в мене ж не забрали мандат, що я – поганий чоловік, що я щось вкрав, що я не ходжу на засідання. Я не пропустив жодного засідання. У мене найкращий показник сьогодні з найкращих по якості законопроектів, з точки зору того, що я не просто їх реєстрував, а вони й ухвалювалися. Тобто немає як до депутата претензій, до голови Комітету з питань екологічної політики. Немає.
Але є претензії до моєї політичної позиції після того, що я сказав, не тільки я, а й про конституційний процес моя позиція загальновідома, і крайня точка стосувалася бюджету, який ми зараз вигрібаємо усі: і освітяни, і лікарі…
– А у розпал ще цього конфлікту, якщо його так називати, тоді ще голова фракції БПП, нині генпрокурор Юрій Луценко зауважив у «Фейсбук»: «у фракції БПП усі, в тому числі Томенко, і Фірсов мають свободу слова і навіть голосувань», жодних немає питань.
Єдиний крок уникнути процедури позбавлення мандату – будь ласка, заява про повернення до фракції. Ви ж могли повернутися.
Лещенко, Найєм критикують не менше Вас те, що відбувається у БПП.
– У них спеціальна критика. Я не хочу зараз…
Я пам’ятаю, що у свій час, у часи Януковича була така «правильна» опозиція і «неправильна» опозиція. Я завжди був у «неправильній» опозиції. А «правильна» опозиція – це була така, що не можна було чіпати «сім’ю» Януковича і не можна було чіпати Януковича. Ну, був перелік тем, по яких не можна було чіпати. По «Межигір’ю» не можна було чіпати, по сину, так званому «стоматологу» і по інших. А уряд Азарова атакувати – взагалі за щастя. Могли ще вам дати матеріали на якогось міністра, якого треба було вибити, різні угрупування.
І в мене складається враження, що зараз ситуація здебільшого повторюється, що є, наприклад, дозволена критика оточення президента. Ну, нічого страшного – хай борються між собою, ходять до президента. Але є жорсткі, вразливі теми, пов’язані з президентом. Зазвичай не дозволено опозиції критикувати президента. Я ж не критикував оточення. Ну, це ж смішно.
– Ви також «опозицією», яка таким чином зараз критикує, вважаєте Мустафу Найєма і Сергія Лещенка?
– Я не бачу системної критики політики президента. Я бачу критику чи Кононенка, чи Петренка, чи Сидоренка. Друзі, ми що, не розуміємо, що вони здійснюють волю президента?
