Що представляє собою воєнна база ПС? Я думаю, кожен пересічний громадянин, хоч раз, та хотів б попасти на неї. Ще б пак, побачити славетних воїнів, яких бояться і сепаратисти, і москалі- не кожному дано. Багато розказувати не можу, все таки військова таємниця, та деяку завісу відкрию і допоможе мені у цьому, мій сьогоднішній співрозмовник: керівник бази, командир ОТГ ім. Капітана Воловіка- друг Кулібін.
– Друже Кулібін, їдучи на базу, я з острахом чекав побаченого, адже чув про суворі закони, які є в рядах Правого Сектору, сувору дисципліну і не менш суворе покарання. Не знаю на скільки це правда, але мені розказували, що у вас тут за п’янство і інші важкі провини- б’ють ломакою по спині і по причинному місці, як це робили колись козаки?
– Та ну( сміється) – це варварство і садизм, а ми таким не займаємось- це уже народні “страшилки”, або чутки, які комусь вигідно пускати. Якщо людина випила, то максимально, чим можемо її покарати- це посадити в яму, щоб вона подумала над зробленим. Ми люди і розуміємо в яких умовах знаходимось, хтось не витримує і трішки розслабляється. Проте, якщо це уже переходить в хронічний випадок, ми цього чоловіка відправляємо до дому. Тут не місце алкоголікам, ледарям і іншим асоціальним елементам. Що ж стосується дисципліни, то інакше не можна. Подивись, що в армії твориться?? На нас дивляться люди, з нас беруть приклад молоді хлопці. Я з сміливістю заявляю, що ми є авангардом армії, ми є зразком майбутнього української армії. Наші кредо: ні кроку назад- тільки в перед, дисципліна і чесність понад усе, а також вільна Україна. І це непросто слова на публіку- це те, за що ми боремось, за що гинуть наші хлопці.
– Як проходить відбір в лави ПС на території мирної України- відомо, а як тут, в районі бойових дій, ви приймаєте людей?
– Якщо на мирній території кожен охочий, може в ступити до нас, то тут все набагато жорсткіше. Ми приймаємо бійців по рекомендації, по знайомству, ми приймаємо тих, хто готовий іти до кінця, ми приймаємо тих, хто служив у інших підрозділах ЗСУ. Останніх у нас дуже багато. Хлопці хочуть воювати, хочуть бити ворога, а їм не дають, прикриваються міфічним перемир’ям. Спочатку, для новоприбулих, влаштовується місячний відбір, де вони вивчають зброю, тактику бою і все інше. Тільки тоді, після побаченого, ми зможемо допустити людину на передову. У нас служать тільки добровольці, у нас грошей не платять, ми живемо тільки за рахунок допомоги від волонтерів і народних пожертв. Зброю добуваємо в боях з ворогом. І так воюємо.
– Як ви знаходите підхід до всіх своїх підлеглих, адже це величезна маса людей різного віку, з різних куточків України? Наприклад, командири офіційних військ, не завжди можуть цим похвастатись.
– У нас різний народ, але нас єднає прагнення здобути волю для України. Я і мої хлопці, пов’язанні кров’ю, між нами не стоять, якісь гроші, якісь політичні амбіції. У нас одна мета: прогнати ворога і завершити революцію в цілому. Люди мають жити, а не виживати. Люди мають знати, що бандити сядуть в тюрми, або будуть знищені, люди повинні знати, що їхня кров, їхні жертви були недаремні. У ЗСУ ситуація зовсім інша. Там більшість воїнів мобілізовані, вони притягнуті за вуха. Така ж ситуація з контрактниками, хто вони є, по суті- це заробітчани. Вони не прийшли воювати чи навчатись військові справі, вони тут, щоб заробляти гроші. Багато таких, підписало контракт, щоб сидіти на складах, кухнях, на полігонах, вони всюди- тільки не на передовій. Місяць пройшов- давай їм гроші, пройшов другий- плати. Вони не зацікавлені у введенні війни, вони зацікавленні у отримані грошей. Я воюю більше двох років і не отримую ніяких коштів, моя сім’я на утриманні дружини і так більшість наших бійців. Немалу роль у вищезгаданому питанні, відіграє і те, що більшість командирів теперішньої армії виховані на радянських засадах, вони просто не уміють воювати, вони не уміють знайти підхід до підлеглого у цих умовах. Я бачив нашу армію, зразка 90 років, я бачив армію, яка була 5 років назад, я бачу армію тепер. Її очільники, звикли ганяти солдатів, використовувати їх у своїх темних справах, заробляти на них гроші, вони це уміють з солдатами робити. А воювати вони не уміють. Хоча це мова іде не про всіх. Я особисто знаю таких командирів ЗСУ, які є справжніми бійцями, кожен з них, вартий всіх генералів. Проте цих командирів надто мало і вони нічого поки що, не можуть зробити.
Ми не маємо правильної воєнної доктрини, ми не правильно будуємо армію. Для того, щоб себе захистити, нам вистачить 150 тисяч професійних військових, але це мають бути справжні професіонали, справжні машини . Але вони мають і отримувати відповідно, не менш як тисячу доларів, так як це отримують військові країн Заходу. Як ми бачимо самі- результат там на лице. Це одні з найкращих армій світу. Саме цікавіше те, що ми можемо собі це дозволити, утримувати таку армію, проте є якісь зацікавлені люди, які не бажають могутньої української армії, їх задовольняє хаос.
– Друже Кулібін, питання бою на шахті Бутівка, для вас, для нас усіх- є надто болючим. На цю тему багато спекулюють, багато здогадів, можливо ви розкажите, що там трапилось насправді?
– Гм, трапилось те, що я, наша група, вся Україна втратила бійців, які виконували свій обов’язок і полягли смертю хоробрих. Я не буду розказувати деталі бою, я не висловлюватиму якісь припущення, факт на лице- хлопців не має і це надто гірко. У мене не має прямих доказів і уже, напевне, не буде, але все вказує на те, що моїх бійців підставили. Ми останнім часом так насолили терористам, що цілком ймовірно- це була їхня помста . Просто бандити стріляли так влучно і так багато, як ніколи до того. І стріляли саме тоді, коли багато наших бійців було на шахті, саме в той момент, коли ми готовились іти на їхню територію. Я в такі випадковості не вірю. Насторожує і той момент, що недавно я був там і тепер на шахті все більш-менш спокійно. Розумієш, не має Правого Сектору і ніхто не стріляє. Більше, я думаю- говорити щось непотрібно.
– Наші тактичні групи, часто виїжджають в місто на виклики : там стріляють, там бійка, чому виконуєте ще й роботу поліції?
– В 2014 році, коли у місті вивішували російський прапор, майже вся поліція стояла осторонь і усміхалась. Тепер, коли тут українська влада, відношення поліції до всього українського не помінялось. Більшість з них, як працювали, так і працюють на терористів. У місто заїжджають люди, які колись воювали чи ще й досі воюють за сепаратистів, “мєнти” знають про це, але геть нічого не роблять, вони просто закривають очі на безчинства, які сепаратисти інколи роблять в ночі у місті. Ось тому ми і змушені зупиняти цих виродків, захищати громадян, які лояльні до нас.
– Я знаю, що у вас на першому місці війна. Та поділіться з читачами нашої газети, як ви відноситесь до виходу Яроша з Правого Сектору?
– Дмитро Анатолійович, велика людина, політик, великий воїн і я його дуже поважаю. Він зробив свій вибір і я його за це не осуджую. А щоб різні дрібні “людішки”, не спекулювали на цій темі, скажу так. Наші бійці і бійці УДА, пліч о пліч стоять на передовій і б’ють ворога. Між нами дуже добрі стосунки, тому скептикам, раджу забути про нас і почесати язика деінде.
– У вас в ОТГ немало тернопільчан, що можете сказати про них і що побажаєте жителям Тернополя і області?
– Скажу, що вони файні хлопці(сміється) і чудові бійці. А сам Тернопіль- чудове місто, яке я люблю і в якому у мене багато друзів. Тому усім привіт і шануйтесь.
Ухман Михайло
