— Пані Наталія, вчора Ви зробили доволі дивну заяву. А стосувалася вона скандалу, довкола Архиєпископа Мстислава, відеозапис про походеньки якого у шинку побачили мільйони глядачів телеканалу «1+1». Ваша логіка така: хоча владика Мстислав та його клірики й порушили церковні канони, їх вчинок можна покрити любов’ю. А далі… найцікавіше. Мовляв, оскільки УАПЦ є невизнаною церковною спільнотою, виконувати священні канони для її кліриків — необов’язково.
— УАПЦ дійсно наразі є невизнаною церковною юрисдикцією. Ба більше, немає якихось ознак того, що УАПЦ колись самостійно, не беручи участь в об’єднавчих процесах, отримає канонічне визнання. Але з цього, звісно, не випливає, що наша Церква не має жити у відповідності до канонічної традиції. Навпаки, як Церква невизнана, але така, що прагне такого визнання, УАПЦ має звертати особливу увагу на те, щоби не виходити за межі канонічного поля. Варто розуміти, що ігноруючи канони, ми прирікаємо свою Церкву на існування поза православним світом…
— Але те, що Ви говорите зараз прямо суперечить Вашій вчорашній заяві.
— У моїй вчорашній заяві містився цілком помітний елемент іронії. Я б навіть сказала тролінгу, її метою було не дати можливість церковному керівництву УАПЦ зам’яти цю справу. Ми чорним по білому написали: поведінка Архиєпископа Мстислава суперечить чернечим обітницям безшлюбності та цнотливого життя. А також цілій низці канонів, які були публічно порушені. Зокрема 27-му, 42-му та 54-му правилам святих апостолів… Й одночасно закликали Собор не розглядати справу Мстислава і лишити епископа-гуляку без покарання. Люди не помітили у моїх словах іронії. І обурилися. Мені навіть телефонували з цього приводу… І така не байдужа реакція до того, що сталося мене вельми втішає. Втішає, бо свідчить про те, що наша церковна громадськість стомилася жити у ситуації, коли християнська мораль обов’язкова для виконання у Церкві лише для вірян, але має суто теоретичний характер для вищого духовенства.
— Але ж у сучасному світі мало хто розуміється на канонах.
— Можливо для вірян це і не є в край потрібно. Я й сама особливо не розуміюся на цьому. А от майбутні священнослужителі вивчають предмет канонічне право у семінаріях. Це щось подібне до правил дорожнього руху: незнання канонів не звільняє від відповідальності. Ба більше — може призвести до катастрофи.
— Власне щось подібне і відбулося, бо сюжет телеканалу «1+1» був чимось на кшталт репутаційної катастрофи для УАПЦ.
— У вівторок, як заявив Митрополит Макарій, має відбутися Архієрейський Собор. І якщо цей Собор винесе Мстиславу «догану із занесенням в особову справу», але лишить його в Тернополі, то це буде кінець для репутації УАПЦ в суспільстві. У своїй вчорашній заяві я просила, щоб до Архиєпископа Мстислава поставилися з християнською любов’ю та милосердям. Не буду спростовувати це прохання. Любов та милосердя потрібні в усьому та для усіх. Але милосердного ставлення вимагає і наша Церква, її репутація. Якщо зараз зробити вигляд, що нічого не сталося, то це буде не милосердно стосовно душ наших парафіян.
Що саме вчора побачили вірні УАПЦ? Люди, які, «забороняють» їм вживати молочні та м’ясні продукти у середу на п’ятницю, гуляють по кабакам з «веселими дівчатами» у день Воздвиження Чесного Хреста Господнього. У людей шок… Вони не можуть прийняти такого лицемірства. Людина, що закликає з амвона до християнської стриманості, сама веде себе гірше язичника, гірше атеїста!
— Гадаю для багатьох побачене було шоком…
— Радикальні слова…
— Але я за них відповідаю. Погляньте на те, в якому стані перебуває могила Митрополита Мефодія. Огорожа, плита з викарбуваним на ній хрестом та датою народження. Все це виглядає цілком пристойно. Але ж чому на цій плиті немає дати смерті?
— Це була воля спочилого Митрополита Мефодія?
— Звісно ж ні. Річ у тім, що все 
це підготував для себе сам Митрополит Мефодій. Плита, огорожа, дата народження — все це було зроблено за його життя і його коштом. А єдине, що було потрібно зробити його наступникові — це викарбувати дату смерті.
— І цього зроблено не було?
— Так. Погляньте самі на могильну плиту. У владики Мстислава є час, кошти та натхнення проводити вечори та ночі у відомому молодіжному барі Тернополя. Але у нього не знайшлося ані часу, ані натхнення, ані коштів виконати волю спочилого у Бозі Предстоятеля УАПЦ і принаймні викарбувати на його могильній плиті дату його кончини.
—Бракує слів…
— Ось таке ставлення до людини, до ієрарха, який дав тобі усе — путівку до життя, єпархію, храм, де ти відправляєш богослужіння, — я і називаю підлістю. Підло ставитися так до живих… А ставитися так до спочилих — підлість у квадраті… А це ще не все. Фонд пам’яті Митрополита Мефодія кілька разів ставив перед Тернопільською владою питання про найменування однієї з вулиць Тернополя на честь Митрополита Мефодія. Просили ми владу допомогти нам й зі створенням Музею пам’яті новітньої церковної історії, де би знайшлося місце для експозиції особистих речей владики Мефодія. Й кожного разу чули у відповідь: ідея прекрасна, але чому проти цього владика Мстислав?
— І дійсно чому?
— Це питання не до мене, а до нашого «героя». Неофіційно владика Мстислав передавав нам, що він, мовляв, виконує волю свого керівника — Митрополита Макарія. Але доказів цьому у нас немає. Проте, навіть якщо й припустити, що вшануванню пам’яті спочилого Предстоятеля протидіє чинний Предстоятель. Наприклад, з причин історичних ревнощів. Або тому, що йому не подобається наш Фонд. Так от, навіть якщо це правда, — яка ж ціна тобі як архієрею, якщо ти не можеш захистити правду? Не хочеш робити Музей разом з Фондом? А чому не робиш сам?.. Боїшся церковного керівництва? А чому не боїшся його і Самого Господа Бога, коли гуляєш по шинкам, крутиш у танці дівчатами та глумишся над канонами?
— Канони, які ви перерахували у вчорашній заяві…
— Ви можете легко знайти їх зміст у мережі інтернет. Там йдеться про неприпустимість для клірика перебувати у шинку (корчмі), а також про покарання за пияцтво та рукоприкладство, тобто участь у бійці. Я — проста вірянка. І мені важко сказати яке саме покарання має накладатися за такі речі в сучасних умовах. Канони називають дуже жорсткі форми покарання. Аж до багаторічних відлучень. Ось, до прикладу, 27-ме правило святих апостолів, що стосується випадків, коли єпископ або якийсь інший клірик піднімає руку на іншу людину. Цитую: «Наказуємо єпископа, чи пресвітера, чи диякона, який б’є вірних, що грішать, або невірних, що образили їх, і через це хоче їх залякати, позбавляти священничого сану. Бо Господь зовсім не учив нас цього. Навпаки, “Коли Його лихословили, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував, а передавав те Судді Праведному”(1 Пет. 2, 23)».
Кадри, де владика Мстислав бере участь у бійці, наносить удари кулаком по голові, бачила вся країна. І що? Забути про це? Зробити вигляд, що канони і сама християнська мораль, мовляв, не стосується УАПЦ?..
А ось інший канон, який публічно порушив владика Мстислав та його «соратники». Правило 42 святих апостолів: «Єпископ, або пресвітер, або диякон що має пристрасть до ігор чи пияцтва, або нехай припинить, або нехай буде позбавлений сану». Не моя справа, як простої вірянки робити канонічний аналіз поведінки владики Мстислава і його засуджувати. Це справа Архієрейського Собору.
Єдине, що я можу тут сказати: такі речі не можуть лишатися не поміченими. Інакше УАПЦ просто перетвориться на «відстійник», куди будуть стікатися вигнані з інших конфесій пройдисвіти та злодюжки.
— Що ж робити? Як на Вашу думку, має вчинити Архієрейський Собор?
— По правді. Сьогодні вирішується не доля владики Мстислава, а доля цілої УАПЦ. Не можна закривати очі на те, що в неділю бачила вся Україна… Мені казали, що Архиєпископ Мстислав та його клірики вимахували у шинку посвідченнями капеланів Збройних Сил України. Що ж, якщо це правда, то вони би могли спокутувати свою провину на Сході… Тут, щоправда, теж є моральне питання. АТО — це не Сибір, не місце заслання. Це — живі люди, це найкращі сини України, які захищають її суверенітет. А отже, ми маємо віддавати їм не найгірше, не непотріб, а найкраще — найкращих єпископів та священиків, які є серед кліру Автокефальної Церкви.
Розмовляла Світлана Івченко
