Унікальний силовий вид спорту, який вражає своєю могутністю та потужною силою духу – гирьовий спорт. Він займає почесне місце в рядах українського спортивного життя. Суть його – піднімання гирі максимальну кількість разів за визначений проміжок часу згідно з правилами змагань у двох вправах (двоборство: поштовх, ривок) або трьох (триборство: поштовх, ривок, жим). Тернопільська область пишається своїми спортсменами-гирьовиками, адже саме в ній живуть і тренуються достойні чемпіони з гирьового спорту. Найвідомішим є ім’я Петра Багрія, який є заслуженим тренером, багаторазовим чемпіоном України, Європи та світу (володар Кубка та рекордсмен України, чемпіон Європи та семиразовий чемпіон світу серед ветеранів) майстром спорту міжнародного класу та головою Тернопільської обласної федерації гирьового спорту України.
Та незважаючи на такі неймовірні досягнення, про цей вид спорту мало хто дбає. Тримається та виживає він на теренах області лише силами самих спортсменів. Тернопільські чемпіони прагнуть, аби їхній спорт розвивався належним чином, а це значною мірою залежить від статусу «Національного». Проте замість того, щоб розвивати гирьовий спорт та збагачувати національну спортивну історію, влада не йде назустріч, а іноді, навіть перешкоджає.
Федерація гирьового спорту України же 120 років виховує спортсменів та щоразу досягає високих результатів, на відмінно від Союзу гирьового спорту. Який вже зумів отримати статус Національного від Міністерства молоді та спорту у 2013 році. Таке рішення має певні причини та власне першоджерело – тодішня українська влада була в тісних взаєминах з московською, яка мала значний вплив на різні види нашої діяльності. Результатом стало поширення московського витвору на українські простори. Зараз ситуація залишається незмінною, і в час російсько-українського конфлікту влада продовжує захищати інтереси окупанта, в тому числі і на спортивній ниві.
«Тепер все, що стосується спорту – це Федерація, а що стосується фінансів – Союз. І це не дивно на сьогоднішній день, адже Союз гирьового спорту поширений і працює здебільшого в СНД, але тяжіє до Росії.
Ми не за політику в спорті, але її нам нав’язує інша країна і дуже не етично. Дуже прикро, що в Україні знайшлися люди, які підтримують так званий «Союз» і їхні методи самоутвердження. Політики з Москви кажуть, що у нас немає мови і ніколи не було України, тепер хочуть переконати нас, що у нас немає і спортивних традицій. Та найобразливіше те, що в Україні самі українці це не підтримують.» – з прикрістю розповідає Петро Багрій.
Наразі діяльність цього Союзу маловідома, та статус Національного він все ж одержав і за усіма документами вважається діючим на території України. На офіційні запити з обласних адміністрацій прийшли відповіді того, що з Союзом вони ніяк не співпрацюють і не укладали жодних договорів.
Слід зазначити, що основною вимогою для надання міністерством статусу Національного, є активний розвиток спортивної діяльності, організація та проведення змагань на різноманітних рівнях.
Як запевняє депутат Тернопільської обласної ради Володимир Бобко «Союз, який вже двічі отримував статус Національного, має можливість претендувати на фінансову підтримку, а Федерація, яка дійсно працює та здобуває перемоги – змушена займатись у напіврозвалених залах. Дуже цікаво, що Міністерство молоді та спорту підтримує даний Союз і стверджує, що він працює згідно з положенням. Постає питання – кому вигідна ця брехня, якщо в нас є відповідні документи, а значить докази, що твердять протилежне? Скільки отримують «верхи» за знищення українського спорту?»
Наталія Шкляр
