Люблю ранок п’ятниці, на носі вихідні – хіба може бути щось краще? Та ця п’ятниця була особливою, вперше за довгий період я їду додому. «Кілька пар попереду, дві години в дорозі і от я вже виходжу на рідній автобусній станції. Скоріше б вже», – подумала я, та почала збиратись до університету. Чому ж так довго тягнеться час, коли ти чогось чекаєш, а особливо якщо це закінчення пар? І ось цей довгоочікуваний дзвінок: «Урааа!», – прокричала я, в думках, і стрімголов побігла на маршрутку.
Рівно о 16:00 я прибула додому, мене зустріла усміхнена мама. Як це приємно бачити найближчу тобі людину щасливою. Саме завдяки їй я так люблю повертатись додому. Після цього я кинула сумки і пішла на зустріч улюбленим місцинам селища. Щойно вийшла з квартири побачила сусідку: «З приїздом», – сказала вона і далі поринула у свої справи. Я йшла вулицею, слухала як співають свої прощальні пісні птахи, які збираються відлітати кудись в тепліші краї і милувалась жовтим листям. Прямую до одного з наймиловидніших місць Скали, старого парку, пам’ятки садово-паркового мистецтва. Ось я вже в парку, золоті дерева дивляться на мене з висоти, ніби оцінюють, чи варта я споглядати їх красу. Доріжки кличуть зайти ще дальше, в глиб. Єдине, що не радує око – занедбаний ставок, на душі стає сумно від розуміння, що нікого він тепер не приваблює. Прямую до улюбленого місця в парку, справжнього дива природи – п’ятсотлітньої липи, яка оповита легендами. Подейкують, коло неї відпочивав сам Богдан Хмельницький, а Михайло Грушевський саме там освідчився своїй дружині Марії Вояківській.
Далі дорога веде мене в центр містечка. Старовинні будівлі, які примушують погляд на мить зупинитись і оглянути їх до найменших тріщин. Алея з невеликих, але ошатних каштанів, красиві лавочки і рідна школа так і змушують серце радіти. А попереду видніється шпиль костелу, котрий ще називають «останнім відлунням готики на Україні». Міцні стіни та додаткові мури навколо говорять про оборонний характер споруди, в давні часи місцеві жителі переховувались тут від татарських навал. От вже годинник на дзвіниці відбиває сімнадцяту годину. Та моя прогулянка продовжується, і приводить до руїн замку, під мурами якого протікає річка Збруч.
Замок – перлина Скали, саме він кличе сюди туристів. Для місцевих жителів – це одне з улюблених місць, для проведення вільного часу. Тут приємно побути наодинці зі своїми думками, споглядаючи, як знизу, під пагорбами, невпинно біжить Збруч. Я теж люблю проводити тут час, у цілковитому спокої, далеко від буденної метушні. Старовинні мури, стіни замку, підземельні ходи – розповідали, що ними можна добратись до Кам’янця – Подільського. Вони зачаровують, заставляють забути про турботи, відпочити душевно.
Настав час повертатись додому, тими самими приємними та миловидними вулицями, попри старі будинки, парк та золоті дерева. Знайомі люди усміхаються у відповідь, розпитують про навчання та батьків, від цього мені стає дуже приємно. Я обожнюю приїжджати в свою Скалу, відчувати теплу атмосферу і приємний запах рідного містечка. А вам вдалось зловити аромат свого? Моє пахне фіалками та свіжим хлібом, такі у мене асоціації.
Анастасія Гора
