• 46% опитаних позитивно ставляться до азартних ігор, які не передбачають грошових ставок або виграшів. Найкраще ставлення до такого виду розваг на Півдні. Також більш прихильні до них мешканці міст, чоловіки, молодші респонденти та більш забезпечені. Водночас, до ігор на гроші позитивно ставляться лише 11%. Загалом чим вищий рівень освіти та доходи, тим краще ставлення до подібних занять.
• Понад 70% вважають, що азартні ігри можуть призвести до залежності, ще кожен п’ятий швидше згоден з цією думкою. Водночас лише 2-4% опитаних зазначили, що вони особисто або їхні родичі потрапляли у таку залежність.
• 74% респондентів вважають, що у випадку потрапляння в залежність від азартних ігор відповідальність в першу чергу за це несе сама людина. 22% говорять, що відповідальність повинен нести організатор таких розваг.
• 67% респондентів вважають, що повнолітня людина має право грати в азартні ігри на гроші, 27% мають протилежну думку. Чоловіки, ті, хто мешкають у містах, молодші респонденти, більш освічені та заможніші сильніше переконані у тому, що повнолітня людина має право самостійно вирішувати грати, чи не грати їй у азартні ігри.
• Серед азартних ігор найбільш прихильно респонденти ставляться до лотерей – 32% підтримують такий вид занять, водночас 60% не підтримують. До ставок у букмекерських конторах позитивно ставляться 17%, негативно – 76%. До гри в казино позитивно відносяться 13%, негативно – 83%. До інтернет-казино – 8% та 86% відповідно, гри в карти на гроші − 8% та 88%, ігрових автоматів − 7% та 91%. Чим старші респонденти та чим нижчий їхній достаток, тим гірше ставлення до різного виду азартних ігор.
• 83% опитаних зазначили, що не грали за останні п’ять років в азартні ігри на гроші. Водночас 17% сказали, що мали такий досвід як мінімум один раз за цей період. Грали на гроші дещо більш жителі міст, чоловіки, молодші та більш забезпечені. Серед тих, хто вважає себе азартною людиною, таких практично половина.
• Серед ігор на гроші, в які респонденти грали за останні п’ять років, респонденти найчастіше називали лотереї (23% заявили, що мали такий досвід). Натомість в інші ігри респонденти грали нечасто. Ставки в букмекерських конторах як мінімум один раз за п’ять років робили 8% опитаних, грали на гральних автоматах 8%, в карти на гроші – 7%, інтернет-казино – 4%, казино – 3%. Частіше грали за останні п’ять років молодші та більш заможні респонденти.
• На питання «Хотіли б Ви зіграти в такі азартні ігри на гроші у майбутньому?» серед перелічених варіантів найчастіше респонденти обирали такий вид ігор як лотереї (21%). Зробити ставки у букмекерських конторах хотіли б лише 9% опитаних, зіграти в казино 8%, в карти на гроші – 6%, на гральних автоматах – 5%, в інтернет казино – 5% опитаних. Більше бажання зіграти у майбутньому в азартні ігри висловлювали молодші та більш заможніші респонденти.
• Про заборону грального бізнесу в Україні знають 87% опитаних, не знають – 13%. Підтримують цю заборону 73%, не підтримують 22% опитаних. Тих, хто підтримує її, більше серед старших, жінок та менш заможних.
• Водночас оцінка наслідків заборони грального бізнесу протилежно різниться від підтримки її заборони. Лише 17% вважають, що вона виявилася успішною, натомість 71% говорять, що вона була скоріше або цілком неуспішною. 79% респондентів вважають, що заборона сприяла переходу цього виду діяльності у тіньовий сектор економіки (13% так не вважають), 57% вважають, що вона привела до зменшення надходжень до державного та місцевого бюджетів (27% так не вважають). 43% стверджують, що заборона грального бізнесу призвела до зменшення кількості робочих місць, водночас майже стільки ж мають протилежну думку. Майже половина переконані, що такі дії держави жодним чином не вплинули на зменшення кількості людей, які витрачають гроші на азартні ігри (40% мають іншу думку). 57% вважають, що заборона не сприяла зменшенню кількості залежних від азартних ігор людей. Водночас 33% висловили протилежну твердження.
• Серед азартних ігор, які можуть бути дозволені в Україні 58% опитаних зазначили, що такими можуть бути лотереї. 25% мають подібну думку про ставки в букмекерських конторах, 18% − щодо казино, 11% − щодо інтернет-казино, 9% − щодо ігрових автоматів, 7% − щодо гри в карти на гроші. Водночас третина опитаних вважають, що жодна із перелічених ігор не має бути дозволена в Україні. Чи молодші та заможніші респонденти, тим лояльніше у них ставлення до різного виду азартних ігор та дозволу їх організації в Україні.
• 45% вважають, що немає жодних переваг від можливої легалізації грального бізнесу в Україні. Натомість 38% стверджують, що внаслідок легалізації держава могла б отримати додаткові гроші, які буде платити гральний бізнес як податки. Кожен п’ятий думає, що легалізація сприяла б зниженню корупції у цій сфері, або ж створенню нових робочих місць. По 12% переконані, що дозвіл на ведення ігрового бізнесу привернув би іноземних туристів в Україну, або ж сприяв розвитку підприємництва.
• 34% респондентів вважають, що однією із умов легалізації грального бізнесу є заснування спеціальних зон (наприклад як Лас-Вегас в США), де б дозволили будувати гральні заклади. 29% стверджують що легалізація можлива через встановлення для компаній, які займаються гральним бізнесом, високих штрафів або повного позбавлення ліцензії за порушення правил ведення бізнесу (наприклад, допуск неповнолітніх, залежних і т.п.). 22% думають, що дозволити відкривати гральні зали треба тільки в дорогих готелях для того, щоб обмежити аудиторію для гри тільки заможними громадянами. 21% переконані, що однією із умов легалізації повинно бути встановлення обов’язкової заборони на відвідування гральних закладів особам, яких відносять до залежних від азартних ігор (наприклад, на прохання родичів чи правоохоронних органів). Лише 8% переконані, що можна легалізувати гральний бізнес за умов повної свободи підприємців за виключенням сплати податків. Незважаючи на вищезазначене 36% все одно стверджують, що легалізація неприйнятна за жодних умов.
• Чверть опитаних вважають, що допустити на ігровий ринок України в разі його легалізації в найближчому майбутньому можна лише українські компанії, 7% думають, що такий дозвіл можна надати компаніям з ЄС, 2% − з США, і менше 1% − з Росії. 20% переконані, що не потрібно робити жодних обмежень для компаній з будь-якої країни світу. Водночас 40% стверджують, що такого дозволу не можна надавати нікому.
Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 17-27 березня 2017 р.
